Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В Переяславі, Білгороді, Вишгороді, Зарубі та інших містах було збудовано численні пишно оздоблені храми, що своєю величчю і красою вражали сучасників. Стіни їх прикрашалися мозаїчними та фресковими монументальними розписами.
Київська Русь була історичною основою державності і культури трьох братніх народів: російського, українського і білоруського.
До південно-східної території Київщини у літопису 1187 року вперше вживається назва «Україна». Тоді в Переяславі помер князь Володимир
Глібович «и плакашася по нем, вси Переяславци.. о нем же Украйна много постона»,- писав літописець. Хоч ця назва вживалась і для визначення інших частин сучасної України, але саме тут, на Київщині, через кілька століть закріпилась вона в розумінні рідного краю, рідної землі - України.
Тяжкого лиха завдала руським землям у XIII ст. монголо-татарська навала. Населення Київщини мужньо захищалося від орд хана Батия. 1239 року завойовники зруйнували Переяслав, а наступного - Київ, Білгород, Вишгород, Юр'єв та багато інших міст і сіл. Від деяких з них лишилися тільки назви в літописах. Значна частина жителів була винищена або захоплена в полон. Нашестя привело до економічного і політичного занепаду Києва і всього Подніпров'я. На плечі народних мас ліг подвійний гніт: татарських загарбників і місцевих феодалів.
Феодальною роздробленістю руських земель та їх послабленням через монголо-татарську навалу скористалися литовські князі. В 1362 році великий князь литовський Ольгерд захопив Київщину і Переяславщину. В 1471 році удільне Київське князівство було ліквідовано і замість нього створено воєводство.
Іноземні загарбники і місцеві феодали, спираючись на апарат державної влади, посилювали експлуатацію феодально залежного селянства. Феодальне господарство базувалося на експлуатації общинного селянства. Сільська община виконувала ряд повинностей, які накладалися на неї, відповідала за сплату податків селянами.
Литовські князі надавали привілеї в українських містах переважно польським і німецьким купцям та ремісникам, гальмували розвиток торгівлі з Московським князівством. Все це затримувало економічне зростання Київщини.
Значну частину міського населення в XV-XVI ст. становили ремісники, більшість яких була об'єднана в цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, ювелірів, лучників та інші.
Відокремлення ремесла від землеробства сприяло дальшому розширенню внутрішнього ринку й розвитку торгівлі. Зростали торги і ярмарки, посилювались економічні зв'язки, пожвавилась зовнішня торгівля. Частина міщан перебувала у феодальній залежності, відбуваючи, як і селяни, різні повинності: натуральні, грошові й панщину. Міста з магдебурзьким правом звільнялися від феодальних повинностей. Вони сплачували на користь казни грошові податки з торгівлі та промислів, але не користувалися повнотою самоврядування, як жителі міст у Західній Європі. Кияни на початку 90-х років XV ст. косили сіно, возили дрова, ловили звірів і рибу для великокнязівського намісника, а також відбували сторожову і військову повинності, ремонтували укріплення тощо.
Прагнучи збільшити свої грошові доходи, феодали Київщини з XV ст. переводили селян з натуральних повинностей на грошові. Селянські маси чинили рішучий опір цьому новому натиску і все частіше відмовлялися відбувати феодальні повинності, вдавалися до втеч. У виступах проти литовських феодалів-загарбників активну участь брало все місцеве населення. Так, у 30-х роках XV ст. Київ і Київщина протягом кількох років не корилися владі литовського князя.
На Середній Наддніпрянщині в XIV-XV ст. найбільш інтенсивно відбувався процес формування української народності. Саме тут склалося етнічне ядро, до якого тяжіло населення інших українських земель. Київщина набула провідного значення в суспільно-політичному й культурному житті українського народу, в його боротьбі проти іноземних загарбників.
Наприкінці XV ст. для України виникла нова небезпека з боку Туреччини і Кримського ханства. У 1482 році кримський хан Менглі-Гірей напав на Київ, «град взя.. и огнем сожже.. Полону бесчисленно взя, а землю Киевскую учиниша пусту»,- повідомляється в Никонівському літопису. Татари майже кожного року чинили свої розбійницькі напади.
