Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Під впливом декабристів значно посилився селянський рух проти поміщиків. Селяни Білоцерківщини говорили: «Коли б солдати Чернігівського полку прийшли в Білу Церкву, то ми б почали свою справу». У багатьох селах в 1826-1827 pp. відбулися заворушення.
В умовах розкладу й кризи феодально-кріпосницької системи господарства й розвитку товарного виробництва поміщики продовжували експропріювати селянську надільну землю і збільшувати панщину.
Не поліпшила становища селян і т. зв. інвентарна реформа 1847-1848 pp. Запроваджуючи її, царський уряд мав намір дещо обмежити сваволю поміщиків, щоб стримати наростання антикріпосницьких виступів і запобігти можливій підтримці селянством польського визвольного руху. У травні
1847 року уряд опублікував «Правила для управління маєтками за затвердженими для них інвентарями у Київському генерал-губернаторстві». На підставі правил за селянами закріплювалася земля, що була в їх користуванні, регулювалися повинності і скасовувався натуральний оброк на поміщика. Тяглі господарства мусили виконувати панщину з власною худобою і реманентом - три чоловічі й один жіночий день, а піші - два чоловічі й один жіночий день на тиждень. Запроваджувалися непосильні щоденні норми виробітку на панщині. Селяни мали відробляти також щороку по 12 літніх (згінних) і 8 будівельних днів за плату, визначену генерал-губернатором, раз на місяць нести нічну варту. Городники, які не мали польового наділу, платили поміщикові грошовий оброк, відбували 24 дні панщини, будівельні й вартові дні.
Інвентарні правила залишили непорушною поміщицьку власність на землю й узаконювали існуюче малоземелля та обезземелення селян. 1847 року в 2210 поміщицьких маєтках було 2212,6 тис. десятин землі (63,4 проц.), а 164 818 селянських дворів користувалися всього 1275,5 тис. десятинами надільної землі (36,6 проц.), яка також становила поміщицьку власність. В середньому на ревізьку душу припадало лише 2,31 десятини. Незважаючи на інвентарі, поміщики продовжували зменшувати селянське землекористування. Напередодні реформи воно становило 1072,3 тис. десятин, тобто скоротилося порівняно з інвентарями на 203,2 тис. десятин.
Становище селян стало вкрай нестерпним. Т. Г. Шевченко саме в цей час писав:
Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть..
Та незабаром і «німі» заговорили. В Київській губернії у 1848 році заворушення селян відбулися не менш як у 100 селах. Одним з найгостріших виявів класової боротьби перед реформою 1861 року був антикріпосницький рух у роки Кримської війни, відомий під назвою Київської козаччини. Царські маніфести про створення ополчення породили в селян надію на те, що вони звільняться від кріпосного гніту і стануть власниками поміщицької землі. Селяни вимагали записати їх у «вільні» козаки, відмовлялися виконувати панщину й розпорядження урядовців. Рух розпочався у Васильківському повіті в лютому 1855 року і охопив 9 із 12 повітів губернії. На боротьбу піднялися жителі 160 сіл з населенням понад 150 тис. чоловік. Ватажками руху були селяни, але як агітатори виступали й окремі різночинці. Проти повстанців царський уряд кинув 16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, резервний батальйон, дві роти саперів. В ряді сіл між військами і селянами сталися криваві сутички, в яких, за офіційними даними, поранено 63 і вбито 39 селян. Із 205 заарештованих активних учасників руху 13 заслано до Сибіру, 31 - відправлено в арештантські роти, решту покарано ув'язненням, різками та «внушением». Київська козаччина мала значний вплив на посилення селянського руху в Росії, який охопив у 1855 році 16 губерній.
В передреформений час посилюється розвиток капіталізму. В 1847 році на території губернії було вже 277 фабрик і заводів. Розвивалися сукновальна, салотопна, борошномельна та інші галузі промисловості. Провідне місце посідала винокурна промисловість. Причому весь час відбувався процес концентрації виробництва: 1801 року діяло 787 ґуралень, а в 1860 році лише 388; проте виробництво горілки потроїлося. Губернія посіла важливе місце в розвитку цукрової промисловості. Саме тут 1824 року збудовано перший у Росії цукровий завод. Із 218 цукрових заводів, що діяли на Україні в 1856-1857 pp., на Київщину припадало 67; вони давали 63 проц. всього цукру, який вироблявся на Україні. З 12 найбільших цукрових заводів Росії, річна продукція яких становила понад 10 тис. пудів, 8 було в Київській губернії.
