Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Розвивалося книгодрукування. У XVII-XVIII ст. найбільшою була друкарня Києво-Печерської лаври, в якій поряд з церковною видавалася і світська література. У першій половині XVII ст. в Києві існували дві приватні друкарні. Значну роль у публікації історичних джерел та наукової літератури відіграла друкарня Київського університету, заснована 1835 року. Друкарня Київського губернського правління з 1838 року випускала газету «Киевские губернские ведомости» та інші офіційні матеріали.
Великий крок уперед зробила українська література. У XVIII ст. помітно зросло значення світської літератури, виникли нові жанри, в т. ч. віршова сатира на соціальні теми, посилилися елементи реалізму. На кінець першої половини XIX ст. розвинулась і удосконалилась українська літературна мова, основою якої була народна розмовна мова, що склалася на Київщині й Полтавщині. Цією мовою створювалася нова українська література, найвидатнішим представником якої був Т. Г. Шевченко (1814-1861 pp.). Він народився в сім'ї селянина-кріпака с. Моринець Київської губернії. В Києві та в багатьох містах і селах Київщини він написав свої кращі революційні твори: «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим..», «Заповіт», «Тризна» та ін. З появою Шевченка українська література посіла одне з перших місць серед літератур інших слов'янських народів і вийшла на світову арену.
На Київщині в цей час з'являється ряд видатних творів усної народної поезії, в яких відображено яскраві сторінки життя й героїчної боротьби трудящих проти соціального і національного гніту. Славна ріка Дніпро-Славутич, герої визвольної війни 1648-1654 pp. і боротьби проти турецько-татарських поневолювачів оспівані в епічних думах «Хмельницький та Барабаш», «Іван Богун», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка» та ін. Саме на Київщині записано такі народні історичні пісні, як «За річкою вогні горять», «В Цареграді на риночку» («Пісня про Байду»), а також чимало народних пісень про Семена Палія, гайдамацьких ватажків Максима Залізняка, Микиту Швачку, Івана Бондаренка, про лиху панщину тощо.
Театральні вистави, що їх показували студенти академії у XVII-XVIII ст., сприяли зародженню українського професіонального театру. Перший з них заснований 1803 року в Києві, але постійної трупи в ньому ще не було. Тут виступали різні мандрівні трупи, а також відомі російські актори М. С. Щепкін, П. С. Мочалов, О. Мартинов.
По містах і селах мандрувало багато співаків - лірників, бандуристів, кобзарів. У їх виконанні лунали пісні, присвячені героїчному минулому українського народу і його улюбленим героям. У розвитку музичного мистецтва в XVII ст. значна роль належала М. П. Ділецькому, визначному композиторові й музичному теоретикові, а у XVIII ст.- Д. С. Бортнянському й М. С. Березовському. Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. з'являються перші симфонічні твори, в яких широко використані українські народні мелодії. Українські пісні й музика були дуже популярні в Росії. Україні присвячували свої твори російські композитори М. І. Глінка, О. О. Аляб'єв та інші.
Київщина багата на архітектурні споруди XVIII - першої половини XIX ст.: палаци, торгові ряди, склади в Білій Церкві, палаци і садово-паркові ансамблі в Яготині, Згурівці, Кагарлику, собори й церкви в Переяславі, Межигір'ї, Білій Церкві тощо. На розвитку архітектури позначився великий вплив народного зодчества. Побудовані з цегли церкви й монастирі і досі вражають чудовою гармонією і виразністю композиції. Самобутність і багатство української архітектури XVIII ст. знайшли свій найбільш повний і яскравий вияв у творчості двох визначних зодчих цієї епохи - С. Д. Ковніра й І. Г. Григоровича-Барського.
Місцеві живописці, скульптори, архітектори внесли свій вклад у скарбницю мистецтва всієї Росії. В образотворчому мистецтві поступово утверджувалися демократичні риси і витіснялися церковні канони. Важливе місце в розвитку українського живопису належить Д. Г. Левицькому і В. Л. Боровиковському. Одним з найвизначніших художників був Т. Г. Шевченко - основоположник критичного реалізму й українському мистецтві, видатний живописець і великий майстер гравюри. Багато чудових творів він створив під час перебування в Переяславі, Яготині, Андрушах. У Києві і на Київщині працювали також відомі художники, вихованці Петербурзької академії мистецтв М. М. Сажин, І. М. Сошенко, В. І. Штернберг. В художніх полотнах вони змалювали життя селян, міської бідноти, відбили красу українського пейзажу.
