Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Головною турботою репертуарного відділу Всеукраїнського театрального комітету і художніх рад була розробка репертуарного плану, який відповідав би завданням комуністичного виховання мас. Видовищні організації, діяльність яких не відповідала завданням Радянської влади, закривались. Відповідно до законодавчих рішень Київського губревкому, губернського відділу народної освіти і Всеукраїнського театрального комітету, в Києві в 1920 році були закриті кабаре, вар'єте й кафе-щантани, а також театри
«легкого жанру» «Едем», «Арфа», «Мозаїка», «Куточок Парижа», як такі, що культивували «пошлі й грубі видовища, нетерпимі для робітничо-селянської маси». S метою очищення афіші театрів від антихудожньої макулатури і створення нового репертуару, який відповідав би ідейно-виховним цілям, оголошувались конкурси на кращу радянську п'єсу.
Проблема створення нового, радянського репертуару не виключала наполегливої боротьби проти нігілістичного пролеткультівського ставлення до класичної сйадщини, за критичне освоєння кращих здобутків культури минулого. Репертуар театрів поновлювався за рахунок кращих творів вітчизняної і західноєвропейської драматургії, п'єс революційного змісту. Велике історичне значення мала, наприклад, вистава «Овеча криниця» Л one де Вега, здійснена навесні 1919 року К. Марджановим на сцені театру ім. В. І. Леніна. У виставі брали участь видатні актори-В. Юренє'ва, С. Кузнецов, Ю. Яковлев, М. Соснін, М. Свєтловидов. Особливий інтерес викликали масові сцени. Як відзначала тогочасна преса, нове сценічне прочитання відомої п'єси режисером, висунення ним у виставі наперший план народу, що бореться проти тиранії, сміливе трактування ролі Лауренсії як втілення духу волелюбства і народного гніву, робили її в ті часи надзвичайно революційно впливовою.
Не менш визначною на ранній порі українського радянського театру була й вистава «Гайдамаки», здійснена об'єднаними трупами Молодого і Першого театру УРСР ім. Т. Шевченка. Інсценізована і поставлена Л. Курбасом Шевченкова поема своїми визвольними ідеями, напругою драматичної дії справляла надзвичайно сильне враження. Революційний зміст геніального твору, глибоко драматичні й хвилюючі картини народного повстання були співзвучні тогочасній боротьбі українського народу за визволення рідної землі від іноземних загарбників.
В обох виставах уже вгадувалися елементи методу і стилю українського радянського театру недалекого майбутнього.
Велика Жовтнева соціалістична революція явила світу й нове, досі незнане в мистецькій культурі Росії і поза її межами явище-театральну творчість народних мас. Ленінські слова «Мистецтво належить народові» знайшли широкий відгук серед трудящих Києва. В усіх робітничих районах міста, на заводах, фабриках, у військових частинах виникали нові й нові самодіяльні колективи. Народжувалось мистецтво агітаційно-масового театру. Його формами були: ораторсько-декламаційна і символіко-пантомімічна частини політичних мітингів; театралізовані «суди», карнавали та інсценізації, в яких брали участь величезні маси народу і дія яких відбувалась просто неба на вулицях та площах міста; агітаційні машини, поїзди та пароплави-своєрідні пересувні театри; різні види осучасненого лялькового театру («Петрушка», «Вертеп», «Райок») та багато інших форм. Боротьба з інтервентами і білогвардійцями, будівництво нового суспільства, міжнародна солідарність трудящих-такі основні теми згаданих видовищ. Відомі, наприклад, проведені на київських площах у 1919 році масові видовища-«Визволення праці», «Інтернаціонал» тощо.
Проведення різних кампаній-Тижня культури, Тижня фронту, Дня робітничої молоді, Тижня захисту дітей, Дня культури Червоної Армії і Флоту, Свята всеобучу-також супроводжувалось широкими агітаційно-художніми програмами.
Мистецтво агітаційно-масового театру збуджувало творчу ініціативу народу, виявляючи з його середовища майбутніх драматургів, акторів, режисерів. Політична актуальність і класова його загостреність відіграли значну роль і у формуванні ідейно-естетичних засад української радянської драматургії і театру.