Після об'єднання Польщі та Литви в одну державу, що відбулося за Люблінською унією 1569 року, посилився наступ на Україну польських феодалів. Вони поширили своє панування на правобережну і лівобережну частини України, в т. ч. й на Київщину. Слідом за магнатами сюди посунула середня й дрібна польська шляхта, єзуїти. Селянські повинності значно збільшились: на Київщині панщина для волочного господарства становила 2-3 дні на тиждень; на користь
Київська область
Сторінка 4 з 38
половців, побут і становище трудового люду.В Переяславі, Білгороді, Вишгороді, Зарубі та інших містах було збудовано численні пишно оздоблені храми, що своєю величчю і красою вражали сучасників. Стіни їх прикрашалися мозаїчними та фресковими монументальними розписами.
Київська Русь була історичною основою державності і культури трьох братніх народів: російського, українського і білоруського.
До південно-східної території Київщини у літопису 1187 року вперше вживається назва «Україна». Тоді в Переяславі помер князь Володимир
Тяжкого лиха завдала руським землям у XIII ст. монголо-татарська навала. Населення Київщини мужньо захищалося від орд хана Батия. 1239 року завойовники зруйнували Переяслав, а наступного - Київ, Білгород, Вишгород, Юр'єв та багато інших міст і сіл. Від деяких з них лишилися тільки назви в літописах. Значна частина жителів була винищена або захоплена в полон. Нашестя привело до економічного і політичного занепаду Києва і всього Подніпров'я. На плечі народних мас ліг подвійний гніт: татарських загарбників і місцевих феодалів.
Феодальною роздробленістю руських земель та їх послабленням через монголо-татарську навалу скористалися литовські князі. В 1362 році великий князь литовський Ольгерд захопив Київщину і Переяславщину. В 1471 році удільне Київське князівство було ліквідовано і замість нього створено воєводство.
Іноземні загарбники і місцеві феодали, спираючись на апарат державної влади, посилювали експлуатацію феодально залежного селянства. Феодальне господарство базувалося на експлуатації общинного селянства. Сільська община виконувала ряд повинностей, які накладалися на неї, відповідала за сплату податків селянами.
Литовські князі надавали привілеї в українських містах переважно польським і німецьким купцям та ремісникам, гальмували розвиток торгівлі з Московським князівством. Все це затримувало економічне зростання Київщини.
Значну частину міського населення в XV-XVI ст. становили ремісники, більшість яких була об'єднана в цехи кравців, кушнірів, шевців, ковалів, пекарів, ювелірів, лучників та інші.
Відокремлення ремесла від землеробства сприяло дальшому розширенню внутрішнього ринку й розвитку торгівлі. Зростали торги і ярмарки, посилювались економічні зв'язки, пожвавилась зовнішня торгівля. Частина міщан перебувала у феодальній залежності, відбуваючи, як і селяни, різні повинності: натуральні, грошові й панщину. Міста з магдебурзьким правом звільнялися від феодальних повинностей. Вони сплачували на користь казни грошові податки з торгівлі та промислів, але не користувалися повнотою самоврядування, як жителі міст у Західній Європі. Кияни на початку 90-х років XV ст. косили сіно, возили дрова, ловили звірів і рибу для великокнязівського намісника, а також відбували сторожову і військову повинності, ремонтували укріплення тощо.
Прагнучи збільшити свої грошові доходи, феодали Київщини з XV ст. переводили селян з натуральних повинностей на грошові. Селянські маси чинили рішучий опір цьому новому натиску і все частіше відмовлялися відбувати феодальні повинності, вдавалися до втеч. У виступах проти литовських феодалів-загарбників активну участь брало все місцеве населення. Так, у 30-х роках XV ст. Київ і Київщина протягом кількох років не корилися владі литовського князя.
На Середній Наддніпрянщині в XIV-XV ст. найбільш інтенсивно відбувався процес формування української народності. Саме тут склалося етнічне ядро, до якого тяжіло населення інших українських земель. Київщина набула провідного значення в суспільно-політичному й культурному житті українського народу, в його боротьбі проти іноземних загарбників.
Наприкінці XV ст. для України виникла нова небезпека з боку Туреччини і Кримського ханства. У 1482 році кримський хан Менглі-Гірей напав на Київ, «град взя.. и огнем сожже.. Полону бесчисленно взя, а землю Киевскую учиниша пусту»,- повідомляється в Никонівському літопису. Татари майже кожного року чинили свої розбійницькі напади.
Після об'єднання Польщі та Литви в одну державу, що відбулося за Люблінською унією 1569 року, посилився наступ на Україну польських феодалів. Вони поширили своє панування на правобережну і лівобережну частини України, в т. ч. й на Київщину. Слідом за магнатами сюди посунула середня й дрібна польська шляхта, єзуїти. Селянські повинності значно збільшились: на Київщині панщина для волочного господарства становила 2-3 дні на тиждень; на користь