Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В умовах безпосередньої ворожої загрози кияни доклали багато зусиль, щоб вивезти з міста всі цінності, і, особливо, золотий запас, що зберігався в Державному банку.
В тяжкий час для трудящих України, які напружували всі сили для відсічі білогвардійським бандам,
прямими посібниками виступили українські буржуазні націоналісти. Петлюрівські банди, поповнивши з допомогою іноземних імперіалістів свої сили, рвалися до Києва, щоб випередити денікінців, раніше їх захопити місто, і там вже вести з ними переговори. ЗО серпня 1919 року петлюрівські частини вступили у Київ. Захопившись тимчасовим успіхом, петлюрівське командування навіть призначило на 31 серпня на Думській площі (тепер площа Калініна) парад своїх військ. Але ранком 31 серпня в місто вдерлися білогвардійські війська генерала Бредова. Між петлюрівцями і денікінцями виникли збройні сутички, і свята «перемоги» у націоналістичних банд не відбулося. Білогвардійський генерал Бредов наказав командуючому петлюрівськими військами генералу Кравсу залишити Київ і відвести свої частини до Василькова. Петлюрівське командування покірно виконало цей наказ. У боротьбі проти Радянської влади петлюрівці, за порадою своїх хазяїв-іноземних імперіалістів, дуже швидко примирилися з царським генералом Денікіним, а значна частина їх навіть перейшла до нього на службу. Білогвардійці, не визнаючи петлюрівської «самостійності», дозволили їм, однак, випускати у Києві націоналістичну газету «Рада», що лила грязюку на Радянську владу-владу робітників і селян.
Проте білогвардійцям не було спокою в захопленому Києві. На південному заході вела жорстокі бої з білогвардійцями, петлюрівцями і бандами Махно Південна група радянських військ під командуванням начдива 45-ї Й. Е. Якіра. Ця група пробивалася на північ на з'єднання з радянськими військами. 15 жовтня три полки 38-ї радянської дивізії під командуванням І. Ф. Федька разом із загоном суден Дніпровської військової флотилії навальним ударом захопили Київ і пробули в ньому два дні. У місто з передовими частинами прибув В. П. Затонський-член Реввійськради Південної групи військ. Білогвардійські війська охопила паніка. Як згадував пізніше В. П. Затонський, цей наліт «зробив великий політичний ефект і завдав достатнього, головним чином, морального удару деніківщині». Але у зв'язку з важким становищем на фронті радянські війська змушені були залишити Київ і закріпилися на річці Ірпінь за 27 км на південний захід від міста.
Захопивши Україну з допомогою петлюрівців, Денікін встановив на окупованій території жорстокий буржуазно-поміщицький режим. В Києві тільки за перших два тижні після захоплення міста денікінці заарештували близько 1700 чоловік, багато з них були розстріляні за приналежність до Комуністичної партії і участь у роботі радянських установ.
Про звірства білогвардійців у Києві та його околицях нагадує пам'ятник на братській могилі біля станції Київ-ІІ. Тут білогвардійці у вересні 1919 року порубали шаблями 127 полонених червоноармійців і курсантів. Очевидці розповідають, що білогвардійські кати кидали в яму ще живих червоних бійців, а коли яму засипали, то навіть земля ворушилася.
На підприємства повертались капіталісти. До Києва прибули американська, англійська та інші місії імперіалістичних держав, які почали розробляти нові плани закабалення і пограбування України. Робітники жорстоко експлуатувались. Швидко зростало безробіття. В Києві, де за Радянської влади безробітних небуло, в перший же місяць приходу білогвардійців кількість лише зареєстрованих безробітних становила вже 40 тис. чоловік. Зростали ціни на хліб і продукти харчування.
Для розкладання і підкорення робітничого руху денікінці засилали в робітниче середовище своїх агентів, намагаючись створити білогвардійські профспілкові-організації. В ролі організатора таких «профспілок» і, зокрема, так званого «організаційного комітету по об'єднанню всіх професійних спілок м. Києва» виступив білогвардійський агент К. Кірста, який одержав від денікінських властей значну суму грошей на розгортання «роботи». На ці гроші він почав видавати бульварну газету «Путь рабочего», що вихваляла білогвардійські порядки і публікувала пасквілі і наклепи на Радянську владу. Комуністи-підпільники через нелегальну газету «Коммунист», що видавалася в Києві, маючи значний вплив у профспілках, викрили цю спробу білогвардійського агента, і робітники Києва його не підтримали.
