Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Одночасно із зростанням промисловості зароджувався робітничий клас. Головним джерелом його формування були розорені, позбавлені засобів виробництва селяни, міські і сільські ремісники та кустарі. За 35 років (1825-1860) кількість робітників у Київській губернії зросла з 3164 до 32 135 чоловік. Широке застосування на промислових підприємствах кріпосної праці привело до створення таких груп робітників, як панщинні, кабальні, приписні й посесійні. Найбільше було їх на цукроварнях: з 10 тис. робітників (1845 р.) близько 8 тис. становили кріпаки. Позбавлені будь-яких прав, вони нещадно експлуатувалися власниками підприємств. Надзвичайно тяжке становище кріпосних робітників на цукрових заводах губернії напередодні реформи змалював відомий український письменник I. С. Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря».
Товарна продукція, що вироблялася,- хліб, цукор, вовна, сукно, шкіра тощо - реалізувалася переважно на ярмарках та базарах. У 1847 році в губернії відбулося 223 ярмарки, на які доставлено товарів на суму 2861 тис. крбА Загальноросійське значення мав Київський контрактовий ярмарок, який обслуговував 32 губернії і краї. Значними були ярмарки в Ставищі, Сквирі, Богуславі. Зростала й економічно міцніла не тільки промислова, а й торговельна буржуазія. За 50 років (1797- 1845) число купців у губернії збільшилося з 622 до 3917 осіб, а торговельних закладів (крамниць, лавок тощо) - з 512 у 1825 році до 2871 в 1861 році.
Зростання суспільного поділу праці вело до збільшення міського населення. У 1845 році в губернії налічувалося 101 місто й містечко, в т. ч. приватних - 87, відомств казенного і військових поселень - 12, у спільному володінні поміщиків і казни - 7. Міське населення становило 10,5 процента.
Шляхи сполучення в 40-х роках XIX ст. були занедбані й не відповідали зростаючим потребам економіки. З сусідніми губерніями Київщину сполучали 15 великих торговельних шляхів. Головною водною артерією була ріка Дніпро. Невеликі судна, в т. ч. й парові, курсували також по річках Прип'яті, Тетереву, Ужу та Ірші.
Глибокі зміни в соціально-економічному й політичнму житті, які відбувалися в країні, обумовили дальший розвиток суспільно-політичного руху. Одним з найвизначніших борців за соціальне і національне визволення українського та інших народів Росії був полум'яний революціонер-демократ Т. Г. Шевченко, який весною 1845 року після закінчення Академії мистецтв прибув до Києва. Тут у січні 1846 року виникла таємна організація Кирило-Мефодієвське товариство, членом якого став і Т. Г. Шевченко. Серед членів товариства не було єдності в поглядах щодо шляхів здійснення визволення селян від гніту поміщиків і досягнення національної свободи українського народу. Шевченко рішуче виступав проти реформістської тактики М. І. Костомарова та його прибічників. Він відстоював революційний шлях боротьби. В цілому ж діяльність товариства відіграла значну роль в активізації передової суспільно-політичної думки того часу.
Продовжувала розвиватися культура українського народу, особливо на Лівобережжі і в Києві. Відвідавши в 1654-1656 pp. Київ та інші міста Київщини, Павло Алеппський писав: «Серед монастирських настоятелів є люди вчені, правознавці, промовці, що знають логіку й філософію та працюють над глибокими питаннями». В XVII ст. у багатьох селах при церквах існували початкові школи, де навчалися діти козаків, селян і духовенства. В першій половині XVIII ст. в. селах Київської сотні було понад 50 парафіяльних шкіл, а в Переяславському полку - 11.
Особливе місце в розвитку освіти належить створеній на початку 30-х років XVII ст. Кйєво-Могилянській колегії (з 1701 року -академія). Завдяки її діяльності Київ став визначним центром освіти, науки й літератури не лише України, а й Російської держави, Білорусії, балканських народів та Молдавії. Він був також осередком ідеологічної боротьби проти войовничого католицизму і спроб полонізувати й духовно поневолити український народ. У стінах колегії створено історичний твір «Синопсис», де висловлювалася думка про спільність походження українського й російського народів і необхідність їх об'єднання.
За реформою 1802-1804 pp. створювалися 4 типи шкіл: парафіяльні й повітові училища, гімназії, університети. Перша гімназія відкрита в 1812 році, вона призначалася для дітей дворян. 1834 року в Києві засновано університет, який відіграв важливу роль у розвитку освіти й науки на Україні. Першим його ректором став видатний український вчений - природознавець, філософ, історик, фольклорист і письменник М. О. Максимович.
В 1856 році в губернії налічувалося 142 навчальні заклади, де здобували освіту. 9114 учнів - один учень припадав приблизно на 200 чоловік населення.
