Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
зосереджувалися переважно в руках монастирів, заможних козаків і старшини. З 69 ґуралень монастирям належало 23, козакам та старшині - 32, посполитим - . З 79 млинів 56 були власністю монастирів і 17 - заможних посполитих. Це свідчило про значний розвиток феодально-кріпосницьких відносин на Київщині.
Після відновлення своєї влади на території, що входила до Київського воєводства, польські магнати й шляхта захоплювали великі маєтки, перетворювали селян на кріпаків, примушували їх відбувати тяжку панщину й повинності, платити грошові й натуральні податки, силоміць запроваджували унію, закривали православні церкви, переслідували українську мову й культуру. Красномовні дані містить люстрація подимної податі, проведена в 1683 році. В 606 населених пунктах Овруцького й Житомирського повітів люстратори виявили лише 455 козацьких дворів. Решта Жителів була закріпаченою. Значна частина міст і сіл належала магнатам і шляхті.
У 80-90-х роках XVII - на початку XVIII ст. на Правобережній Україні з новою силою розгорнувся визвольний рух прои панування шляхетської Польщі, за возз'єднання з Росією. Головним центром його стала та частина території Київщини, що прилягала до Дніпра. У 1684-1685 pp. польський уряд дозволив селитися тут козакам і створювати свої полки. На них покладався захист кордонів від татар і турків. Козакам підтверджувалися «всі вольності, свободи і привілеї». Полки підпорядковувалися наказному гетьманові, якого призначав польський уряд. На Правобережній Україні утворилися 4 полки, 2 з них - на території Київщини - Фастівський полк С. Палія та Богуславський С. Самуся. Та незабаром польські пани почали вимагати від козаків і селян-втікачів виконання повинностей, а в 1699 році зробили спробу розпустити козацькі полки. Це призвело до численних антифеодальних повстань населення Правобережжя, яке вважало себе вільним від влади польських панів.
Навесні 1702 року склалися сприятливі умови для остаточного визволення Правобережжя. На нараді у Фастові С. Палій, Іскра, С. Самусь, А. Абазин, Д. Братковський та інші керівники визвольного руху вирішили розпочати загальне повстання козаків і селян проти польського панування. Народне повстання, спрямоване проти соціального і національного гноблення, спалахнуло на Київщині в липні 1702 року. 17 жовтня повстанці здобули перемогу над польськими військами під Бердичевом. 10 листопада повстанське військо штурмом оволоділо фортецею в Білій Церкві. Ватажки козацтва звернулися до російського уряду з проханням возз'єднати правобережні українські землі з Росією.
Польський уряд зробив нову спробу придушити повстання і кинув у 1703 році на Поділля й Брацлавщину великі сили регулярних військ, яким вдалося розбити полк А. Абазина і придушити повстання. Зрадницького удару повстанцям завдав Мазепа, який у 1704 році з великим військом вступив на Цравобережжя і заарештував С. Палія, звинувативши його у зраді, а потім допомагав шляхті придушити виступи селян.
Розправившись з повстанцями, шляхта й магнати посилили гноблення селян і міського населення. Про наростання феодального гніту свідчать порівняльні дані люстрацій королівських маєтностей 1765 і 1789 років. У семи староствах Київського воєводства в 1765 році налічувалося 9715 дворів, у т. ч. підданих (кріпаків) - 8549, слобожан - 434, козаків - 472, вільних – 254. Найбільш населеними були Богуславське (2642 двори) та Білоцерківське (6228 дворів) староства. Внаслідок наступу феодалів у п'яти староствах (без Білоцерківського і Ставищенського) до 1789 року зовсім не стало незакріпачених селянських дворів, а козацьких залишилося тільки півсотні. Закріпачене населення збільшилось з 88 до 98 проц., селянські податі в королівських маєтках зросли на ЗО проц. Кількість осіб, що сплачували грошовий чинш, зменшилася з 85 до 49 проц., але водночас різко зросли відробіткові повинності і натуральна рента.
