Київ у у XVIII столітті
Соціально-економичний розвиток Києва у XVIII столітті
Київ у XVIII столітті ще зберігав основні риси середньовічного міста. До його складу входили: Поділ, Верхнє місто з Софійським і Михайлівським монастирями, фортецею і казармами та Печерськ. Незважаючи на велику пожежу в 1718 році, яка знищила майже весь Печерськ і Поділ, Київ відбудовувався за старим планом розташування вулиць і площ. Кожне місто мало свої кріпосні спорудження із земляних валів з баштами. Ретраншементи і Мініхови вали, побудовані в 30-х роках XVIII століття, вперше окреслили контури єдиної міської території. Проте навіть у другій
Населення в місті розподілялося неоднаково в трьох його частинах. Найбільше жителів було на Подолі, одній з найдавніших частин Києва, де зосереджувалось в основному ремісниче й торгове населення. Так, із загального числа понад 4 тис. дворів у 1766 році на Подолі налічувалось близько 2 тис. дворів. Менше населеними були Верхнє місто (Старий Київ) і Печерськ.
У Старому Києві більшість дворів належала підданим Києво-Софійського і Михайлівського Монастирів. Те ж саме й на Печерську, де в слободах Києво-Печерської лаври та інших монастирів мешкала переважна більшість населення цієї частини Києва. В середині XVIII століття на Печерську налічувалось уже 6 великих і 8 малих вулиць. У 1766 році тут жило понад 300 чоловік, а в 1785 році — близько 500 чоловік. Це були переважно піддані Києво-Печерської лаври посполиті, прислужники, слуги. Значну частину становили прийшлі люди з Правобережжя, Чернігівщини й Полтавщини.
З загальної кількості підданих у монастирських дворах (20 448 чоловік) — майже половина займалась продуктивною працею. Управління монастирським сільським господарством, ремеслом і підприємствами мануфактурного типу здійснювали монахи. В їхніх руках зосереджувались не тільки господарські функції, а також судові й фіскальні — стягування всіляких грошових і натуральних податків. Генерал-губернаторська влада майже не втручалась у справи монастирів.
У 1727—1731 pp. загалом у Києві було близько 2 тис. дворів купців і міщан. Ці дані дають змогу вважати, що населення Києва в першій третині XVIII століття становило 10—12 тис. чоловік. У 1742 році в місті налічувалось приблизно 20 тис. чоловік. Обчислення населення за ревізькими душами в Києві не провадилось до 1763 року. За приблизним обчисленням можна припустити, що в 1763 році населення Києва дорівнювало 42 тис. чоловік.
Соціальний склад населення був досить різноманітний, на ньому позначилось те, що місто було не тільки торговельно-промисловим, а й великим адміністративно- політичним і релігійним центром України. Тому більше половини населення становили дворяни, духовенство, чиновники і військові, близько 3 проц,— купці, понад третину — цехові ремісники, міщани й козаки.
Антисанітарний стан міста спричинявся до того, що тут час від часу спалахували епідемії холери і чуми, а це впливало на природний приріст населення. Особливо страшною була епідемія чуми в 1770—1771 pp., коли за кілька місяців тільки на Подолі померло близько 6 тис. чоловік ремісників і робітних людей. Багатії, війт і магістратська адміністрація виїхали з Києва і жили на дачах.
Кожна епідемія чуми забирала від чверті до половини населення міста. До зменшення чисельності населення призводили також набори рекрутів і злиденне життя бідноти, яка, щоб якось проіснувати, йшла з міста на заробітки на річковий транспорт, на вотчинні заводи та на сезонні сільськогосподарські роботи.
Документальні дані про кількість населення у Києві за останню третину XVIII століття неповні й суперечливі, все ж можна припустити, що в 1766 році тут налічувалося близько 42 тис. чоловік, тобто було'на рівні 1763 року. В результаті епідемії чуми 1770—1771 pp. населення міста знову дуже зменшилось і в 1797 році становило тільки 35 тис. чоловік.
Забудовувалося місто дуже повільно. Протягом XVII століття Хрещатик ще був невеликою стежкою. На початку XVIII століття через Хрещатик проходила дорога з Подолу на Печерськ і Стара Іванівська дорога (тепер вулиця Жовтневої революції), яка зв'язувала Старокиївську фортецю з Печерською. Обидві пролягали, по ярах, йшли через ліс і чагарники.
Через Дніпро в районі Києва щовесни солдати наводили чотири плотові і плашкоутні мости на якорях. Біля мостів стояли караули, які перевіряли документи у тих, хто в'їжджав або виїжджав із міста, а також стежили, щоб не провозили «заповідні» товари: шерсть, віск, овечі шкури, тютюн та інше, і стягували мостове мито.
У першій половині XVIII століття з розвитком товарно-грошових відносин окремі райони України поступово зв'язувались в єдине господарське ціле. Зростало економічне значення українських міст, на характер їх економічного життя все більший вплив робили ремесло і торгівля. Включення України в сферу всеросійського ринку сприяло розвитку торговельних зв'язків, розширенню товарообміну між Україною і Росією.