Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)

Сторінка 44 з 44

 

Кіно

 

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції народилося українське національне кіно. Ленінське визначення кіно, як найважливішого для нас мистецтва, лягло в основу будівництва радянської, зокрема української, кінематографії.
18 січня 1919 року Тимчасовий робітничо-селянський уряд України виніс постанову про передачу всіх кінематографів у відання відділу освіти. У березні цього ж року кіносекція політуправління Наркомвійськсправ та Всеукраїнський кінокомітет Наркомосвіти розгорнули активну діяльність по створенню кінематографії в Києві. На базі невеликих дореволюційних студій «Художественный экран» та

«Светотень» було організоване кіновидавництво «Червона зірка», яке терміново розпочало постановку агітаційних фільмів. Сценарії для них пиеали письменники О. Вознесенський, Л. Нікулін, М. Кольцов, Тулуб, Б. Леонідов, працівник політуправління . Г. Тасін, педагог М. Анін; ставили фільми професіонали дореволюційного кіно: режисери Л. Замковий, А. Лундін, М." Вернер, М. Бонч-Томашевський. Кіносекція агітпросвіти Київського військово-окружного управління утворила кіноцентр, що об'єднав велику групу письменників, кінорежисерів, акторів, художників. У Всеукраїнському кінокомітеті було організовано також відділ кінохроніки, який регулярно випускав «Живий журнал», що включав хронікальні сюжети, присвячені подіям на фронтах і в тилу.
Київ у 1919 році став центром виробництва українських радянських фільмів, які мали величезний успіх. Усі картини, особливо хронікальні, робилися швидко й оперативно. Газета «Більшовик» 3 травня 1919 року писала: «Агітпросвіт Наркомвійськсправ демонстрував на Хрещатику зйомки подій останніх днів... У різних місцях міста влаштовано вуличний кінематограф, який притягав тисячні натовпи народу. Показано картини, які передають події на фронті, види Одеси, а також вступ Червоних військ у Тирасполь, Бендери, Севастополь та інші міста. Публіка зустріла зйомки урочистими вигуками».
За роки громадянської війни кінокомітет і військові кіносекції зняли багато , документальних, таких цінних тепер для нас картин, як «Вступ українських радянських військ у Київ 6 лютого .1919 року», «Парад військ та демонстрація 1-го травня у Києві», «Маніфестація в Києві з приводу взяття Одеси», «Відправка на фронт 1-го Інтернаціонального полку», «Діячі соціалістичної революції на Україні», «59-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка», «Перший випуск радянських лікарів» та багато інших. Зйомки провадили досвідчені кінооператори, тому вони робилися, як правило, на високому професійному рівні.

Крім великої кількості хронікальних, у Києві було створено понад 20 агітацінних кінокартин різних жанрів-кінолистівок, плакатів, кінозакликів, драм і навіть комедій. З агітфільмів слід назвати такі, як: «Все для фронту», «Це буде останній і рішучий бій», «Революційний тримайте крок», «Мир хатинам-війна палацам», «Повстаньте, гнані і голодні!», «Безвісні герої», «Квіти на камінні» та інші. Серед них були цікаві сатиричні комедії, наприклад, «Радянські ліки» за сценарієм Л. Нікуліна режисера М. Вернера. У фільмі в дотепній формі показана еволюція свідомості колишнього буржуя Недошіюєва під впливом революційної дійсності: праця вилікувала його від усіх захворювань.
Одним із найзначніших з художнього погляду був драматичний агітфільм «Прозрілий» (сценарій М. Аніна, режисер Л. Замковий). В ньому показано прозріння молодого офіцера царської армії, який порвав із своїм середовищем, прийнявши революцію. Роль комісара в картині зіграв Л. Замковий.
Агітфільми, що були першими художніми картинами українського кіно, стали цілком новим явищем в історії світового кіномистецтва. їх зміст був злободенним, конфлікти-соціально загостреними, непримиренними, образи героїв-народними. Найчастіше героями виступали революційний солдат або селянин-бідняк, робітник чи політкомісар. Ці фільми відбивали інтереси і прагнення народних мас, були бойовою зброєю народу в його боротьбі за перемогу Жовтня.
Демонстрування агітфільмів та хроніки, що відбувалося на вулицях, площах, вокзалі, у військових частинах або агітпунктах Києва, завжди збирали велику аудиторію. Для показу картин пристосовували навіть трамвайні вагони (агітвагони, як були агітпоїзди та агітпароплави).
В роки громадянської війни українські кіномитці робили перші кроки. Але їх твори заслужили народну любов і повагу.



Київ