Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Київ у у XVIII столітті

Сторінка 3 з 17

повстання з Правобережжя. Проте вони не змогли перешкодити київським міським низам брати участь у загонах гайдамаків. Ще в січні 1733 року подільська біднота створила невеликий загін, який почав діяти в районі Фастова. В 1740-х роках вели боротьбу проти шляхти на Правобережжі загони гайдамаків під проводом ватажків Гапона, Косцієнка, Боро­давки, що

сформувалися з вихідців із Києва. В 1742 році на Подолі знову сфор­мувався загін, який очолив російський підданий X. Конякін. Переправившись через прикордонну річку Ірпінь, повстанці розгромили маєток поміщиці Виговської. В листопаді 1747 року інший загін зруйнував панський маєток у с. Новосілках, теж по той бік річки Ірпеня, після чого повернувся в Київ. Восени 1750 року загін І. Подоляка, який складався з київської бідноти, поплив на човнах по Дніпру і почав діяти проти шляхти в районі Мозиря. В 1752 році значний загін київських гайдамаків з'явився біля м. Демидова на землях, що належали Польщі.

Селяни київських монастирів не тільки брали участь у діях цих загонів, а й допомагали повстанцям переховуватись на монастирських землях. Гайдамаки не­рідко громили і маєтки київських монастирів. Так, у жовтні 1752 року вони спалили маєток Михайлівського монастиря в с. Глевасі.

Військова колегія зобов'язала київського генерал-губернатора Леонтьева в найкоротший строк покінчити із загонами гайдамаків. Але послані губернатором регулярні частини не змогли ліквідувати гайдамацький рух на Київщині.

Повстання селян 1768 року (Коліївщина) охопило й близькі до Києва села — райони Фастова, Василькова, Радомишля, Димера. Тут діяли великі загони під проводом М. Швачки, А. Журби, І. Бондаренка. Вони руйнували панські маєтки, вбивали шляхту.

Учасники Коліївщини сподівалися, що їх підтримає російський уряд у боротьбі проти Польщі. Так, осівши у Фастові, М. Швачка й А. Журба надсилали листи до київського генерал-губернатора Воейкова, в яких писали, що вони в Польщу «не самовольством вышли», а «по царскому указу». Проте царські власті вбачали в Коліївщині загрозу й російським поміщикам. Послані російськими властями регулярні війська влітку 1768 року після тривалого бою під Богуславом розбили загін М. Швач­ки, а самого М. Швачку і 68 повстанців взяли в полон. Одночасно був розгромлений загін А. Журби. Ватажок загону А. Журба загинув у бою.

Захоплених у полон царськими військами гайдамаків відправляли під кон­воєм у Київ. їх тримали у переповнених в'язницях. Від величезної скупченості та хвороб тут щодня вмирало 5—8 чоловік, і трупи померлих не забирали по кілька днів. Тих, хто лишився живим, за присудом судової комісії Київської губернської канцелярії карали батогами, виривали ніздрі, а після покарань відправляли на каторгу. На довічну каторгу в Сибір був засланий М. Швачка.

Дроте Коліївщина не затихала. Наприкінці 1768 року хвилі її докотилися до самого Києва. В Борщагівці кілька киян і селяни з ближніх сіл, зібравшись на монастирському дворі, прийняли рішення іти за польський кордон бити шляхту. Поблизу Білогородського форпоста загін на кількох підводах перейшов кордон і почав нищити шляхту в Ігнатівці, Гореничах, Шпитках та інших селах. Загін очолив киянин Заєць, який прийняв популярне в народі ім'я Швачки. Були кияни серед повстанців і в багатьох інших загонах. Так, у загоні С. Плиханенка, що діяв у районі Білої Церкви, визначну роль відігравав киянин В. Прокопенко. Польські карателі повісили його в Кодні. Інший відомий учасник Коліївщини — запорожець С. Білець — теж був родом з Києва.

Гайдамацький рух на Правобережжі жорстоко придушили польсько-шляхетський уряд і царські війська. Проте він ослабив панську Польщу, яка внаслідок шляхетської анархії доживала останні роки свого самостійного існування.



Київ