Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У розвитку революційних подій в губернії відкрився новий етап. Відразу ж розпочали роботу Київська Рада робітничих і солдатських депутатів та Київський військово-революційний комітет, які діяли як губернські органи. Велику допомогу місцевим партійним і радянським органам у налагодженні нормального життя подавали члени уряду Радянської України - Народного Секретаріату, що ЗО січня переїхав до Києва. В лютому 1918 року Радянська влада була встановлена у більшості міст і сіл губернії; більшовики повели трудящих на здійснення перших соціалістичних перетворень.
Розгромлена буржуазно-націоналістична Центральна рада, яка втекла на Волинь, щоб утримати в своїх руках владу, пішла на відкриту зраду національних інтересів українського народу. Вона закликала на Україну австро-німецьких інтервентів, які на початку березня 1918 року окупували Київщину. Невдовзі окупанти розігнали Центральну раду, яка виявилася нездатною придушити революційний рух, і реставрували буржуазно-поміщицьку монархію. 29 квітня у Києві вони проголосили гетьманом всієї України запеклого ворога українського народу, одного з найбагатших поміщиків, царського генерала П. Скоропадського.
З перших днів перебування на Україні окупанти відновили поміщицьке землеволодіння, запровадили жорстокий режим терору і грабежу. Вони ретельно спустошували склади цукрозаводів, вивозячи з них усі запаси цукру. Величезну кількість цінних матеріалів було забрано з військових складів Дарниці, Білої Церкви. В селах інтервенти захоплювали буквально все, що їм потрапляло на очі: худобу, хлібг цукор тощо. За найменший опір розстрілювали на місці, палили майно селян. У селі Михайлівці Київського повіту окупанти, погрожуючи розстрілом, вивезли всі продукти. Подібні факти мали місце також у Макарівській, Хотівській та інших волостях. Населення Києва та інших міст було приречено на голодну смерть. 26 серпня в місті залишилося борошна тільки на один день. Голод лютував і в селах. «Населення,- повідомляла Чорнобильська продуправа 19 серпня 1918 року в міністерство продовольства,- страшенно голодує, і було вже багато випадків непритомності у зв'язку з голодом».
Більшовики Київщини підняли трудящих на боротьбу проти окупантів. Змучене непомірними поборами, реквізиціями, голодом і розправами, селянство взялося до зброї. Першими виступили 11 березня трудящі у Таращанському повіті. У квітні- травні в багатьох селах повіту виникли підпільні ревкоми, які очолили маси. 10 червня збройне повстання охопило 14 сіл. Окупанти та їх прислужники були вигнані з Таращі, на деякий час вся влада перейшла до рук повстанського ревкому. В ніч на 27 червня повстанці знову зайняли Таращу, звільнивши політичних в'язнів. Повстання швидко перекинулося на Звенигородський та інші повіти. У ньому взяло участь близько 40 тис. чоловік, що мали на озброєнні 12 гармат і 200 кулеметів. Лише тоді, як окупанти кинули проти повсталих дивізії регулярних військ з важкою артилерією, бронемашинами та авіацією, повстанці відступили. Деякі з них переправились на Лівобережну Україну і відійшли в північну частину Чернігівської губернії, де проходила нейтральна зона. Тм вони сформували Таращанський полк. Звенигородсько-Таращанське повстання ввійшло славною сторінкою в історію героїчної боротьби українського народу проти німецьких загарбників.
В умовах наростаючого опору окупантам відновлювалися більшовицькі організації і розгорталася підпільна робота. У травні 1918 року Київський комітет провів нараду підпільних більшовицьких організацій України, на яку прибуло близько 70 чоловік, у т. ч. з різних повітів Київщини. Нарада визнала за потрібне посилити роботу серед трудящих. Було обрано підпільний партійний центр - Тимчасовий всеукраїнський комітет робітничої Комуністичної партії. Від київських більшовиків до нього ввійшли Л. Й. Картвелішвілі і М. М. Майоров. Для керівництва партійною роботою в повітах у червні було створено губернське організаційне бюро. Воно налагодило тісні зв'язки з партійними комітетами, осередками й окремими комуністами Сквирського, Таращанського, Васильківського та інших повітів губернії.
Велику роль у розгортанні боротьби проти окупантів відіграли рішення І з'їзду КП(б)У (5-12 липня 1918 р.), на якому створено Комуністичну партію України. Серед делегатів з'їзду були й посланці від иарторганізацій Київщини: Л. Й. Картвелішвілі, М. М. Майоров, П. Ф. Слинько та ін. Під час роботи з'їзду обрано Київське обласне бюро КП(б)У (обласком) у складі О. К. Ластовського, М. М. Майорова (голова), М. В. Реута, П. Ф. Слинька і С. І. Соколовської. Бюро розгорнуло роботу щодо створення військово-революційних комітетів і партизанських загонів.