Польський письменник XVIII ст. В. Скшеутський та інші сучасники свідчили, що селяни на Правобережжі були позбавлені будь-яких громадянських прав. Пани
Київська область
Сторінка 6 з 38
На час перепису 1729-1731 pp. лівобережна територія Київського полку складалася з 7 сотень, а правобережна - лише з Київської полкової сотні. В лівобережних сотнях козацькій старшині і православним монастирям належали значні володіння. У власності старшини було 110 сіл. 12 київських монастирів, маєтності яких розкинулися по обидва береги Дніпра, володіли 91 містами і селами, в т. ч. Києво-Печерський - 22, Софійський - 18, Михайлівський Золотоверхий - 16 . Київська полкова сотня включала в 1766 році 105 містечок і сіл. Тут налічувалося 3908 дворів (27 089 жителів). Населення займалося переважно хліборобством, скотарством, городництвом. Майже всі монастирські селяни, які становили 84,4 проц. дворів, відбували панщину. Більшість з них працювала по 4 дні на тиждень (по одній особі від хати). Найприбутковіші галузі (ґуральництво, млинарство) Після відновлення своєї влади на території, що входила до Київського воєводства, польські магнати й шляхта захоплювали великі маєтки, перетворювали селян на кріпаків, примушували їх відбувати тяжку панщину й повинності, платити грошові й натуральні податки, силоміць запроваджували унію, закривали православні церкви, переслідували українську мову й культуру. Красномовні дані містить люстрація подимної податі, проведена в 1683 році. В 606 населених пунктах Овруцького й Житомирського повітів люстратори виявили лише 455 козацьких дворів. Решта Жителів була закріпаченою. Значна частина міст і сіл належала магнатам і шляхті.
У 80-90-х роках XVII - на початку XVIII ст. на Правобережній Україні з новою силою розгорнувся визвольний рух прои панування шляхетської Польщі, за возз'єднання з Росією. Головним центром його стала та частина території Київщини, що прилягала до Дніпра. У 1684-1685 pp. польський уряд дозволив селитися тут козакам і створювати свої полки. На них покладався захист кордонів від татар і турків. Козакам підтверджувалися «всі вольності, свободи і привілеї». Полки підпорядковувалися наказному гетьманові, якого призначав польський уряд. На Правобережній Україні утворилися 4 полки, 2 з них - на території Київщини - Фастівський полк С. Палія та Богуславський С. Самуся. Та незабаром польські пани почали вимагати від козаків і селян-втікачів виконання повинностей, а в 1699 році зробили спробу розпустити козацькі полки. Це призвело до численних антифеодальних повстань населення Правобережжя, яке вважало себе вільним від влади польських панів.
Навесні 1702 року склалися сприятливі умови для остаточного визволення Правобережжя. На нараді у Фастові С. Палій, Іскра, С. Самусь, А. Абазин, Д. Братковський та інші керівники визвольного руху вирішили розпочати загальне повстання козаків і селян проти польського панування. Народне повстання, спрямоване проти соціального і національного гноблення, спалахнуло на Київщині в липні 1702 року. 17 жовтня повстанці здобули перемогу над польськими військами під Бердичевом. 10 листопада повстанське військо штурмом оволоділо фортецею в Білій Церкві. Ватажки козацтва звернулися до російського уряду з проханням возз'єднати правобережні українські землі з Росією.
Польський уряд зробив нову спробу придушити повстання і кинув у 1703 році на Поділля й Брацлавщину великі сили регулярних військ, яким вдалося розбити полк А. Абазина і придушити повстання. Зрадницького удару повстанцям завдав Мазепа, який у 1704 році з великим військом вступив на Цравобережжя і заарештував С. Палія, звинувативши його у зраді, а потім допомагав шляхті придушити виступи селян.
Розправившись з повстанцями, шляхта й магнати посилили гноблення селян і міського населення. Про наростання феодального гніту свідчать порівняльні дані люстрацій королівських маєтностей 1765 і 1789 років. У семи староствах Київського воєводства в 1765 році налічувалося 9715 дворів, у т. ч. підданих (кріпаків) - 8549, слобожан - 434, козаків - 472, вільних – 254. Найбільш населеними були Богуславське (2642 двори) та Білоцерківське (6228 дворів) староства. Внаслідок наступу феодалів у п'яти староствах (без Білоцерківського і Ставищенського) до 1789 року зовсім не стало незакріпачених селянських дворів, а козацьких залишилося тільки півсотні. Закріпачене населення збільшилось з 88 до 98 проц., селянські податі в королівських маєтках зросли на ЗО проц. Кількість осіб, що сплачували грошовий чинш, зменшилася з 85 до 49 проц., але водночас різко зросли відробіткові повинності і натуральна рента.
Польський письменник XVIII ст. В. Скшеутський та інші сучасники свідчили, що селяни на Правобережжі були позбавлені будь-яких громадянських прав. Пани