Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Героїчне повстання київського пролетаріату почалося 29 жовтня. Його базою були завод «Арсенал», 3-й авіаційний парк, понтонний батальйон, 147-а та 148-а воронезькі дружини. ЗО жовтня повстання робітників і солдатів підтримали загальним страйком усі трудящі міста. Пліч-о-пліч з арсенальцями билися червоногвардійці Подолу, Шулявки, Деміївки. У триденних боях київські робітники й революційні солдати, керовані більшовиками, розгромили основні сили військ Тимчасового уряду. Проте у жовтневі дні на Київщині, як і на більшості території України, Радянська влада не була встановлена. В багатьох Радах робітничих і солдатських депутатів керівництво лишалося в руках меншовиків та есерів. Обстановка ускладнювалася тим, що робітникам й селянам протистояли не тільки місцеві органи й сили поваленого буржуазного Тимчасового уряду, а й
українська буржуазно-націоналістична контрреволюція, очолювана Центральною радою, яка виникла у Києві ще в березні 1917 року. Центральна рада створила значні військові формування з націоналістично настроєних елементів, здебільшого куркульських, і розгорнула шалену націоналістичну пропаганду. Узурпувавши владу, вона стала одним з головних вогнищ всеросійської контрреволюції.
Дії націоналістичної контрреволюції викликали глибоке обурення трудящих. Вони вимагали вжити найрішучіших заходів до Центральної ради та її прислужників. З грудня 1917 року Рада Народних Комісарів передала по радіо написаний В. І. Леніним «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». В цьому історичному документі ще раз підтверджувалося право на самовизначення всіх націй, які раніше пригноблювалися царизмом і великоруською буржуазією. Водночас перед Центральною радою були поставлені ультимативні вимоги - припинити контрреволюційні дії. Пройнята ненавистю до робітників і селян, до Радянської влади, Центральна рада відхилила вимоги Радянської Росії, продовжуючи вперто проводити політику розпалювання громадянської війни.
Ленінський маніфест до українського народу, звернення Радянського уряду із закликом зміцнювати союз російських і українських робітників та селян у боротьбі з контрреволюцією, ленінські декрети про землю і мир, які пропагувалися більшовиками, відіграли велику роль у згуртуванні трудящих України на боротьбу за встановлення влади Рад. Робітники, солдати й селяни на численних мітингах і зборах осуджували Центральну раду, явочним порядком ділили поміщицьку землю, реманент, худобу. З початку листопада 1917 до кінця січня 1918 року в Київській губернії було розгромлено повністю 52 і частково 396, або п'яту частину всіх поміщицьких маєтків.
Враховуючи становище, що склалося в той час на Україні, київські більшовики висунули ідею скликання Всеукраїнського з'їзду Рад. На початку грудня 1917 року у Києві відкрився обласний з'їзд РСДРП(б) Південно-Західного краю. 23 делегати від Київщини представляли шість тисяч членів партії Києва, Білої Церкви, Фастова, Козятина, Радомишля, Ходоркова, Черкас. Прийняті з'їздом важливі постанови стали програмою боротьби за Радянську владу. 11-12 грудня у Харкові відбувся І Всеукраїнський з'їзд Рад. Від Київщини в його роботі брали участь понад 20 представників. З'їзд проголосив Україну Радянською республікою-федеративною частиною Російської республіки Рад, доручив ЦВК Рад України негайно поширити на територію України всі декрети й розпорядження Радянського? уряду. Рішення з'їзду, які відповідали заповітним мріям українського народу, відіграли величезну роль у згуртуванні трудящих для боротьби проти націоналістичної контрреволюції.
Все ширші маси трудящих піднімалися на боротьбу за встановлення Радянської влади. Спираючись на зростаючий революційний рух робітників і селян, загони харківських червоногвардійців, підтримані червоногвардійцями Петрограда і Москви, під командуванням Ю. М. Коцюбинського на початку січня 1918 року розпочали наступ на Київ, де зосереджувалися головні сили націоналістичної контрреволюції.