У листопаді 1918 року в Німеччині вибухнула революція. Це створило сприятливі
Київська область
Сторінка 17 з 38
загони, розгромивши петлюрівські війська під станцією Крути, швидко просувалися на Київ. 22 січня вони зайняли Дарницю, а 26 повністю оволоділи містом. Над Києвом замайоріло червоне знамено перемоги.У розвитку революційних подій в губернії відкрився новий етап. Відразу ж розпочали роботу Київська Рада робітничих і солдатських депутатів та Київський військово-революційний комітет, які діяли як губернські органи. Велику допомогу місцевим партійним і радянським органам у налагодженні нормального життя подавали члени уряду Радянської України - Народного Секретаріату, що ЗО січня переїхав до Києва. В лютому 1918 року Радянська влада була встановлена у більшості міст і сіл губернії; більшовики повели трудящих на здійснення перших соціалістичних перетворень.
Розгромлена буржуазно-націоналістична Центральна рада, яка втекла на Волинь, щоб утримати в своїх руках владу, пішла на відкриту зраду національних інтересів українського народу. Вона закликала на Україну австро-німецьких інтервентів, які на початку березня 1918 року окупували Київщину. Невдовзі окупанти розігнали Центральну раду, яка виявилася нездатною придушити революційний рух, і реставрували буржуазно-поміщицьку монархію. 29 квітня у Києві вони проголосили гетьманом всієї України запеклого ворога українського народу, одного з найбагатших поміщиків, царського генерала П. Скоропадського.
З перших днів перебування на Україні окупанти відновили поміщицьке землеволодіння, запровадили жорстокий режим терору і грабежу. Вони ретельно спустошували склади цукрозаводів, вивозячи з них усі запаси цукру. Величезну кількість цінних матеріалів було забрано з військових складів Дарниці, Білої Церкви. В селах інтервенти захоплювали буквально все, що їм потрапляло на очі: худобу, хлібг цукор тощо. За найменший опір розстрілювали на місці, палили майно селян. У селі Михайлівці Київського повіту окупанти, погрожуючи розстрілом, вивезли всі продукти. Подібні факти мали місце також у Макарівській, Хотівській та інших волостях. Населення Києва та інших міст було приречено на голодну смерть. 26 серпня в місті залишилося борошна тільки на один день. Голод лютував і в селах. «Населення,- повідомляла Чорнобильська продуправа 19 серпня 1918 року в міністерство продовольства,- страшенно голодує, і було вже багато випадків непритомності у зв'язку з голодом».
Більшовики Київщини підняли трудящих на боротьбу проти окупантів. Змучене непомірними поборами, реквізиціями, голодом і розправами, селянство взялося до зброї. Першими виступили 11 березня трудящі у Таращанському повіті. У квітні- травні в багатьох селах повіту виникли підпільні ревкоми, які очолили маси. 10 червня збройне повстання охопило 14 сіл. Окупанти та їх прислужники були вигнані з Таращі, на деякий час вся влада перейшла до рук повстанського ревкому. В ніч на 27 червня повстанці знову зайняли Таращу, звільнивши політичних в'язнів. Повстання швидко перекинулося на Звенигородський та інші повіти. У ньому взяло участь близько 40 тис. чоловік, що мали на озброєнні 12 гармат і 200 кулеметів. Лише тоді, як окупанти кинули проти повсталих дивізії регулярних військ з важкою артилерією, бронемашинами та авіацією, повстанці відступили. Деякі з них переправились на Лівобережну Україну і відійшли в північну частину Чернігівської губернії, де проходила нейтральна зона. Тм вони сформували Таращанський полк. Звенигородсько-Таращанське повстання ввійшло славною сторінкою в історію героїчної боротьби українського народу проти німецьких загарбників.
В умовах наростаючого опору окупантам відновлювалися більшовицькі організації і розгорталася підпільна робота. У травні 1918 року Київський комітет провів нараду підпільних більшовицьких організацій України, на яку прибуло близько 70 чоловік, у т. ч. з різних повітів Київщини. Нарада визнала за потрібне посилити роботу серед трудящих. Було обрано підпільний партійний центр - Тимчасовий всеукраїнський комітет робітничої Комуністичної партії. Від київських більшовиків до нього ввійшли Л. Й. Картвелішвілі і М. М. Майоров. Для керівництва партійною роботою в повітах у червні було створено губернське організаційне бюро. Воно налагодило тісні зв'язки з партійними комітетами, осередками й окремими комуністами Сквирського, Таращанського, Васильківського та інших повітів губернії.
Велику роль у розгортанні боротьби проти окупантів відіграли рішення І з'їзду КП(б)У (5-12 липня 1918 р.), на якому створено Комуністичну партію України. Серед делегатів з'їзду були й посланці від иарторганізацій Київщини: Л. Й. Картвелішвілі, М. М. Майоров, П. Ф. Слинько та ін. Під час роботи з'їзду обрано Київське обласне бюро КП(б)У (обласком) у складі О. К. Ластовського, М. М. Майорова (голова), М. В. Реута, П. Ф. Слинька і С. І. Соколовської. Бюро розгорнуло роботу щодо створення військово-революційних комітетів і партизанських загонів.
У листопаді 1918 року в Німеччині вибухнула революція. Це створило сприятливі