Водночас розвивався народний живопис. За епохи феодалізму на Київщині широко було розвинуте малювання картин на популярну тематику, настінний розпис, художня кераміка. Визначними осередками виробництва художніх кахлів, посуду, іграшок, різних прикрас з глини були Дибинці з прилеглими
Київська область
Сторінка 10 з 38
Більшість дітей селян і міської бідноти не мала змоги вчитись і залишалася неписьменною. Наприкінці 50-х років відкрито кілька недільних шкіл для підлітків і дорослих, де викладали професори й студенти університету.Розвивалося книгодрукування. У XVII-XVIII ст. найбільшою була друкарня Києво-Печерської лаври, в якій поряд з церковною видавалася і світська література. У першій половині XVII ст. в Києві існували дві приватні друкарні. Значну роль у публікації історичних джерел та наукової літератури відіграла друкарня Київського університету, заснована 1835 року. Друкарня Київського губернського правління з 1838 року випускала газету «Киевские губернские ведомости» та інші офіційні матеріали.
Великий крок уперед зробила українська література. У XVIII ст. помітно зросло значення світської літератури, виникли нові жанри, в т. ч. віршова сатира на соціальні теми, посилилися елементи реалізму. На кінець першої половини XIX ст. розвинулась і удосконалилась українська літературна мова, основою якої була народна розмовна мова, що склалася на Київщині й Полтавщині. Цією мовою створювалася нова українська література, найвидатнішим представником якої був Т. Г. Шевченко (1814-1861 pp.). Він народився в сім'ї селянина-кріпака с. Моринець Київської губернії. В Києві та в багатьох містах і селах Київщини він написав свої кращі революційні твори: «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим..», «Заповіт», «Тризна» та ін. З появою Шевченка українська література посіла одне з перших місць серед літератур інших слов'янських народів і вийшла на світову арену.
На Київщині в цей час з'являється ряд видатних творів усної народної поезії, в яких відображено яскраві сторінки життя й героїчної боротьби трудящих проти соціального і національного гніту. Славна ріка Дніпро-Славутич, герої визвольної війни 1648-1654 pp. і боротьби проти турецько-татарських поневолювачів оспівані в епічних думах «Хмельницький та Барабаш», «Іван Богун», «Самійло Кішка», «Маруся Богуславка» та ін. Саме на Київщині записано такі народні історичні пісні, як «За річкою вогні горять», «В Цареграді на риночку» («Пісня про Байду»), а також чимало народних пісень про Семена Палія, гайдамацьких ватажків Максима Залізняка, Микиту Швачку, Івана Бондаренка, про лиху панщину тощо.
Театральні вистави, що їх показували студенти академії у XVII-XVIII ст., сприяли зародженню українського професіонального театру. Перший з них заснований 1803 року в Києві, але постійної трупи в ньому ще не було. Тут виступали різні мандрівні трупи, а також відомі російські актори М. С. Щепкін, П. С. Мочалов, О. Мартинов.
По містах і селах мандрувало багато співаків - лірників, бандуристів, кобзарів. У їх виконанні лунали пісні, присвячені героїчному минулому українського народу і його улюбленим героям. У розвитку музичного мистецтва в XVII ст. значна роль належала М. П. Ділецькому, визначному композиторові й музичному теоретикові, а у XVIII ст.- Д. С. Бортнянському й М. С. Березовському. Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. з'являються перші симфонічні твори, в яких широко використані українські народні мелодії. Українські пісні й музика були дуже популярні в Росії. Україні присвячували свої твори російські композитори М. І. Глінка, О. О. Аляб'єв та інші.
Київщина багата на архітектурні споруди XVIII - першої половини XIX ст.: палаци, торгові ряди, склади в Білій Церкві, палаци і садово-паркові ансамблі в Яготині, Згурівці, Кагарлику, собори й церкви в Переяславі, Межигір'ї, Білій Церкві тощо. На розвитку архітектури позначився великий вплив народного зодчества. Побудовані з цегли церкви й монастирі і досі вражають чудовою гармонією і виразністю композиції. Самобутність і багатство української архітектури XVIII ст. знайшли свій найбільш повний і яскравий вияв у творчості двох визначних зодчих цієї епохи - С. Д. Ковніра й І. Г. Григоровича-Барського.
Місцеві живописці, скульптори, архітектори внесли свій вклад у скарбницю мистецтва всієї Росії. В образотворчому мистецтві поступово утверджувалися демократичні риси і витіснялися церковні канони. Важливе місце в розвитку українського живопису належить Д. Г. Левицькому і В. Л. Боровиковському. Одним з найвизначніших художників був Т. Г. Шевченко - основоположник критичного реалізму й українському мистецтві, видатний живописець і великий майстер гравюри. Багато чудових творів він створив під час перебування в Переяславі, Яготині, Андрушах. У Києві і на Київщині працювали також відомі художники, вихованці Петербурзької академії мистецтв М. М. Сажин, І. М. Сошенко, В. І. Штернберг. В художніх полотнах вони змалювали життя селян, міської бідноти, відбили красу українського пейзажу.
Водночас розвивався народний живопис. За епохи феодалізму на Київщині широко було розвинуте малювання картин на популярну тематику, настінний розпис, художня кераміка. Визначними осередками виробництва художніх кахлів, посуду, іграшок, різних прикрас з глини були Дибинці з прилеглими