Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Але в цей час, як і в минулому році, перешкодою на шляху забезпечення нормальних умов життя в місті залишався куркульський бандитизм. Для боротьби проти бандитизму були створені спеціальні загони. Велику допомогу подала трудящим Києва, як і всієї України, Радянська Росія. Так, лише з Петрограда в
розпорядження начальника київської губміліції 26 лютого 1920 року прибув загін, який складався в основному з комуністів.
В результаті зміцнення органів влади стало можливим ліквідувати ревкоми і обрати Ради, вибори до яких на Україні розпочалися з кінця Лютого 1920 року. Навколо виборів до Рад розгорнулась дуже гостра політична боротьба. Рештки контрреволюційних партій намагалися захопити керівництво ними в свої руки. Особливо гостра боротьба проходила в Києві, де вели ворожу агітацію замасковані меншовики, есери, петлюрівці та інші вороги. В резолюції міської партійної конференції, яка відбулась 1 березня 1920 року і обговорила доповідь голови губревкому А. Іванова у питанні про проведення виборів у міську Раду, підкреслювалась необхідність викривати націоналістичну агітацію.
Виконуючи рішення конференції, Київська міська партійна організація розгорнула широку виборчу кампанію. В газетах день у день вміщалися заклики до активізації підготовки виборів. На підприємствах, в установах, у робітничих клубах і в театрах більшовики провадили передвиборні мітинги і збори, на яких були присутні сотні й тисячі трудящих міста. Незважаючи на дезорганізаторську діяльність націоналістів, меншовиків та есерів, на передвиборних зборах та мітингах ухвалювались більшовицькі резолюції. Вибори до Київської Ради, які проходили в квітні 1920 року, показали, що трудящі Києва йдуть разом з Комуністичною партією, під її керівництвом.
У Київській Раді робітничих і червоноармійських депутатів більшовики становили 74 проц., безпартійні-14, есери-6,5, меншовики-3,8, бундівці, укапісти та інші-1,7 процента.
Повний провал антирадянських партій під час виборчої кампанії до Рад і цілковиту перемогу більшовиків продемонстрували вибори виконкому Київської f міськради. Її виконком було одноголосно обрано за списком, що його запропонувала комуністична фракція. Виконком Київської міської Ради очолив А. Іванов.
Трудящі Києва з великим ентузіазмом взялися за відбудову господарства і роз' виток культури міста. Вони все робили для того, щоб якнайшвидше подолати труднощі. Однак мирне життя киян знову було порушене вторгненням на територію України іноземних загарбників. На цей раз імперіалісти направили проти соціалістичної країни буржуазно-поміщицьку Польщу, правлячі кола якої виношували плани загарбання радянських земель.
Імперіалістичні кола СІЛА, Англії і Франції подали білопанській Польщі Велику допомогу, яка на весну 1920 року створила більше, ніж семисоттисячну армію, озброєну найновішою для того часу зброєю.
В польську армію було направлено велику кількість військових спеціалістів країн Антанти, у тому числі і американських пілотів.
19 квітня 1920 року над Києвом з'явилися польські літаки і почали бомбардувати мирне місто. Внаслідок цього бандитського нальоту, здійсненого польськими і американськими пілотами серед білого дня, було вбито 10 і поранено 14 киян. Через тиждень після цієї провокації-25 квітня 1920 року-білопольська армія Пілсудського без оголошення війни напала на Радянську Україну. «У нас немає сумніву,-говорив В. І. Ленін 29 квітня 1920 року,-що польський уряд почав цю наступальну війну проти волі своїх робітників». Трудящі маси Польщі, керовані Комуністичною партією, виступали проти авантюристичної політики кліки Пілсудського та її хазяїв-імперіалістів Антанти, прагнули до встановлення добросусідських відносин з Радянською країною.
Разом з білопольськими загарбниками на Україну прийшли буржуазно-націоналістичні банди, очолювані Петлюрою. У квітні 1920 року Петлюра уклав з Пілсудським так звану «Варшавську угоду», згідно з якою Україна перетворювалася на протекторат Польщі, в колонію імперіалістів Антанти. Незабаром з Криму на Україну почали наступати білогвардійські війська Врангеля. Як зазначав В. І. Ленін, Врангель і поляки-це дві руки міжнародного імперіалізму.
