Київ у у XVIII столітті
Початкові київські школи були такими, як і в інших містах України тОго часу. Хлопчики, а в окремих випадках і дівчатка, навчалися в них грамоти і лічби. Поблизу церкви, звичайно, будувалась шкільна хата, де жив «пан дяк» — учитель, обраний парафією. За вивчення букваря батьки учнів сплачували від 50 ко'п. до 1 крб., часослова — 1—2 крб. і псалтиря від 2 до 5 крб А Такі парафіальні школи були на Подолі при церквах, а на Печерську та в Старому Києві — при монастирях.
1 травня 1789 року в Києві відкрито головне народне училище — попередник 1-ї Київської гімназії. В перший рік існування училища в ньому навчалося 99 хлопчиків і 35 дівчаток. Викладачами працювали відомі вчені — історик і географ М. Берлінський, математик і фізик І. Карбановський, а також М. Громницький і С. Стефанович, які викладали російську і латинську мови. Обидва закінчили Київську академію і Петербурзьку вчительську семінарію.
Київ у XVIII столітті лишався головним центром музичної культури на Україні. Церковна музика, яку писали студенти-композитори Київської академії, стояла на рівні розвитку гармонії і мелодії західноєвропейської класичної музики. Київські композитори вчилися на творах Баха і Палестріна.
Київська академія широко впроваджувала в життя «партесний» спів, відомий на Україні з кінця XVI століття. На противагу католицькому богослужінню (з хором, солістами та органом) у православній церкві під впливом народнопісенних традицій виробились форми хорового співу а капела. У поширенні цього співу та у створенні нових зразків російської церковної музики велику роль відіграли композитори Д. С. Бортнянський. М. С. Березовський та A. JI. Ведель.
Ще студентом Київської академії М. Березовський звернув на себе увагу вчителів. Завдяки гарному голосу його взяли до придворної капели, а згодом відправили для вивчення музики до Болонської академії. Його музичні твори відзначаються силою почуття, оригінальністю і разом з тим простотою музики, високою композиторською технікою. Найбільш відомі його твори «Вірую», концерт «Не отвергай меня во время старости», опера «Демофонт». Березовський був обраний членом кількох академій, в т. ч. Болонської.
Артемій Ведель народився в Києві 1767 року. Вчився в Київській академії, був диригентом студентського хору, а також солістом-скрипалем студентського оркестру. За дорученням московського генерал-губернатора організував у Москві хорову капелу, якою керував до 1790 року. В наступні роки керував хорами в Києві та Харкові. Останні роки життя Ведель провів у Києві, де й помер.
Незважаючи на деяку сентиментальність, твори A. Л. Веделя відзначались легкістю та чистотою мелодії, теплотою і безпосередністю. На деяких з них помітний вплив української пісні-романса. Найбільш відомі його твори — тріо «Покая- нія отверзи ми двери», «На ріках Вавілонських», літургія та інші.
Певного розвитку досягла в Києві і світська музика. Так, у середині століття Київський магістрат мав при своєму збройному загоні постійний оркестр. Ще в 178& році магістрат заснував музичну школу, яка проіснувала до 1852 року. За статутом, ті діти, що пройшли курс навчання, зобов'язувалися все життя служити в магістратському оркестрі, який грав під час святкових церемоній. Серед випускників школи було чимало відмінних музикантів. У цей час виникла й музична школа для навчання співів і гри на гуслях, бандурі і «скрипице». З України протягом XVIII століття набирались півчі — басисті, тенористі, «альцест» і «дишкантові» для придворної капели і хорів сановників-меценатів.
У 1738 році було видано указ про організацію вокальної школи на Україні. В указі сказано про необхідність «...заснувати невелику школу, в яку набирати з усієї Малої Росії з церковних, а також із козачих і міщанських дітей та інших і утримувати завжди в тій школі до 20 чоловік. Вибирати, щоб найкращі голоси були... Тих учнів навчати на скрипці, на гуслях і на бандурі, щоб могли вони на тих інструментах з нот грати». На чолі школи стояв регент, який «у співах чет- вертоголосному і партесному був досить вправним». Спочатку школа перебувала в Глухові, але Румянцев перевів її в Переяслав, а згодом — до Києва.
Київська музична школа випускала регентів, співаків, скрипалів, бандуристів і музикантів, що грали на духових інструментах. Багато з них входило до складу надвірних оркестрів і хорових ансамблів російських та українських поміщиків.
Помітний слід в історії української культури залишила Києво-Печерська друкарня. Тісно зв'язана з Київською академією, вона сприяла розвитку науки і освіти на Україні. Навколо неї згуртовувалися видатні українські художники і гравери. У ХУІІІ столітті лаврська друкарня видала 32 книги, але цей список далеко не повний. Так, у ньому немає надрукованого в лаврській друкарні «Панегірика» Петру І, написаного Ф. Прокоповичем через 2 тижні після Полтавської битви, «Странствования» В. Григоровича-Барського, видатного українського мандрівника XVIII століття по країнах Сходу. В 20-х роках XVIII століття друкарня майже повністю перейшла на друкування церковно-релігійної літератури, але після рескрипту Катерини II 1787 року друкування світської літератури було відновлено. В 1788 році вийшла книжка А. С. Нарушевича «Таврия, или известия древнейшие и новейшие о состоянии Крыма»; в 1789 році — праця Ф. Гартмана «Рассуждение о воде, как всеобщем врачестве»; в 1791 році — польська граматика М. Селігіновського; друкувалися «Киевские месяцесловы» на 1796—1799 pp. У 1795 році тут надруковано