Київ у у XVIII столітті
лафети, зарядні ящики, колеса, ремонтували гармати та артилерійське спорядження. «Арсенал» обслуговував артилерію Києво-Печерської фортеці, польову та облогову артилерію навколишніх укріплень.
У 1796 році в Києві знайдено фарфорову глину високої якості. В 1798 році розпочато
Зародження капіталізму і феодально-кріпосницькі відносини відбилися на характері промислових підприємств. З одного боку, це були підприємства капіталістичного типу, з великою кількістю робітників, з глибоким розподілом праці, з другого боку, в них ще переважала примусова праця.
Значне місце в економіці Києва посідали господарства монастирів, зокрема Києво-Печерської лаври. У XVIII столітті Києво-Печерський монастир став одним з найбільших землевласників не тільки на Україні, айв усій Російській імперії. Величезні земельні володіння його знаходились в Київському, Чернігівському, Нов- город-Сіверському повітах. Господарство лаври складалося з окремих вотчин. Так, тільки в одній із них — Пакульській — було 1000 десятин орної землі, 130 десятин лісу та інші угіддя; у вотчині діяли 2 ґуральні, пивоварня, солодовня, 2 паперові фабрики, 3 гути, 12 водяних млинів, 2 вітряки, рудня. В господарському дворі були стайні, кузня, стодоли, хліви для худоби. Все це багатогалузеве господарство обслуговували 844 монастирські кріпаки3. В другій половині XVIII століття лаврі належало 300 тис. десятин орної землі, 400 тис. десятин лісу, десятки тис. десятин лук, десятки рибних озер, сади, виноградники, пасіки, десятки тис. голів худоби. Лавра мала 200 сіл, хуторів і містечок, в яких жили і працювали 80 тис. кріпаків. Селяни-кріпаки, крім панщини 5—6 днів на тиждень, платили лаврі подушне, грошові й натуральні податки та приносили різноманітні «подарунки» архімандриту і всіляким служителям монастиря.
Лавра жорстоко експлуатувала своїх кріпаків. «Панщину без всякого полегшення як взимку, так і в літній час щоденно відбуваємо і тому собі не можемо нічого придбати... Обтяжені непосильними роботизнами самі собі з жінками і дітками нашими прохарчуватись не можемо»,— так писали в скаргах кріпаки з різних лаврських вотчин1. Це становище погіршувалось нелюдським ставленням до селян лаврської адміністрації — прикажчиків, городничих, управителів.
Нерідко доведені до розпачу кріпаки переставали виконувати панщину, убивали прикажчиків. Так, у 1777 році повстали кріпаки Димерської вотчини. В цьому ж році селяни с. Пирогова зруйнували лаврський маєток. Багато селян втікали з монастирських вотчин.
Указом Катерини II в 1781 році земельні володіння в монастирів були відібрані. Втратила свої вотчини з кріпаками і Києво-Печерська лавра. Проте становище селян не полегшилось вони перейшли до рук поміщиків і феодально-кріпосницької держави, які так само їх жорстоко експлуатували і гнобили.
У другій половині XVIII століття зросла роль Києва як великого торгового Центру. Для дальшого розвитку торгівлі міста велике значення мало скасування в 1754 році внутрішніх митниць і реорганізація Київської митниці. З 1783 року в Київському намісництві залишалась одна Васильківська застава з загальним для всієї імперії тарифом, через яку відбувалася торгівля з країнами Європи. Ці заходи полегшили торгові зв'язки Києва з усіма містами Росії.
Про торгове значення Києва депутати від України в комісії по складанню нового Уложення говорили, що «кращі товари привозять із Царграда, Македонії і Анатолії через Венецію, а особливо сухим шляхом з Сілезії, через Київ». Загальна характеристика торгівлі в Києві у XVIII столітті дана у «Ведомостях Киевского магистрата» 1775 року, де сказано, що міщани й цехові ремісники «торгують тут у крамницях німецькими і російськими різними шовковими, бавовняними, шерстяними і залізними товарами, а деякі торгують за кордоном — у Польщі, Цісарщині, Саксонії, Пруссії, Гданську. Возять товари російські — хутра, китайку, полотно, сукно, українське сало й віск».
Слід відзначити й жваві торговельні зв'язки Києва з слов'янськими землями. З Болгарії у Київ привозили сукно-габу, бавовняні тканини, шовкові та суконні вироби, сап'ян, болгарський каракуль. Транзитом через Київ везли з Балкан східні товари: оливкову олію, мигдаль, ізюм, цитрини та інше. У південно-слов'янські країни — хутра, полотно, залізо і залізні вироби. Крім українських купців, у торговельних операціях, особливо з середини XVIII століття, активну участь брали російські, а також болгарські й сербські купці. Сам Київ з його торговельно-промисловим населенням був великим ринком різних товарів і насамперед хліба. Наймити й робітні люди «з щоденного заробітку готовий печений хліб на ринку купляючи, годуються...», «заможні ж самі покупний хліб в запасі на потреби свої мають»,— зазначалось у згаданих уже відомостях Київського магістрату.