Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Посилення феодальної експлуатації, а також національно-релігійного гноблення викликало нове загострення класової боротьби. Київське воєводство стало головним центром гайдамацького руху, який виник тут ще на початку XVIII ст., але розгорнувся з особливою силою в 50-60-х роках. Навесні 1750 року почалося повстання, яке невдовзі охопило всю Київщину. Разом з селянами Правобережної України на боротьбу піднялися трудящі Лівобережжя і Слобожанщини, які вступали до повстанських загонів О. Письменного, що діяв біля Фастова, М. Теслі, який громив польських гнобителів у районі Сквири, Володарки і Білої Церкви, та інших.
Щоб запобігти поширенню цього руху на Лівобережну й Слобідську Україну, царський уряд вирішив подати допомогу шляхті в боротьбі з гайдамаками. Проти повстанських загонів виступили дрбре озброєні царські регулярні і гетьманські війська з Лівобережжя. Гетьман Розумовський
послав 1500 козаків під командуванням полковника Л. Горленка. Того ж року повстання було жорстоко придушено.
Однак боротьба населення Київщини проти соціального і національного гніту тривала. Найбільш яскравим проявом її було велике народне повстання 1768 року, що дістало назву Коліївщини. Наступаючи на Умань у червні 1768 року, загін М. Залізняка вигнав шляхту з Богуславщини. Відокремившись від головних сил повстанців, 200 гайдамаків під проводом М. Швачки й А. Журби визволили Фастів і велику територію навколо нього. Майже все Полісся в межах Київщини контролювалося загоном І. Бондаренка. Царський уряд знову допоміг шляхті придушити повстання і розправитися з його учасниками: багатьох гайдамаків, і серед них М. Залізняка та М. Швачку, було засуджено до заслання в Сибір, а І. Ґонту і тисячі гайдамаків закатовано польською шляхтою.
У другій половині XVIII ст. феодально-кріпосницький гніт посилився і на Лівобережній Україні. Пригноблене й розорене селянство фактично було вже закріпачено поміщиками, переходи селян обмежувалися рядом умов. Але місцеві феодали прагнули повністю закріпачити селян. Царський уряд указом від 3 травня 1783 року юридично оформив кріпосне право на Лівобережжі. Українські феодали здобули всі права і привілеї російського дворянства.
Водночас царський уряд проводив політику ліквідації автономії України. В 1764 році остаточно скасовано гетьманство, а в 1781 році - полковий устрій, на територію України поширено загально-імперську адміністративно-територіальну й судову системи. Було створено Київське намісництво.
1793 року Правобережна Україна після другого поділу Польщі була возз'єднана з Росією. Це мало велике прогресивне значення, сприяло економічному й культурному розвитку краю в наступний період. 1796 року в Росії замість намісництв створено губернії. До складу Київської губернії ввійшли правобережні повіти колишнього Київського намісництва, а також частина повітів ліквідованих Брацлавського, Волинського й Вознесенського намісництв. Наприкінці XVIII ст. в губернії налічувалося тільки податного населення 532 793 особи чоловічої статі.
На початку XIX ст. прискорився процес розкладу феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталізму на Україні. На Київщині посилювалась експлуатація селян. Вони платили чинш, виконували численні повинності, визначені інвентарями. Кожен селянин від 15 років до глибокої старості відбував панщину, не три дні на тиждень, передбачені царським указом від 5 квітня 1797 року, а працював протягом усього тижня. Внаслідок надмірної панщини й поборів у всій губернії селяни-кріпаки терпіли злидні і голод. Багато з них тікали до Новоросійського краю, на Дон і Кавказ. Лише в 1816 році понад 32 тис. селян перебували «у втечах і невідомій відсутності».
Під час Вітчизняної війни 1812 року, незважаючи на тяжке феодальне гноблення, патріотичний рух охопив усіх трудящих. В губернії був швидко сформований полк з 3558 козаків, створено народне ополчення з поміщицьких селян.
Київщина стала осередком руху декабристів на Україні. На другому з'їзді членів Південного товариства у Києві (1823 р.) було створено Васильківську управу, якою керували С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін. Більшість членів Васильківської управи проходили службу у військах, розквартированих поблизу. 29 грудня 1825 року повстав Чернігівський полк, підрозділи якого дислокувались у Васильківському й Київському повітах, і на чолі з С. І. Муравйовим-Апостолом вирушив у похід, щоб підняти на боротьбу й інші війська. Населення сіл, де проходили повстанці, радісно зустрічало їх і подавало допомогу. З січня 1826 року біля с. Ковалівки повстанці були атаковані
Київська область
Сторінка 7 з 38
могли їх продавати, міняти, дарувати, переводити з одного села в інше, карати навіть на смерть, свавільно накладати різні побори й повинності, збільшувати панщину; примушували приймати унію.Посилення феодальної експлуатації, а також національно-релігійного гноблення викликало нове загострення класової боротьби. Київське воєводство стало головним центром гайдамацького руху, який виник тут ще на початку XVIII ст., але розгорнувся з особливою силою в 50-60-х роках. Навесні 1750 року почалося повстання, яке невдовзі охопило всю Київщину. Разом з селянами Правобережної України на боротьбу піднялися трудящі Лівобережжя і Слобожанщини, які вступали до повстанських загонів О. Письменного, що діяв біля Фастова, М. Теслі, який громив польських гнобителів у районі Сквири, Володарки і Білої Церкви, та інших.
