Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Білогвардійці знущалися з пам'яті великого українського поета-революціонера: Т. Г. Шевченка. Захопивши Київ, денікінці стягли з п'єдесталу бюст Шевченка і тут же його по-варварському знищили.
Підсобниками Денікіна виступили меншовики і есери, які невипадково діяли легально при білогвардійському режимі. У своїй зраді інтересам трудящих ці угодовці пішли так далеко, що сфабрикували нібито від імені київських робітників «Лист київського центрального бюро професійних
спілок робітникам Західної Свропи».
В цьому листі меншовицько-есерівські лідери профспілок закликали іноземних інтервентів посилити допомогу Денікіну.
Незважаючи на жорстокий білогвардійський режим, зрадницьку політику буржуазно-націоналістичного охвістя і меншовиків-угодовців, трудящі Києва, очолювані більшовиками, вели мужню боротьбу за відновлення прав, що їм дала Радянська влада. 8 жовтня 1919 року з протестом проти денікінських погромів виступило правління спілки металістів. Сміливу боротьбу за визнання свого фабзавкому вели робітники «Арсеналу». У першій половині жовтня 1919 р. успішно провели два страйки робітники міського транспорту.
Взагалі ж вести революційну боротьбу у Києві в період денікінщини було дуже важко, тому що тут були зосереджені значні військові сили і працювала широка сітка білогвардійської агентури.
Київський міськком КП(б)У перед відступом радянських військ з міста провів значну роботу по організації підпілля. На основних підприємствах міста і на залізничному вузлі були виділені спеціальні групи для роботи у підпіллі, заготовлено зброю тощо. Так із залізничників Києва було створено підпільно-диверсійний загін в складі 25 чоловік. Для нього заховали три кулемети, 50 гвинтівок, 200 штук бомб, 10 тис. патронів та інші боєприпаси.
У місті діяв більшовицький ревком, який провадив значну розвідувальну роботу. Він зумів направити своїх людей у шифрувальний відділ штабу військ генерала Бредова. Завдяки цьому всі накази і розпорядження, які давав або одержував цей штаб від вищого білогвардійського командування, ставали відомі більшовицькому ревкому. Здобуті відомості про ворога негайно передавалися командуванню Червоної Армії. Цим самим київські підпільники подавали велику допомогу радянським військам в їх боротьбі з денікінцями.
Більшовики-підпільники в листівках-прокламаціях і усно викривали великодержавну експлуататорську політику денікінщини та її прислужників. Так, широко була розповсюджена по місту і навколишніх селах випущена Київським більшовицьким комітетом листівка «Геть добровольчу мобілізацію!». Роз'яснивши характер білогвардійської мобілізації, листівка закликала робітників і селян: «Не приходьте на збірні пункти!.. Заповнюйте повстанські загони, переходьте в ряди Чбрвоної Армії». Агітаційна робота київських більшовиків мала великий вплив на трудящих, в тому числі і на селян, сприяла росту повстансько-партизанського руху на Київщині.
У денікінському підпіллі загинуло багато вірних синів партії і народу. Серед них були послані з Києва до Харкова для керівництва підпільною роботою на Лівобережній Україні колишній секретар Київського міськкому КП(б)У М. Чорний і член Київського губревкому делегат І і II з'їздів КП(б)У П. Слинько. Вони були розстріляні білогвардійцями в Харкові в кінці першої половини листопада 1919 року.
Михайло Чорний у своїй останній записці писав: «Дорогі, вчора 28 жовтня, відбувся військово-польовий суд. Засуджено 27 чоловік до смертної кари і в тому числі я і моя половина (тобто Слинько). Завтра нас розстріляють. Я спокійний і давно готовий до цього. Повідомте про це моїх рідних і знайомих. Привіт вам, дорогі друзі. Цілую вас. Бережіть себе. Вмираю спокійно. Відплатіть. Ваш Михайло. 28 жовтня 3 години ранку».
Восени 1919 року на денікінському фронті наступив вирішальний перелом на користь Червоної Армії, Розгромивши ворога у напрямку Курськ-Харків» війська Південного фронту створили умови для визволення столиці України-Києва. На Київ наступали частини 44-ї і 58-ї дивізій Червоної Армії. В цей час Зафронтове бюро ЦК КП(б)У націлило підпільні партійні організації і ревкоми до подання всемірної допомоги Червоній Армії. Листівка Об'єднаного штабу партизансько-повстанських загонів України закінчувалася бойовим закликом: «Хай живе єднання Червоної і повстанської армій!», «Хай живе загальне повстання трудящих!».
Київський повстанський штаб також звернувся до робітників і селян із закликом посилити боротьбу в тилу ворога.
Навколо міста почали більш активно діяти повстансько-партизанські загони. Серед них відзначався загін, очолюваний колишнім головою ревкому м. Канева комуністом Федоренком. Цей загін мав 500 бійців, на його озброєнні було 18 кулеметів і одна гармата. В Києві та на його околицях-Деміївці, Шулявці, Набережній діяв літучий партизанський загін.