Основна частина промислової продукції у дореформенно: період вироблялася на підприємствах, що належали поміщикам. Однак мануфактури, фабрики й
Київська область
Сторінка 8 з 38
царськими каральними військами. Підрозділи Чернігівського полку (1020 чоловік) були оточені й роззброєні.Під впливом декабристів значно посилився селянський рух проти поміщиків. Селяни Білоцерківщини говорили: «Коли б солдати Чернігівського полку прийшли в Білу Церкву, то ми б почали свою справу». У багатьох селах в 1826-1827 pp. відбулися заворушення.
В умовах розкладу й кризи феодально-кріпосницької системи господарства й розвитку товарного виробництва поміщики продовжували експропріювати селянську надільну землю і збільшувати панщину.
Не поліпшила становища селян і т. зв. інвентарна реформа 1847-1848 pp. Запроваджуючи її, царський уряд мав намір дещо обмежити сваволю поміщиків, щоб стримати наростання антикріпосницьких виступів і запобігти можливій підтримці селянством польського визвольного руху. У травні
Інвентарні правила залишили непорушною поміщицьку власність на землю й узаконювали існуюче малоземелля та обезземелення селян. 1847 року в 2210 поміщицьких маєтках було 2212,6 тис. десятин землі (63,4 проц.), а 164 818 селянських дворів користувалися всього 1275,5 тис. десятинами надільної землі (36,6 проц.), яка також становила поміщицьку власність. В середньому на ревізьку душу припадало лише 2,31 десятини. Незважаючи на інвентарі, поміщики продовжували зменшувати селянське землекористування. Напередодні реформи воно становило 1072,3 тис. десятин, тобто скоротилося порівняно з інвентарями на 203,2 тис. десятин.
Становище селян стало вкрай нестерпним. Т. Г. Шевченко саме в цей час писав:
Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть..
Та незабаром і «німі» заговорили. В Київській губернії у 1848 році заворушення селян відбулися не менш як у 100 селах. Одним з найгостріших виявів класової боротьби перед реформою 1861 року був антикріпосницький рух у роки Кримської війни, відомий під назвою Київської козаччини. Царські маніфести про створення ополчення породили в селян надію на те, що вони звільняться від кріпосного гніту і стануть власниками поміщицької землі. Селяни вимагали записати їх у «вільні» козаки, відмовлялися виконувати панщину й розпорядження урядовців. Рух розпочався у Васильківському повіті в лютому 1855 року і охопив 9 із 12 повітів губернії. На боротьбу піднялися жителі 160 сіл з населенням понад 150 тис. чоловік. Ватажками руху були селяни, але як агітатори виступали й окремі різночинці. Проти повстанців царський уряд кинув 16 ескадронів кавалерії, дивізіон піхоти, резервний батальйон, дві роти саперів. В ряді сіл між військами і селянами сталися криваві сутички, в яких, за офіційними даними, поранено 63 і вбито 39 селян. Із 205 заарештованих активних учасників руху 13 заслано до Сибіру, 31 - відправлено в арештантські роти, решту покарано ув'язненням, різками та «внушением». Київська козаччина мала значний вплив на посилення селянського руху в Росії, який охопив у 1855 році 16 губерній.
В передреформений час посилюється розвиток капіталізму. В 1847 році на території губернії було вже 277 фабрик і заводів. Розвивалися сукновальна, салотопна, борошномельна та інші галузі промисловості. Провідне місце посідала винокурна промисловість. Причому весь час відбувався процес концентрації виробництва: 1801 року діяло 787 ґуралень, а в 1860 році лише 388; проте виробництво горілки потроїлося. Губернія посіла важливе місце в розвитку цукрової промисловості. Саме тут 1824 року збудовано перший у Росії цукровий завод. Із 218 цукрових заводів, що діяли на Україні в 1856-1857 pp., на Київщину припадало 67; вони давали 63 проц. всього цукру, який вироблявся на Україні. З 12 найбільших цукрових заводів Росії, річна продукція яких становила понад 10 тис. пудів, 8 було в Київській губернії.
Основна частина промислової продукції у дореформенно: період вироблялася на підприємствах, що належали поміщикам. Однак мануфактури, фабрики й