Тим часом терор і безчинства націоналістів переповнили чашу терпіння трудящих. Прапор повстання підняли робітники «Арсеналу». В ніч на 16 січня вони захопили завод. їх підтримали робітники Головних залізничних майстерень, революційні солдати полку ім. Сагайдачного, червоногвардійці Деміївського снарядного заводу та інших підприємств. Полум'я повстання охопило майже все місто. Проти повсталих Центральна рада кинула свої добірні частини. Почалися запеклі бої, в яких пролетарі виявляли небачений героїзм. Проте сили були нерівні. Центральній раді вдалося придушити повстання. Вороги вчинили дику розправу над робітниками» Та це була тимчасова перемога. Червоногвардійські
Київська область
Сторінка 16 з 38
день об'єднане засідання Рад робітничих і солдатських депутатів Києва більшістю голосів прийняло резолюцію більшовиків про підтримку петроградських робітників і створення ревкому для керівництва збройним повстанням.Героїчне повстання київського пролетаріату почалося 29 жовтня. Його базою були завод «Арсенал», 3-й авіаційний парк, понтонний батальйон, 147-а та 148-а воронезькі дружини. ЗО жовтня повстання робітників і солдатів підтримали загальним страйком усі трудящі міста. Пліч-о-пліч з арсенальцями билися червоногвардійці Подолу, Шулявки, Деміївки. У триденних боях київські робітники й революційні солдати, керовані більшовиками, розгромили основні сили військ Тимчасового уряду. Проте у жовтневі дні на Київщині, як і на більшості території України, Радянська влада не була встановлена. В багатьох Радах робітничих і солдатських депутатів керівництво лишалося в руках меншовиків та есерів. Обстановка ускладнювалася тим, що робітникам й селянам протистояли не тільки місцеві органи й сили поваленого буржуазного Тимчасового уряду, а й
Дії націоналістичної контрреволюції викликали глибоке обурення трудящих. Вони вимагали вжити найрішучіших заходів до Центральної ради та її прислужників. З грудня 1917 року Рада Народних Комісарів передала по радіо написаний В. І. Леніним «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». В цьому історичному документі ще раз підтверджувалося право на самовизначення всіх націй, які раніше пригноблювалися царизмом і великоруською буржуазією. Водночас перед Центральною радою були поставлені ультимативні вимоги - припинити контрреволюційні дії. Пройнята ненавистю до робітників і селян, до Радянської влади, Центральна рада відхилила вимоги Радянської Росії, продовжуючи вперто проводити політику розпалювання громадянської війни.
Ленінський маніфест до українського народу, звернення Радянського уряду із закликом зміцнювати союз російських і українських робітників та селян у боротьбі з контрреволюцією, ленінські декрети про землю і мир, які пропагувалися більшовиками, відіграли велику роль у згуртуванні трудящих України на боротьбу за встановлення влади Рад. Робітники, солдати й селяни на численних мітингах і зборах осуджували Центральну раду, явочним порядком ділили поміщицьку землю, реманент, худобу. З початку листопада 1917 до кінця січня 1918 року в Київській губернії було розгромлено повністю 52 і частково 396, або п'яту частину всіх поміщицьких маєтків.
Враховуючи становище, що склалося в той час на Україні, київські більшовики висунули ідею скликання Всеукраїнського з'їзду Рад. На початку грудня 1917 року у Києві відкрився обласний з'їзд РСДРП(б) Південно-Західного краю. 23 делегати від Київщини представляли шість тисяч членів партії Києва, Білої Церкви, Фастова, Козятина, Радомишля, Ходоркова, Черкас. Прийняті з'їздом важливі постанови стали програмою боротьби за Радянську владу. 11-12 грудня у Харкові відбувся І Всеукраїнський з'їзд Рад. Від Київщини в його роботі брали участь понад 20 представників. З'їзд проголосив Україну Радянською республікою-федеративною частиною Російської республіки Рад, доручив ЦВК Рад України негайно поширити на територію України всі декрети й розпорядження Радянського? уряду. Рішення з'їзду, які відповідали заповітним мріям українського народу, відіграли величезну роль у згуртуванні трудящих для боротьби проти націоналістичної контрреволюції.
Все ширші маси трудящих піднімалися на боротьбу за встановлення Радянської влади. Спираючись на зростаючий революційний рух робітників і селян, загони харківських червоногвардійців, підтримані червоногвардійцями Петрограда і Москви, під командуванням Ю. М. Коцюбинського на початку січня 1918 року розпочали наступ на Київ, де зосереджувалися головні сили націоналістичної контрреволюції.
Тим часом терор і безчинства націоналістів переповнили чашу терпіння трудящих. Прапор повстання підняли робітники «Арсеналу». В ніч на 16 січня вони захопили завод. їх підтримали робітники Головних залізничних майстерень, революційні солдати полку ім. Сагайдачного, червоногвардійці Деміївського снарядного заводу та інших підприємств. Полум'я повстання охопило майже все місто. Проти повсталих Центральна рада кинула свої добірні частини. Почалися запеклі бої, в яких пролетарі виявляли небачений героїзм. Проте сили були нерівні. Центральній раді вдалося придушити повстання. Вороги вчинили дику розправу над робітниками» Та це була тимчасова перемога. Червоногвардійські