Київ у у XVIII столітті
проектом Григоровича-Барського побудували дзвіницю Петропавлів-ської церкви (1756 p.), церкву Василія Великого в Кирилівському монастирі, в 1766 році — Покровську та Михайлівську церкви, а також багато цивільних споруд: магістратську хлібну крамницю, гостиний дім, будинок бурси, житлові будинки.
Видатний архітектор В. В. Растреллі та його учень І. Ф. Мічурін в 1747—1753 pp. збудували Андріївську церкву — одну з визначних пам'яток вітчизняної архітектури стилю барокко. Церква вражає гармонією загальною і деталей, легкістю і витонченістю композиції, органічним зв'язком з навколишнім ландшафтом. Андріївська церква в плані хрещата — має купол і 4 поставлені по діагоналі контрфорси-пілони з декоративними верхами, що надає церкві вигляду типового українського п'ятиверхого храму. Всередині церкву прикрашають численні пілястри, капітелі й орнаменти. Головною прикрасою інтер'єру церкви є триярусний іконостас. Його живопис, виконаний визначними майстрами О. П. Антроповим і Г. К. Левицьким-Носом, відзначається реалізмом і яскравим колоритом. У 1752—1755 pp. на Печерську за проектом В. В. Растреллі під керівництвом І. Ф. Мічуріна у великому парку над Дніпром був споруджений Маріїнський палац. Він складався з центрального і двох бокових корпусів.
Визначний київський архітектор М. Юрасов у 60-х роках XVIII століття провів значні роботи у Видубицькому монастирі. Він відбудував тут Михайлівську церкву, в 1770 році спорудив будинок ігумена.
В останній чверті XVIII століття в Києві завершується період будівництва в стилі українського барокко, пов'язаний з іменами видатних українських зодчих С. Ковніра, І. Григоровича-Барського та М. Юрасова.
Київ був визначним центром малярського мистецтва. В місті працювало кілька малярських майстерень, в яких навчалися живопису учні не тільки з України, але й з сусідніх слов'янських країн. Поряд з майстернями діяли і спеціальні школи живопису. Так, при літній резиденції київського митрополита на Кудрявці існувала живописна школа. В 1763 році в Києво-Печерській лаврі з окремих розрізнених малярських майстерень створено школу живопису, де навчалося понад 20 учнів і працювало, крім художників-майстрів, 10 «молодиків» — підмайстрів.
Для образотворчого мистецтва початку і середини XVIII століття були характерні декоративність і своєрідне використання рис ренесансу та барокко. Настінне малярство мало здебільшого декоративний характер. Але з часом прагнення поставити образ людини в центрі мистецтва привело художників до необхідності опанувати перспективою і світлотіньовим моделюванням. У релігійному живописі дедалі більше ширяться світські мотиви. З'являються картини на побутові та історичні теми, в яких відображається тогочасна дійсність і суспільне життя. В настінних розписах бачимо вже яскраві декоративні композиції. В цей період у місті здійснені великі монументальні розписи майстрами А. Галиком, Я. Глинським, П. Молодиком.
Алімпій Галик (1703—1763 pp.)— український живописець та гравер, прославився розписом Успенського собору (1724—1731 pp.) і Троїцької надбрамної церкви в Києво-Печерській лаврі. Його картини на біблійні сюжети («Перший Вселенський собор у Нікеї», «Хід у рай») відзначаються реалістичними рисами, написані з глибоким поетичним почуттям. Цей видатний київський художник очолював у ЗО—60-х роках Лаврську художню школу, де виховав плеяду українських митців.
Яким Глинський — український живописець і позолотник, представник українського барокко. В ікону «Пречиста» (1716 р.) художник ввів портрети Петра І та української козацької старшини. 1723 році він написав ікони та оформив іконостас Успенського собору Києво-Печерської лаври.
У світському живописі провідним стає жанр т. зв. «парсунного» (від слова «персона») портрета. Художники зображали державних і військових діячів, представників знаті. Для парсунних портретів характерна точна передача всіх деталей одягу і рис зовнішньої схожості. Психологічній розробці образу художники мало приділяли уваги. В той же період у Києві, як і загалом по Україні, поширюються народні картини. Найбільш популярними були «Козак-бандурист» та «Козак-Мамай», що відображали мотиви народно-визвольної війни українського народу.
У XVIII столітті на Україні, в т. ч. і в Києві, особливо визначних успіхів досягло граверне мистецтво. На початку XVIII століття тут продовжували свою діяльність видатні гравери Леонтій та Олександр Тарасевичі. Вони працювали, головним чином, у техніці офорту та різцевої гравюри. Олександр Тарасевич у ці роки створив кілька високохудожніх гравюр, зокрема «Воскресіння Христа» (1709 p.). Особливо популярною була серія гравюр Л. Тарасевича до Києво-Печерського патерика, псалтиря та офорт «Облога Азова». На початку XVIII століття в Києві жив і працював видатний гравер Іван Мігура, автор гравюри «Іоанн Златоуст» (1705 р.) і панегіричних композицій на честь козацької верхівки та вищого духовенства — В. Кочубея, П. Ломиковського, С. Яворського та інших. Гравюри мають елементи портретності, оздоблені декоративними прикрасами.