Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Перші кроки радянського культурного будівництва у Києві
Народна освіта
Велика Жовтнева соціалістична революція зруйнувала буржуазно-поміщицьку систему освіти і забезпечила умови ддя створення нової, соціалістичної системи. Будівництво радянської школи відбувалось в умовах боротьби проти зовнішньої і внутрішньої контрреволюції, проти буржуазного націоналізму і великодержавного шовінізму.
Одразу ж після встановлення на Україні Радянської влади вона почала дбати про школу. Для керівництва
Одним з перших організаційних заходів, пов'язаних з перебудовою системи керівництва школами, було створення шкільних рад, до яких залучались, крім педагогів та учнівських організацій, також представники фабрик, заводів та установ. Керівництво школами здійснювалось через міський відділ наросвіти. Він у свою чергу розподілив школи по комунальних комітетах, яких у Києві налічувалось близько 20.
Розгорталась робота по навчанню робітників. Кращі педагогічні сили брались за організацію шкіл для робітників і червоноармійців. Активними будівниками загальноосвітніх шкіл стали видатні вчені-педагоги К. Ф. Лебединцев і О. М. Астряб. До культурно-освітньої роботи залучалась також учнівська молодь. У березні 1919 року на Солом'янці була відкрита загальноосвітня вечірня школа для дорослих, що мала готувати слухачів до Народного університету. До другої половини квітня 1919 року, крім діючих, відкрито ще 17 нових шкіл для дорослих, у яких навчались чоловіки й жінки. Заняття провадились рідною мовою.
Першочерговим завданням у галузі будівництва нової системи освіти в Києві, як і по всій Україні, була реформа школи, перетворення її в загальнодоступну єдину трудову школу. Першими кроками на цьому шляху була організація в Києві при шкільному відділі Наркомосвіти УРСР комісії, яка мала виробити і здійснити «Положення про єдину трудову школу».
Велика робота планувалась на літо 1919 року (масова перепідготовка вчителів, забезпечення шкіл підручниками, організація оздоровлення дітей в дачних місцевостях навколо Києва, створення міських дитячих майданчиків та інше). Але вона була припинена у зв'язку з наступом на Київ військ Денікіна.
З приходом денікінців міська управа закрила половину шкіл, передусім українських. У дитячих притулках, для яких не відпускалось продовольства, палива, створилось дуже тяжке становище, тому більшість з них припинила своє існування.
Найближчим завданням органів народної освіти після визволення міста було забезпечити школи паливом, а їх працівників-продуктовими пайками. Звичайно, насамперед треба було спрямувати роботу шкіл і культурно-освітніх установ в інтересах диктатури пролетаріату. Ворожі елементи намагалися всіляко використати освітні установи у своїх класових інтересах. Так, з 1917 по 1920 рік у Києві виходив загальнопедагогічний, професійно-вчительський журнал «Вільна українська школа», орган т. зв. Всеукраїнської вчительської спілки. На VIII Всеросійській конференції РКП(б) В. І. Ленін у заключному слові в питанні про Радянську владу на Україні наполягав на необхідності розігнати спілку вчителів України, бо вона, як і Всеросійська учительська спілка, «не проводила принципів пролетарської диктатури, а захищала інтереси і проводила політику дрібної буржуазії».
Загальний напрям шкільного і культурно-освітнього будівництва був визначений настановами партії більшовиків. У програмній резолюції ЦК РКП(б), підтвердженій VIII Всеросійською партійною конференцією, вказувалося: «Зважаючи на те, що українська культура (мова, школа і т. д.)