Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

Слід відмітити, що в ході тривалої Північної війни західні держави — Англія, Франція і Австрія — не раз намагалися створити європейську коаліцію проти Росії з метою не тільки позбавити Російську державу її завоювань у Прибалтиці, а й відірвати від неї Київ. Лише завдяки перемогам російських військ і флоту та умілій політиці російської дипломатії ці підступні плани західних держав прова­лилися. У ЗО—40-х роках XVIII століття російській дипломатії знову довелося вести боротьбу проти створення таємної угоди між Пруссією, Швецією і Польщею, спрямованої проти Росії. Польща

Постійна загроза Києву з боку Туреччини і Криму примушувала російський уряд тримати на південних рубежах держави значні військові сили. В 1732—1737 pp. у Києві під наглядом головнокомандуючого російською армією фельдмаршала X. А. Мініха проведено великі кріпосні роботи. На Подолі з боку Дніпра та Оболоні були насипані нові земляні вали і збудовані стіни з гарматними баштами. Укріплення споруджувалися за рахунок подільських міщан і магістрату. Ці укріплення зникли тільки після пожежі 1811 року. Згадка про них збереглась у назвах вулиць на По­долі: Верхній і Нижній Вал. Фельдмаршал Мініх наказав насипати земляні вали з дерев'яними палісадами і навколо Верхнього міста, а також поновити ретранше- менти між Печерською фортецею і Подолом. «Мініхові вали» знесено тільки в 1834 році.

Київ був головним опорним пунктом і місцем зосередження російських військ під час російсько-турецької війни 1735—1739 pp. У результаті цієї війни Росія повернула Азов і частину південно-українських земель.

У середині XVIII століття Київ все ще займав ключову позицію в системі Укра­їнської фортифікаційної лінії. Поряд з Петербургом і Бєлгородом, він був центром облогової артилерії Російської держави. В 1750 році в Києві почалося спорудження «магазеина» (Арсеналу), де зберігалася артилерія і боєприпаси. (Будівництво тим­часового приміщення закінчено в 1763 році). Завдяки цьому Київ у середині та дру­гій половині XVIII століття зберігав роль форпоста в боротьбі за остаточне возз'єд­нання українських і білоруських земель і за визволення Причорномор'я від турець­ко-татарських загарбників. У ході цієї боротьби російський уряд формував гусар­ські полки з вихідців із південнослов'янських земель, поневолених Туреччиною, здебільшого з болгар і сербів. Вербували в гусарські полки і в Києві. На початку 50-х років XVIII століття на Україну знову переселилося чимало сербів. Ця кампа­нія провадилась під керівництвом київських властей. Крім сербів, до Києва при­бували партії болгар і чорногорців, які потім направлялися на службу в армію або поселялися на Україні. Відставні гусари часто селилися в Києві і займалися промислами й торгівлею. Роль центру по організації поселень слов'ян на півдні України Київ відігравав і в 60-х роках XVIII століття.

У другій половині XVIII століття перед Росією постала необхідність вирішити чорноморську проблему. Потреба визволення Чорноморського узбережжя дикту­валася розвитком промисловості й торгівлі, товарності народного господарства як Росії, так і України, дальшим розширенням всеросійського ринку. Ці завдання були успішно вирішені в ході двох російсько-турецьких війн 1768—1774 і 1787— 1791 років.

Наявність Печерської фортеці і створення в 1764 році великого військового підприємства по ремонту артилерії та виготовленню військового спорядження Київського арсеналу — визначили роль Києва як головного форпоста на півден­них рубежах держави, як центру системи оборонних укріплень, створеної видатним полководцем П. О. Румянцевим. Зокрема, в 1769 році Туреччина планувала, зосе­редивши велику армію, завдати удар Росії через Київ. Проте успішні дії російських військ, особливо 1-ї армії П. Румянцева, яка спиралась на укріплення Київської фортеці, зірвали ці агресивні плани Туреччини. Під час російсько-турецьких війн у Києві зосереджувались основні маси рекрутів, якими, після навчання, поповню­вали полки армії П. Румянцева.