Поряд з соціальним гнітом було встановлено і жорстокий національний гніт. Денікінська газета «Киевлянин», яку видавав відомий ідеолог білогвардійщини В. Шульгін, різко виступала проти всього українського, відкидалося навіть само поняття України. Українські газети й журнали закривалися, було заборонено продавати книги українською мовою. В київських книжкових магазинах було вилучено 118 назв книг українською мовою. Характерно, що серед вилучених книг були навіть книги, дозволені
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 21 з 44
краще озброєння, одержане ними від іноземних імперіалістів, дозволило їм просуватися вперед. У серпні 1919 року білогвардійці і петлюрівці наблизилися до Києва.В умовах безпосередньої ворожої загрози кияни доклали багато зусиль, щоб вивезти з міста всі цінності, і, особливо, золотий запас, що зберігався в Державному банку.
В тяжкий час для трудящих України, які напружували всі сили для відсічі білогвардійським бандам,
Проте білогвардійцям не було спокою в захопленому Києві. На південному заході вела жорстокі бої з білогвардійцями, петлюрівцями і бандами Махно Південна група радянських військ під командуванням начдива 45-ї Й. Е. Якіра. Ця група пробивалася на північ на з'єднання з радянськими військами. 15 жовтня три полки 38-ї радянської дивізії під командуванням І. Ф. Федька разом із загоном суден Дніпровської військової флотилії навальним ударом захопили Київ і пробули в ньому два дні. У місто з передовими частинами прибув В. П. Затонський-член Реввійськради Південної групи військ. Білогвардійські війська охопила паніка. Як згадував пізніше В. П. Затонський, цей наліт «зробив великий політичний ефект і завдав достатнього, головним чином, морального удару деніківщині». Але у зв'язку з важким становищем на фронті радянські війська змушені були залишити Київ і закріпилися на річці Ірпінь за 27 км на південний захід від міста.
Захопивши Україну з допомогою петлюрівців, Денікін встановив на окупованій території жорстокий буржуазно-поміщицький режим. В Києві тільки за перших два тижні після захоплення міста денікінці заарештували близько 1700 чоловік, багато з них були розстріляні за приналежність до Комуністичної партії і участь у роботі радянських установ.
Про звірства білогвардійців у Києві та його околицях нагадує пам'ятник на братській могилі біля станції Київ-ІІ. Тут білогвардійці у вересні 1919 року порубали шаблями 127 полонених червоноармійців і курсантів. Очевидці розповідають, що білогвардійські кати кидали в яму ще живих червоних бійців, а коли яму засипали, то навіть земля ворушилася.
На підприємства повертались капіталісти. До Києва прибули американська, англійська та інші місії імперіалістичних держав, які почали розробляти нові плани закабалення і пограбування України. Робітники жорстоко експлуатувались. Швидко зростало безробіття. В Києві, де за Радянської влади безробітних небуло, в перший же місяць приходу білогвардійців кількість лише зареєстрованих безробітних становила вже 40 тис. чоловік. Зростали ціни на хліб і продукти харчування.
Для розкладання і підкорення робітничого руху денікінці засилали в робітниче середовище своїх агентів, намагаючись створити білогвардійські профспілкові-організації. В ролі організатора таких «профспілок» і, зокрема, так званого «організаційного комітету по об'єднанню всіх професійних спілок м. Києва» виступив білогвардійський агент К. Кірста, який одержав від денікінських властей значну суму грошей на розгортання «роботи». На ці гроші він почав видавати бульварну газету «Путь рабочего», що вихваляла білогвардійські порядки і публікувала пасквілі і наклепи на Радянську владу. Комуністи-підпільники через нелегальну газету «Коммунист», що видавалася в Києві, маючи значний вплив у профспілках, викрили цю спробу білогвардійського агента, і робітники Києва його не підтримали.
Поряд з соціальним гнітом було встановлено і жорстокий національний гніт. Денікінська газета «Киевлянин», яку видавав відомий ідеолог білогвардійщини В. Шульгін, різко виступала проти всього українського, відкидалося навіть само поняття України. Українські газети й журнали закривалися, було заборонено продавати книги українською мовою. В київських книжкових магазинах було вилучено 118 назв книг українською мовою. Характерно, що серед вилучених книг були навіть книги, дозволені