Київ у у XVIII столітті
На останню чверть XVIII століття припадає творчість видатних майстрів-золотарів С. Постовського і Ф. Барановича, відомих далеко за межами Києва. Вони, як і їх попередники, захоплювалися стилем рококо.
Визвольна боротьба українського народу проти польської шляхти і возз'єднання України з Росією сприяли загальному піднесенню суспільного життя, і зокрема розвитку літератури і театрального мистецтва. На початку XVII століття на Україні зароджується шкільний театр, що спершу діяв при навчальних закладах (Київській колегії, Острозькій школі). Сюжети драм шкільного театру були переважно біблійні, а вистави йшли латинською і церковнослов'янською мовами. Між актами ставилися сценки — інтермедії з життя простих людей, які мали більш реалістичний характер. До найдавніших з відомих нам п'єс належить «Драма про Олексія, чоловіка божого», написана в 1673 році. Поступово тематика п'єс розширювалася. З'явилися шкільні драми на історичні теми.
Найвизначнішим драматургом періоду народження української літературної драми був Феофан Прокопович. У своїй відомій віршованій «трагедокомедії» «Володимир» (1705 р.) Ф. Прокопович, розробляючи сюжет про запровадження християнства на Русі, відійшов від алегорично-моралізаторського характеру попередніх п'єс. Показ історичних подій тут поєднано з певним політичним трактуванням їх. Прокопович в образі Володимира прославив Петра І як високоосвічену людину і мудрого правителя, а в сатиричних образах жерців — Жеривола, Пияра, Курояда — висміяв захисників старовини. П'єса багата на психологічні мотиви, в ній чимало побутових та комічних моментів.
В іншій драмі Прокоповича «Милость божія, Україну... свободившая» висвітлюється національно-визвольна війна українського народу. В п'єсі прославлено Богдана Хмельницького як національного героя та його бойових сподвижників — козаків.
У театрі академії, крім названих п'єс, студенти ставили також такі драми, як «Комическое действие» М. Довгалевського, «Воскресение мертвых» Г. Кониського та інші. Театр Київської академії мав великий вплив на театральну культуру Росії та багатьох слов'янських країн.
Популярний серед трудящих мас Києва був і народний ляльковий театр-вертеп та вистави мандрівних дяків — «пиворізів». Світська частина вертепної вистави складалася з побутово-інтермедійних сден, які відбивали життя різних соціальних груп Києва XVIII століття. Сатиричний і життєстверджуючий характер вистав мандрівних дяків та інтермедій вертепу з їх антикріпосницькими мотивами — свідчення глибоко народної основи цих вистав.
Київ відіграв важливу роль у розвитку і взаємозбагаченні культур не тільки українського і російського, а й інших народів нашої Батьківщини. Як великий культурний центр України XVIII століття, він сприяв зближенню народів і підвищенню їх культурного рівня, зокрема південнослов'янських народів. Так, у Київській академії вчилися студенти з Сербії, Далмації, Чорногорії. Київський генерал-губернатор Глебов у 1765 році у своєму рапорті на ім'я цариці Катерини II писав, що в академії навчаються «приходящие иностранцы, то-есть: валахи, молдавцы, сербы, греки...».
В основному вихованці академії із слов'янських земель після закінчення навчання знову поверталися на батьківщину, де брали участь в організації початкових і середніх шкіл, займалися просвітительською та культурною діяльністю.
Києву належала провідна роль у мистецьких зв'язках слов'янських народів. Іконографічні твори київських митців розповсюджувалися не тільки на Україні та Росії, а й у південно-слов'янських країнах. У малярській школі при літній резиденції київського митрополита на Кудрявці навчалися малярству вихідці з Сербії, Македонії, Далмації.
Особливо велику роль у зміцненні взаємозв'язків між слов'янськими народами відіграло київське книгодрукування. Київські видання займали провідне місце серед книг, які йшли з України і Росії в слов'янські землі. Так, у 1761 році далматинський епіскоп Сімеон Кондревич вивіз із Києва 277 книг, серед них 60 букварів2. У Києві друкувалися книги не тільки церковнослов'янською мовою, а й польською, сербською, болгарською.
Отже, Київ — найголовніший культурний центр України у XVIII столітті — відігравав провідну роль у різноманітних культурних зв'язках українського, російського та інших слов'янських народів.