Київська область
Сторінка 9 з 38
заводи, що базувалися на найманій праці і передовій на той час техніці, успішно витісняли відсталі вотчинно-кріпосницькі підприємства, число яких зменшувалося.Одночасно із зростанням промисловості зароджувався робітничий клас. Головним джерелом його формування були розорені, позбавлені засобів виробництва селяни, міські і сільські ремісники та кустарі. За 35 років (1825-1860) кількість робітників у Київській губернії зросла з 3164 до 32 135 чоловік. Широке застосування на промислових підприємствах кріпосної праці привело до створення таких груп робітників, як панщинні, кабальні, приписні й посесійні. Найбільше було їх на цукроварнях: з 10 тис. робітників (1845 р.) близько 8 тис. становили кріпаки. Позбавлені будь-яких прав, вони нещадно експлуатувалися власниками підприємств. Надзвичайно тяжке становище кріпосних робітників на цукрових заводах губернії напередодні реформи змалював відомий український письменник I. С. Нечуй-Левицький у повісті «Микола Джеря».
Товарна продукція, що вироблялася,- хліб, цукор, вовна, сукно, шкіра тощо - реалізувалася переважно на ярмарках та базарах. У 1847 році в губернії відбулося 223 ярмарки, на які доставлено товарів на суму 2861 тис. крбА Загальноросійське значення мав Київський контрактовий ярмарок, який обслуговував 32 губернії і краї. Значними були ярмарки в Ставищі, Сквирі, Богуславі. Зростала й економічно міцніла не тільки промислова, а й торговельна буржуазія. За 50 років (1797- 1845) число купців у губернії збільшилося з 622 до 3917 осіб, а торговельних закладів (крамниць, лавок тощо) - з 512 у 1825 році до 2871 в 1861 році.
Зростання суспільного поділу праці вело до збільшення міського населення. У 1845 році в губернії налічувалося 101 місто й містечко, в т. ч. приватних - 87, відомств казенного і військових поселень - 12, у спільному володінні поміщиків і казни - 7. Міське населення становило 10,5 процента.
Шляхи сполучення в 40-х роках XIX ст. були занедбані й не відповідали зростаючим потребам економіки. З сусідніми губерніями Київщину сполучали 15 великих торговельних шляхів. Головною водною артерією була ріка Дніпро. Невеликі судна, в т. ч. й парові, курсували також по річках Прип'яті, Тетереву, Ужу та Ірші.
Глибокі зміни в соціально-економічному й політичнму житті, які відбувалися в країні, обумовили дальший розвиток суспільно-політичного руху. Одним з найвизначніших борців за соціальне і національне визволення українського та інших народів Росії був полум'яний революціонер-демократ Т. Г. Шевченко, який весною 1845 року після закінчення Академії мистецтв прибув до Києва. Тут у січні 1846 року виникла таємна організація Кирило-Мефодієвське товариство, членом якого став і Т. Г. Шевченко. Серед членів товариства не було єдності в поглядах щодо шляхів здійснення визволення селян від гніту поміщиків і досягнення національної свободи українського народу. Шевченко рішуче виступав проти реформістської тактики М. І. Костомарова та його прибічників. Він відстоював революційний шлях боротьби. В цілому ж діяльність товариства відіграла значну роль в активізації передової суспільно-політичної думки того часу.
Продовжувала розвиватися культура українського народу, особливо на Лівобережжі і в Києві. Відвідавши в 1654-1656 pp. Київ та інші міста Київщини, Павло Алеппський писав: «Серед монастирських настоятелів є люди вчені, правознавці, промовці, що знають логіку й філософію та працюють над глибокими питаннями». В XVII ст. у багатьох селах при церквах існували початкові школи, де навчалися діти козаків, селян і духовенства. В першій половині XVIII ст. в. селах Київської сотні було понад 50 парафіяльних шкіл, а в Переяславському полку - 11.
Особливе місце в розвитку освіти належить створеній на початку 30-х років XVII ст. Кйєво-Могилянській колегії (з 1701 року -академія). Завдяки її діяльності Київ став визначним центром освіти, науки й літератури не лише України, а й Російської держави, Білорусії, балканських народів та Молдавії. Він був також осередком ідеологічної боротьби проти войовничого католицизму і спроб полонізувати й духовно поневолити український народ. У стінах колегії створено історичний твір «Синопсис», де висловлювалася думка про спільність походження українського й російського народів і необхідність їх об'єднання.
За реформою 1802-1804 pp. створювалися 4 типи шкіл: парафіяльні й повітові училища, гімназії, університети. Перша гімназія відкрита в 1812 році, вона призначалася для дітей дворян. 1834 року в Києві засновано університет, який відіграв важливу роль у розвитку освіти й науки на Україні. Першим його ректором став видатний український вчений - природознавець, філософ, історик, фольклорист і письменник М. О. Максимович.
В 1856 році в губернії налічувалося 142 навчальні заклади, де здобували освіту. 9114 учнів - один учень припадав приблизно на 200 чоловік населення.