Київ у у XVIII столітті
На схилах Андріївської гори у другій половині XVII століття Аптекарський приказ заснував державний «город лікарських рослин». Тут вирощувалися лікарські рослини, які посилалися в Петербург, Москву, а також у київські аптеки — гарнізонну на Печерську і приватну на Подолі.
В першій половині XVIII століття в Києві відбувається дальше поширення млинової техніки — перехідної ступені до мануфактурного виробництва. Зростає, зокрема, кількість мукомольних млинів на київських річках Сирці, Либеді, Кудрявці. Київські купці побудували кілька млинів-
Київ у цей період усе ще зберігав значення найбільшого на Україні торгового центру. Тут існували великі «торгові ряди». В місті влаштовувались ярмарки, на які приїжджали Купці з багатьох міст Лівобережжя і Правобережжя та з Польщі. Крім того, київські купці експортували у Польщу, Швецію, Сілезію, Гданськ як місцеві товари — юхту, худобу, тютюн, так і транзитні — переважно східні товари (з Туреччини, Ірану, Криму). Торгували вони також з Москвою, Петербургом, містами Західної України, Молдавією, Валахією, Угорщиною.
Київ був великим ринком солі, яку сюди привозили з Прикарпаття чумаки, т. зв. коломийці. З Києва вони везли в Західну Україну свити, кожухи, шапки, плахти, китайку, чоботи, пояси, Шерсть.
З розвитком більш тісних економічних зв'язків між Україною та Росією в Києві появляються російські купці: Смородінови, Свєшникови, Бубнови, Ходунов и. Вони оселюються в Києві, стають власниками садиб, крамниць і лазень, проводять широкі торговельні операції. Російський уряд доручає їм шинкувати казенним вином, торгувати тютюном і сіркою. Вже в 1741 році В Києві було 43 чоловіки російських «Торгових людей».
Багато різних товарів ввозилось і вивозилось через київський порт, у зв'язку з цим Дніпро набрав ще більшого значення. До 20-х років XVIII століття київська гавань знаходилась на березі Почайнй, яку відокремлювала від Дніпра довга піщана коса. Тому всі судна, що припливали по Десні та з півночі по Дніпру, мусили огинати косу, щоб підійти до гавані. Після 1712 року було вирішено прокопати в косі канал, щоб скоротити шлях від Дніпра до Притоки (гавані на р. Почайні). Але. Дніпро змінив течію і, розмивши піщану косу, поглинув Почайну, при цьому обрушив у воду 300 дворів на набережній Подолу.
В другій половині XVIII століття на Україні значно зростає суспільний розподіл праці, розвиток товарного обігу і товарного виробництва. Україна з Києвом стає дедалі важливішою складовою частиною всеросійського ринку. Це зумовило розклад феодально-кріпосницького ладу і зародження капіталізму, що виявилось, зокрема, в значному розвитку мануфактурного виробництва. Визволення Причорномор'я від турецько-татарського панування, колонізація південних степів, будівництво міст і гаваней — все це пожвавило економічне життя України і, разом з тим, посилило процес зубожіння дрібних виробників. З обезземелених селян і ремісників, що розорилися, виростає значна маса робітних людей у містах- Починаючи з 1785 року на цехи Києва, згідно з «Городовим положенням», поширюються загальноросійські закони. Новий цеховий статут сприяв розвитку насамперед мануфактурної промисловості, оберігав інтереси верхівки цехів і підпорядковував цехи урядовим органам. В останній чверті XVIII століття цехи Києва поступово перетворюються на організації нагляду за міськими ремісниками з метою підвищення їх відповідальності за рівень своєї кваліфікації, за якість виробів та за своєчасне виконання казенних замовлень. Проте в Києві не всі ремесла контролювалися цехами. Значна кількість ремісників працювала поза цеховими організаціями. Це здебільшого монастирські «піддані» й козаки.
У 1767 році в Києві налічувалося понад 4 тис. ремісників, які входили до складу цехів. Найбільшими були цехи — шевський (643 чоловіки), кравецький (302 чоловіки), кушнірський (327 чоловік), рибальський (266 чоловік), гончарський (81 чоловік) та інші. Отже, за 20 років після цершого перепису (у 1747 році) кількість ремісників у місті в головних цехах майже не змінилась.
Київські ремісники в значній мірі працювали на внутрішній ринок. У магістратській відомості 1775 року відзначається, що в Києві чимало ткацьких станів «на яких виробляють місцеві ткачі для своїх і обивательських домашніх нужд і на продаж полотно..., сірячинні сукна та інші подібні вироби».
Кількість позацехових ремісників зростала за рахунок вихідців з південнослов'янських земель, які прибували в Київ у 50—60-х роках XVIII століття. Вони осідали в місті і включалися в його господарське життя. Болгари й сербц працювали садівниками в Київському «казенному» саду, вони ж брали активну участь у створенні нового саду на Подолі в 1758 році. Серби й болгари — ремісники — займалися також, кравецтвом, кушнірством, виробленням шовку, мила тощо.
Багато позацехових ремісників були «підданими» київських монастирів. Частина їх мала невеликі клаптики орної землі й сіножаті і відбувала панщину по 3—4 дні на тиждень; інша частина — друкарські робітники, сріблярі, іконописці, кравці, теслярі й столяри, шевці, ковалі — одержували річну або поденну платню. Але в цілому населення Києва в другій половині XVIII століття зайняте