керівництва, оборони державних кордонів та наглядом за зовнішньою торгівлею. Адміністративні органи Лівобережної України (Генеральна військова канцелярія, Малоросійська колегія, полкові і сотенні канцелярії) генерал- губернаторові не підлягали. Зрада гетьмана Мазепи й частини старшини в 1708 році призвела до призначення на Україні резидента російського уряду, без згоди якого новий гетьман І. Скоропадський не вирішував ніяких справ. З 1722 року управління Україною і Києвом зосередилось у Малоросійській колегії. Чітких організаційних форм губернські установи набрали після губернської реформи Катерини II 1775 року. В 1781 році створюється
Після того, як у 1785 році на Київ було поширене нове «Городове положення», управління в місті перейшло до шестигласної Думи, яка повністю залежала від київського губернатора. На підставі нового положення створено Київський губернський магістрат — вищу інстанцію для всіх міст Лівобережної України.
У 1781 році в Києві реорганізовано пошту. Якщо до запровадження намісницького управління вона перебувала у віданні міщанського магістрату і провадила операції по пересиланню й прийому казенної кореспонденції в чотирьох напрямках — у Москву, Петербург, Глухів і в напрямку Константинополя, то тепер відкрилися поштові контори на Подолі і Печерську. Ці контори приймали від приватних осіб листи і посилки вагою до 10 пудів.
Велике значення для дальшого розвитку Києва мало возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії. В 1797 році Київ став адміністративним центром Поділля і Волині. Одночасно створено Київську губернію. Отже, на кінець XVIII століття значно зростає роль Києва в системі управління царської Росії. Він стає найбільшим адміністративним центром України.