Київ у у XVIII столітті
Порівняно з XVII століттям відбулися певні зміни і в становищі цехів Києва. Зведення членів цехів до загального становища міщан, зростання повинностей, конкуренція з боку монастирів і позацехових ремісників і особливо виникнення мануфактурного виробництва — все це гальмувало розвиток цехового ремесла в місті.
В 1742 році в Києві в цехах налічувалося 2574 ремісники. Вони розподілялись по цехах: у
Ремісники зосереджувалися в основному на Подолі, який був центром господарського життя Києва. Більшість промислових товарів у першій половині XVIII століття виробляли цехові ремісники. Зокрема чотири цехи — кравецький, кушнірський. ткацький і шевський — виробляли найбільшу кількість товарів. Ці цехи виникли ще в XV—XVI століттях.
Кожен цех обирав на рік цехмистра (з 1786 року він називався управським старшиною) і мав писаря, який вів діловодство, записи у книзі учнів, підмайстрів, майстрів, а також прибутково-видаткову книгу, книгу видачі «покормежных» і загальний список членів цеху. Він же зберігав у цеховій скриньці статут, грамоти і привілеї, видані цеху властями.
Крім зборів на магістрат, кожен цех сплачував по 5 крб. на одну з міських церков. На цехові гроші оздоблювалась світлиця, справлялась цехова корогва, яка коштувала від 50 до 70 крб. Цехи мали свої крамниці. Прибутки від продажу товарів у них частково йшли на будівництво та обладнання двору, на придбання інструменту, наприклад, у цеху різників — на спорудження нової бойні, у рибалок — на копання рибних сажалок та будівництво льохів.
Центром громадського життя цеху був цеховий двір, де містилися крамниці, свічкарня, хати, які здавалися в найми. У святкові дні в світлиці — найкращій хаті на цеховому дворі — відбувалися цехові збори та банкети. Тут же стояла цехова корогва, 2—3 столи і головна реліквія цеху — цехова скринька, де зберігалися грамоти і всі папери цеху. Збори вважали розпочатими тільки тоді, коли на стіл ставилася скринька. Життя цеху регулювалося статутом. Зберігся статут цирульницького цеху 1767 року. В основу його покладено повагу до старших, взаємодопомогу і рівноправність усіх членів цеху. «Каждой брата своего не только уничтожать,— сказано в другому параграфі статуту,— а себе возвышать не должен, но еще одно почитать, а притом старейшему себе честь отдавать должен».
Одним з найбагатших був цех різників. Цеховий двір, що займав 6 тис. кв. саженів, з крамницями, льохами, лазнею, кухнею і садом, знаходився на Подолі. В цеху суворо додержувалися санітарії, зокрема заборонялося «лупити мертвечину», «доторкатися до всяких нечистот». Забивали худобу на цехових бойнях. М'ясо зберігали у льодовнях, які набивали льодом у січні і лютому. Продавали м'ясо, крім пісних днів, в 11 крамницях і в рундуках у м'ясному ряду на базарі, а також у крамницях цеху на Печерську і в Старому Києві.
Багатий і численний був рибальський цех, що об'єднував рибалок. Він мав відділи — курені, в кожному з яких налічувалося не менше 10 чоловік. Курінь мав невід вартістю в 100—150 крб., волок, сітку і човни. Цеховий двір на Подолі був вимощений дерев'яними плитами. Тут знаходились корита для живої риби, ясла для коней, шинок, льодовня, два льохи, кілька крамниць і свічарня. Торгували рибою на цеховому дворі та на базарах.
Порівняно бідніший був гончарний цех, що об'єднував пічників, гончарів, цегельників, спеціалістів по виробництву пічних кахлів, а також горшків, мисок, чашок та іншого полив'яного посуду. Цехові майстри ставили печі «простих і голландських взірців». Цеховий двір містився поблизу Києво-Братського монастиря. У дворі було три крамниці, цех мав свої крамниці і на базарах міста.
Уряд Петра 1 сприяв промисловому розвитку Києва, розуміючи його значення як економічного центру України. В 1700 році царський уряд видав указ про насадження тутових садів з метою розвитку шовкового виробництва в країні. В 1724 році в Києві засновано казенний шовковий «завод» — підприємство, що виготовляло шовк-сирець для шовкових мануфактур. «Завод» мав великі сади, де вигодовувалися шовкопряди: один — на Подолі, другий — у Кловській долині, поблизу Кловського палацу. З 1725 по 1735 рік на «заводі» вироблено понад 2,5 пуда шовку. Пізніше завод переходив з рук у руки і, нарешті, указом 1787 року його передано київському поміщику В. Капністу, який одержав від казни 10 тис. крб. для розширення виробництва. У 1791 році тут вироблено 2 пуди 38 фунтів шовку. В 1724 році відкрили шовковий «завод» у Києві два греки, вихідці з Туреччини — С. Михайлов та І. Дерей. У 1729 році заснована шовкова мануфактура Ю. Леонтьева.
Петро І у 1720 році видав указ про створення дзеркальних і скляних «заводів», що виготовляли б дзеркальне скло і кришталевий посуд. На ці «заводи» були направлені майстри-іноземці і російські люди. Тоді ж у Києві почала діяти скляна мануфактура («скляний завод»).