Щоб запобігти поширенню цього руху на Лівобережну й Слобідську Україну, царський уряд вирішив подати допомогу шляхті в боротьбі з гайдамаками. Проти повстанських загонів виступили дрбре озброєні царські регулярні і гетьманські війська з Лівобережжя. Гетьман Розумовський
Однак боротьба населення Київщини проти соціального і національного гніту тривала. Найбільш яскравим проявом її було велике народне повстання 1768 року, що дістало назву Коліївщини. Наступаючи на Умань у червні 1768 року, загін М. Залізняка вигнав шляхту з Богуславщини. Відокремившись від головних сил повстанців, 200 гайдамаків під проводом М. Швачки й А. Журби визволили Фастів і велику територію навколо нього. Майже все Полісся в межах Київщини контролювалося загоном І. Бондаренка. Царський уряд знову допоміг шляхті придушити повстання і розправитися з його учасниками: багатьох гайдамаків, і серед них М. Залізняка та М. Швачку, було засуджено до заслання в Сибір, а І. Ґонту і тисячі гайдамаків закатовано польською шляхтою.
У другій половині XVIII ст. феодально-кріпосницький гніт посилився і на Лівобережній Україні. Пригноблене й розорене селянство фактично було вже закріпачено поміщиками, переходи селян обмежувалися рядом умов. Але місцеві феодали прагнули повністю закріпачити селян. Царський уряд указом від 3 травня 1783 року юридично оформив кріпосне право на Лівобережжі. Українські феодали здобули всі права і привілеї російського дворянства.
Водночас царський уряд проводив політику ліквідації автономії України. В 1764 році остаточно скасовано гетьманство, а в 1781 році - полковий устрій, на територію України поширено загально-імперську адміністративно-територіальну й судову системи. Було створено Київське намісництво.
1793 року Правобережна Україна після другого поділу Польщі була возз'єднана з Росією. Це мало велике прогресивне значення, сприяло економічному й культурному розвитку краю в наступний період. 1796 року в Росії замість намісництв створено губернії. До складу Київської губернії ввійшли правобережні повіти колишнього Київського намісництва, а також частина повітів ліквідованих Брацлавського, Волинського й Вознесенського намісництв. Наприкінці XVIII ст. в губернії налічувалося тільки податного населення 532 793 особи чоловічої статі.
На початку XIX ст. прискорився процес розкладу феодально-кріпосницької системи й розвиток капіталізму на Україні. На Київщині посилювалась експлуатація селян. Вони платили чинш, виконували численні повинності, визначені інвентарями. Кожен селянин від 15 років до глибокої старості відбував панщину, не три дні на тиждень, передбачені царським указом від 5 квітня 1797 року, а працював протягом усього тижня. Внаслідок надмірної панщини й поборів у всій губернії селяни-кріпаки терпіли злидні і голод. Багато з них тікали до Новоросійського краю, на Дон і Кавказ. Лише в 1816 році понад 32 тис. селян перебували «у втечах і невідомій відсутності».
Під час Вітчизняної війни 1812 року, незважаючи на тяжке феодальне гноблення, патріотичний рух охопив усіх трудящих. В губернії був швидко сформований полк з 3558 козаків, створено народне ополчення з поміщицьких селян.
Київщина стала осередком руху декабристів на Україні. На другому з'їзді членів Південного товариства у Києві (1823 р.) було створено Васильківську управу, якою керували С. І. Муравйов-Апостол і М. П. Бестужев-Рюмін. Більшість членів Васильківської управи проходили службу у військах, розквартированих поблизу. 29 грудня 1825 року повстав Чернігівський полк, підрозділи якого дислокувались у Васильківському й Київському повітах, і на чолі з С. І. Муравйовим-Апостолом вирушив у похід, щоб підняти на боротьбу й інші війська. Населення сіл, де проходили повстанці, радісно зустрічало їх і подавало допомогу. З січня 1826 року біля с. Ковалівки повстанці були атаковані