У першій половині грудня 1919 року радянські війська підійшли до Дніпра, що тільки-но замерз і був вкритий тонкою кригою. Це стало серйозною
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 22 з 44
ще царською цензурою.Білогвардійці знущалися з пам'яті великого українського поета-революціонера: Т. Г. Шевченка. Захопивши Київ, денікінці стягли з п'єдесталу бюст Шевченка і тут же його по-варварському знищили.
Підсобниками Денікіна виступили меншовики і есери, які невипадково діяли легально при білогвардійському режимі. У своїй зраді інтересам трудящих ці угодовці пішли так далеко, що сфабрикували нібито від імені київських робітників «Лист київського центрального бюро професійних
В цьому листі меншовицько-есерівські лідери профспілок закликали іноземних інтервентів посилити допомогу Денікіну.
Незважаючи на жорстокий білогвардійський режим, зрадницьку політику буржуазно-націоналістичного охвістя і меншовиків-угодовців, трудящі Києва, очолювані більшовиками, вели мужню боротьбу за відновлення прав, що їм дала Радянська влада. 8 жовтня 1919 року з протестом проти денікінських погромів виступило правління спілки металістів. Сміливу боротьбу за визнання свого фабзавкому вели робітники «Арсеналу». У першій половині жовтня 1919 р. успішно провели два страйки робітники міського транспорту.
Взагалі ж вести революційну боротьбу у Києві в період денікінщини було дуже важко, тому що тут були зосереджені значні військові сили і працювала широка сітка білогвардійської агентури.
Київський міськком КП(б)У перед відступом радянських військ з міста провів значну роботу по організації підпілля. На основних підприємствах міста і на залізничному вузлі були виділені спеціальні групи для роботи у підпіллі, заготовлено зброю тощо. Так із залізничників Києва було створено підпільно-диверсійний загін в складі 25 чоловік. Для нього заховали три кулемети, 50 гвинтівок, 200 штук бомб, 10 тис. патронів та інші боєприпаси.
У місті діяв більшовицький ревком, який провадив значну розвідувальну роботу. Він зумів направити своїх людей у шифрувальний відділ штабу військ генерала Бредова. Завдяки цьому всі накази і розпорядження, які давав або одержував цей штаб від вищого білогвардійського командування, ставали відомі більшовицькому ревкому. Здобуті відомості про ворога негайно передавалися командуванню Червоної Армії. Цим самим київські підпільники подавали велику допомогу радянським військам в їх боротьбі з денікінцями.
Більшовики-підпільники в листівках-прокламаціях і усно викривали великодержавну експлуататорську політику денікінщини та її прислужників. Так, широко була розповсюджена по місту і навколишніх селах випущена Київським більшовицьким комітетом листівка «Геть добровольчу мобілізацію!». Роз'яснивши характер білогвардійської мобілізації, листівка закликала робітників і селян: «Не приходьте на збірні пункти!.. Заповнюйте повстанські загони, переходьте в ряди Чбрвоної Армії». Агітаційна робота київських більшовиків мала великий вплив на трудящих, в тому числі і на селян, сприяла росту повстансько-партизанського руху на Київщині.
У денікінському підпіллі загинуло багато вірних синів партії і народу. Серед них були послані з Києва до Харкова для керівництва підпільною роботою на Лівобережній Україні колишній секретар Київського міськкому КП(б)У М. Чорний і член Київського губревкому делегат І і II з'їздів КП(б)У П. Слинько. Вони були розстріляні білогвардійцями в Харкові в кінці першої половини листопада 1919 року.
Михайло Чорний у своїй останній записці писав: «Дорогі, вчора 28 жовтня, відбувся військово-польовий суд. Засуджено 27 чоловік до смертної кари і в тому числі я і моя половина (тобто Слинько). Завтра нас розстріляють. Я спокійний і давно готовий до цього. Повідомте про це моїх рідних і знайомих. Привіт вам, дорогі друзі. Цілую вас. Бережіть себе. Вмираю спокійно. Відплатіть. Ваш Михайло. 28 жовтня 3 години ранку».
Восени 1919 року на денікінському фронті наступив вирішальний перелом на користь Червоної Армії, Розгромивши ворога у напрямку Курськ-Харків» війська Південного фронту створили умови для визволення столиці України-Києва. На Київ наступали частини 44-ї і 58-ї дивізій Червоної Армії. В цей час Зафронтове бюро ЦК КП(б)У націлило підпільні партійні організації і ревкоми до подання всемірної допомоги Червоній Армії. Листівка Об'єднаного штабу партизансько-повстанських загонів України закінчувалася бойовим закликом: «Хай живе єднання Червоної і повстанської армій!», «Хай живе загальне повстання трудящих!».
Київський повстанський штаб також звернувся до робітників і селян із закликом посилити боротьбу в тилу ворога.
Навколо міста почали більш активно діяти повстансько-партизанські загони. Серед них відзначався загін, очолюваний колишнім головою ревкому м. Канева комуністом Федоренком. Цей загін мав 500 бійців, на його озброєнні було 18 кулеметів і одна гармата. В Києві та на його околицях-Деміївці, Шулявці, Набережній діяв літучий партизанський загін.
У першій половині грудня 1919 року радянські війська підійшли до Дніпра, що тільки-но замерз і був вкритий тонкою кригою. Це стало серйозною