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 41 з 44
Леніна, Театр музичної комедії, Дитячий театр. Приміщення колишнього театру «Бергоньє» передано драматичному театру Червоної Армії, який підлягав Київському губвійськкомату. Проведена була серйозна реорганізація всієї творчої роботи державних театрів. З метою поліпшення керівництва обирались художні ради, до складу яких входили найдосвідченіші режисери, актори.Головною турботою репертуарного відділу Всеукраїнського театрального комітету і художніх рад була розробка репертуарного плану, який відповідав би завданням комуністичного виховання мас. Видовищні організації, діяльність яких не відповідала завданням Радянської влади, закривались. Відповідно до законодавчих рішень Київського губревкому, губернського відділу народної освіти і Всеукраїнського театрального комітету, в Києві в 1920 році були закриті кабаре, вар'єте й кафе-щантани, а також театри
Проблема створення нового, радянського репертуару не виключала наполегливої боротьби проти нігілістичного пролеткультівського ставлення до класичної сйадщини, за критичне освоєння кращих здобутків культури минулого. Репертуар театрів поновлювався за рахунок кращих творів вітчизняної і західноєвропейської драматургії, п'єс революційного змісту. Велике історичне значення мала, наприклад, вистава «Овеча криниця» Л one де Вега, здійснена навесні 1919 року К. Марджановим на сцені театру ім. В. І. Леніна. У виставі брали участь видатні актори-В. Юренє'ва, С. Кузнецов, Ю. Яковлев, М. Соснін, М. Свєтловидов. Особливий інтерес викликали масові сцени. Як відзначала тогочасна преса, нове сценічне прочитання відомої п'єси режисером, висунення ним у виставі наперший план народу, що бореться проти тиранії, сміливе трактування ролі Лауренсії як втілення духу волелюбства і народного гніву, робили її в ті часи надзвичайно революційно впливовою.
Не менш визначною на ранній порі українського радянського театру була й вистава «Гайдамаки», здійснена об'єднаними трупами Молодого і Першого театру УРСР ім. Т. Шевченка. Інсценізована і поставлена Л. Курбасом Шевченкова поема своїми визвольними ідеями, напругою драматичної дії справляла надзвичайно сильне враження. Революційний зміст геніального твору, глибоко драматичні й хвилюючі картини народного повстання були співзвучні тогочасній боротьбі українського народу за визволення рідної землі від іноземних загарбників.
В обох виставах уже вгадувалися елементи методу і стилю українського радянського театру недалекого майбутнього.
Велика Жовтнева соціалістична революція явила світу й нове, досі незнане в мистецькій культурі Росії і поза її межами явище-театральну творчість народних мас. Ленінські слова «Мистецтво належить народові» знайшли широкий відгук серед трудящих Києва. В усіх робітничих районах міста, на заводах, фабриках, у військових частинах виникали нові й нові самодіяльні колективи. Народжувалось мистецтво агітаційно-масового театру. Його формами були: ораторсько-декламаційна і символіко-пантомімічна частини політичних мітингів; театралізовані «суди», карнавали та інсценізації, в яких брали участь величезні маси народу і дія яких відбувалась просто неба на вулицях та площах міста; агітаційні машини, поїзди та пароплави-своєрідні пересувні театри; різні види осучасненого лялькового театру («Петрушка», «Вертеп», «Райок») та багато інших форм. Боротьба з інтервентами і білогвардійцями, будівництво нового суспільства, міжнародна солідарність трудящих-такі основні теми згаданих видовищ. Відомі, наприклад, проведені на київських площах у 1919 році масові видовища-«Визволення праці», «Інтернаціонал» тощо.
Проведення різних кампаній-Тижня культури, Тижня фронту, Дня робітничої молоді, Тижня захисту дітей, Дня культури Червоної Армії і Флоту, Свята всеобучу-також супроводжувалось широкими агітаційно-художніми програмами.
Мистецтво агітаційно-масового театру збуджувало творчу ініціативу народу, виявляючи з його середовища майбутніх драматургів, акторів, режисерів. Політична актуальність і класова його загостреність відіграли значну роль і у формуванні ідейно-естетичних засад української радянської драматургії і театру.