Інформаційно-пізнавальний портал | Київська область в складі УРСР

було пере­важно у сфері торговельно-промисловій і не мало зв'язку із сільським господарством. Так, у 1756 році в листі в Колегію іноземних справ члени магістрату писали: «Київ­ські міщани й обивателі, орних грунтів не маючи, утримують себе і годуються в біль­шості від єдиного свого рукоділля і торгового промислу».

Частина невеликих підприємств Києва починає застосовувати вільнонайману робочу силу і деякий розподіл праці, наближаючись до підприємств мануфак­турного типу. Так, у Києво-

У 80-х роках XVIII століття в Києві засновано кілька великих кондитер­ських майстерень, продукція яких мала великий попит у Петербурзі, Москві та інших містах Росії і навіть за кордоном. Київська промислова фірма Балабухи по виробленню сухого варення, пастили і цукерок проіснувала до XX століття.

Визначне місце в економіці Києва займало ґуральництво, яке з середини XVIII століття набуло рис капіталістичної мануфактури. Винокурні мануфактури в Києві належали магістрату, монастирям, козацькій старшині та заможним міщанам і козакам. Царський уряд видав магістрату грамоти, за якими заборонялося стягу­вати з києво-подільських купців складські гроші, а з міщан — брати рекрутів, бо вони «в обоз не ходят, а в городе себя оберегают» і «немалые войсковые расходы мают», утримуючи міщанський збройний корпус кількістю не менш як 2 тис. чоловік. Як компенсацію за всі витрати уряд надав міщанам монопольне право виробництва і продажу горілки. В магістратських шинках випивалося щороку до ЗО тис. відер горілки. Це давало прибутку 9—10 тис. крб. Тому магістрат не раз звертався до гетьманів з вимогою, щоб вони заборонили козакам шинкувати в Києві. Але козаки, які жили в Києві і не мали орної землі, вважали, що давні козацькі привілеї дають їм право курити горілку і торгувати нею.

Ґуральні діяли як у самому Києві, так і на його околицях. На Сирці їх налі­чувалось 29; на Куренівці й Пріорці з 84 хуторів 62 мали винокурні. Територія Хрещатицького яру належала Михайлівському і Пустинно-Микільському монас­тирям, які мали тут 24 винокурні. Горілка виготовлялась і з власного монастир­ського зерна, і з купованого на ринку. Києво-Печерський монастир теж мав вино­курні, і, крім того, під час ярмарків монахи скуповували горілку, привезену «раз­ных чинов людьми», а потім перепродували її у своїх шинках, яких було на Печер­ську по 3—4 на кожній вулиці. Це давало монастирю прибутку понад 3 тис. крб. на рік. Монастирі здебільшого здавали винокурні в оренду. Так, Пустинно-Микільський монастир з 23 винокурень, які належали йому, 22 здавав в оренду російсь­ким купцям і київським міщанам.

Великі прибутки від винокуріння мала й козацька старшина. Так, київський сотник М. Гудим заснував у с. Плоскому велику винокурню з 6 казанами, що давали 1200 відер вина. Тут працювали 7 найманих робітників, з них 3 одержували по 7—8 крб. на рік, решта — поденники — по 5 коп. на день. Заробітна плата головного винокура становила 15 крб. на рік. Сам Гудим мав щороку чистого прибутку 450 кар­бованців.

Почали застосовувати найману працю і власники цегелень, яких у Києві налі­чувалось кілька десятків. Вони були розкидані по слободах і берегу Дніпра.

Досить великим на той час підприємством мануфактурного типу була друкарня Києво-Печерської лаври, де працювали як кріпаки, так і вільнонаймані робіт­ники.

У другій половині XVIII століття в Києві виникло кілька великих казенних промислових підприємств. Це було зумовлено загальним промисловим розвитком

України, який в той час досяг значного рівня, незважаючи на панування феодально- кріпоснИцьких відносин. На промисловий розвиток Києва впливала також більш розвинута російська промисловість. З Росії в Київ привозилось устаткування, ін­струменти, прибували кваліфіковані майстри.

Боротьба з турецькою агресією і за возз'єднання Правобережної України з Ро­сією в другій половині XVIII століття вимагала створення в Києві великого підприємства для виготовлення і ремонту військового спорядження. В 1750 році був виданий указ про вивезення, артилерії і боєприпасів з території Вознесенського монастиря на Печерську і про спорудження в Києві «магазеина» (арсеналу). В 1750— 1763 pp. у Либідській «части» побудовано перше дерев'яне приміщення київського «Арсеналу». Як підприємство мануфактурного типу «Арсенал» почав діяти з 1764 ро­ку. Майстрові «Арсеналу» становили т. зв. «арсенальну команду» під керівництвом «поручика над майстровими». Уже в 70—80-х роках XVIII століття на «Арсеналі» пра­цювало понад 120 майстрових (столярів, ковалів, слюсарів, токарів та інших), число яких поповнювалося через рекрутські набори. Працювали тут і вільнонаймані робіт­ники з числа міських ремісників та селян-відхідників. Майстрові виготовляли