Київ у у XVIII столітті
Широкою популярністю користувалися гравери С. Савицький, в гравюрах якого зображені види Києва; М. Семенов — автор гравюри «Успіння» (1716 р.); Д. Галяховський, автор портрета Петра І та численних образів на біблійні теми.
Значних успіхів досяг у галузі графіки видатний київський гравер Н. Зубрицький (помер у 1724 році). Він створив кількасот гравюр на дереві й міді переважно на біблійні сюжети. Йому була знайома й техніка офорту. Твори Зубрицького відзначаються реалістичністю, динамікою (в трактуванні постатей), мають виразний легкий штрих. Для жанрових композицій Зубрицький часто брав образи з народних оповідань і легенд. Найбільш відомі його гравюри «Розп'яття» (1711 р.), «Христос і св. Каєтан» (1703 p.), «Облога Почаєва турками» (1704 р.) та «Рівність у дружбі» в київському виданні книги «Іфіки ієрополітики» (1712 p.).
Видатним майстром офорту в першій половині XVIII століття був А. Козачківський, який створив у реалістичній манері кілька гравюр на міді: «Покладання у гроб Христа», «Цар Давид» та інші, оформив київське видання «Апостола» 1722 року.
В Києві в ЗО—40-х роках XVIII століття працював вихованець Академії, уславлений гравер Г. Левицький-Ніс. В 1737 році він зробив серію майстерних гравюр для кишенькових видань «Євангелія» і «Апостола», в реалістичній манері створив портрет Дм. Туптала (Ростовського). Йому ж належить цикл гравюр для подарункового видання «Філософія Арістотелева» на честь О. Розумовського (1745 p.). Поряд з рисами барокко у гравюрах Г. Левицького-Носа яскраво виражені реалістичні риси.
Крім вищеназваних, у Києві працювало ще чимало видатних художників-граверів, твори яких відзначалися високою технікою виконання, гарним малюнком і композицією. Хоч їхні гравюри були переважно на релігійну тематику, у них відображені і пейзажі, і елементи тогочасного побуту, і історичні події. Творчість цих митців — важливий етап на шляху до реалізму в українському мистецтві.
Графічне мистецтво було поширене і серед ремісників Подолу, зокрема сріблярів. Відомі імена таких народних майстрів-граверів, як Ф. Коробки, С. Проценка, С. Скрипчинського та інших.
Зразки українського народного гравірування на дереві (лубок) лишили ремісники подільського малярського цеху Є. Денбровський та Я. Сербии. У своїх хатніх майстернях народні умільці друкували з саморобних дерев'яних дощок «куншти» — листки з образами святих і текстами релігійного характеру. Лаврські ченці переслідували їх, вбачаючи в цьому порушення монополії лаврської майстерні на виготовлення книг і гравюр.
У XVIII столітті Київ уславився також різними видами декоративно-прикладного мистецтва, зокрема золотарством, яке досягло високого рівня художньої досконалості. Одним з найбільш відомих київських золотарів був А. Равич. У музеях нашої країни зберігається понад 60 виробів з його тавром. Це різного роду срібні кухліу чарки, келихи з орнаментальним карбуванням у вигляді фігур, завитків, плетива стрічок, гірлянд тощо.
Оригінальним майстром-сріблярем був І. Білецький. Найбільш відомі його роботи — дерев'яний хрест у срібній оправі (1762 р.) та оправа євангелія, виготовлена для Києво-Печерської лаври (1722 р.). Одна з оправ євангелія роботи цього майстра зберігається в Оружейній палаті Московського Кремля.
На середину XVIII століття припадає творчий розквіт видатного золотаря — Михайла Юревича. Він викарбував срібні оздоби царських врат Успенського собору Києво-Печерської лаври (1748 р.) і створив оправу головного престолу того ж собору в 1751 році. На жаль, від цих шедеврів золотарського мистецтва збереглися тільки фрагменти, знайдені в руїнах Успенського собору. Всі прикраси царських врат — буйні форми рослинного орнаменту у вигляді акантових розводів, соковиті зв'язки бутонів квітів, химерне переплетення стрічок та листя — виконані з великою майстерністю і художнім смаком. Вражає своєю витонченістю і орнаментальна кайма оправи престолу, трактована в дусі українського гаптування. Образи євангелістів відзначаються кожен своєю портретною індивідуальністю. Слід сказати, що в творчості Юревича багато спільного з Равичем, особливо в орнаментальних оздобах.
Майже в один час з М. Юревичем працювали відомі майстри-золотарі Ф. Левицький, М. Мощенко, С. Симидиновський. На їх творчості особливо позначився вплив народного мистецтва.
З другої половини XVIII століття в київському золотарстві починає пробивати шлях новий художньо-стилістичний напрям — рококо. Цей манірний стиль відповідав смакам старшинської верхівки, що злилася з російським дворянством. У золотарстві з'являються химерні форми з безліччю гнутих ліній, завитків, сухий примхливий асиметричний орнамент. Цей стиль виявляється у творчості одного з кращих золотарів другої половини XVIII століття І. Атаназевича, хоч його роботам ще притаманні й деякі риси українського барокко, зокрема таким, як срібний хрест до Воскресенської церкви на Печерську (1772 p.). Більш яскраво рококо виявляється у виробах майстрів Д. Любецького, О. Іщенка та інших.