Київська губернська партійна конференція, що відбулася в перші дні наступу польських інтервентів, закликала комуністів і всіх трудящих піднятися на відсіч ворогу. При губкомі партії було створено мобілізаційний відділ для мобілізації комуністів. Лише в перші дні після нападу з Києва було відправлено на фронт 212 комуністів. У цей же час на засіданні Київської Ради було обрано губревком у складі А. Іванова, П. Любченка, І. Вардіна, В. Балицького і К. Чернова. Губревком безпосередньо здійснював всю роботу
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 25 з 44
боротьбі з тифом. Багато медичних працівників-киян в цей важкий час працювали, віддаючи всі сили, а деякі з них героїчно загинули на своєму благородному посту. Загальними зусиллями місцевих органів і всіх трудящих весною 1920 року в Києві було наведено революційний порядок.Але в цей час, як і в минулому році, перешкодою на шляху забезпечення нормальних умов життя в місті залишався куркульський бандитизм. Для боротьби проти бандитизму були створені спеціальні загони. Велику допомогу подала трудящим Києва, як і всієї України, Радянська Росія. Так, лише з Петрограда в
В результаті зміцнення органів влади стало можливим ліквідувати ревкоми і обрати Ради, вибори до яких на Україні розпочалися з кінця Лютого 1920 року. Навколо виборів до Рад розгорнулась дуже гостра політична боротьба. Рештки контрреволюційних партій намагалися захопити керівництво ними в свої руки. Особливо гостра боротьба проходила в Києві, де вели ворожу агітацію замасковані меншовики, есери, петлюрівці та інші вороги. В резолюції міської партійної конференції, яка відбулась 1 березня 1920 року і обговорила доповідь голови губревкому А. Іванова у питанні про проведення виборів у міську Раду, підкреслювалась необхідність викривати націоналістичну агітацію.
Виконуючи рішення конференції, Київська міська партійна організація розгорнула широку виборчу кампанію. В газетах день у день вміщалися заклики до активізації підготовки виборів. На підприємствах, в установах, у робітничих клубах і в театрах більшовики провадили передвиборні мітинги і збори, на яких були присутні сотні й тисячі трудящих міста. Незважаючи на дезорганізаторську діяльність націоналістів, меншовиків та есерів, на передвиборних зборах та мітингах ухвалювались більшовицькі резолюції. Вибори до Київської Ради, які проходили в квітні 1920 року, показали, що трудящі Києва йдуть разом з Комуністичною партією, під її керівництвом.
У Київській Раді робітничих і червоноармійських депутатів більшовики становили 74 проц., безпартійні-14, есери-6,5, меншовики-3,8, бундівці, укапісти та інші-1,7 процента.
Повний провал антирадянських партій під час виборчої кампанії до Рад і цілковиту перемогу більшовиків продемонстрували вибори виконкому Київської f міськради. Її виконком було одноголосно обрано за списком, що його запропонувала комуністична фракція. Виконком Київської міської Ради очолив А. Іванов.
Трудящі Києва з великим ентузіазмом взялися за відбудову господарства і роз' виток культури міста. Вони все робили для того, щоб якнайшвидше подолати труднощі. Однак мирне життя киян знову було порушене вторгненням на територію України іноземних загарбників. На цей раз імперіалісти направили проти соціалістичної країни буржуазно-поміщицьку Польщу, правлячі кола якої виношували плани загарбання радянських земель.
Імперіалістичні кола СІЛА, Англії і Франції подали білопанській Польщі Велику допомогу, яка на весну 1920 року створила більше, ніж семисоттисячну армію, озброєну найновішою для того часу зброєю.
В польську армію було направлено велику кількість військових спеціалістів країн Антанти, у тому числі і американських пілотів.
19 квітня 1920 року над Києвом з'явилися польські літаки і почали бомбардувати мирне місто. Внаслідок цього бандитського нальоту, здійсненого польськими і американськими пілотами серед білого дня, було вбито 10 і поранено 14 киян. Через тиждень після цієї провокації-25 квітня 1920 року-білопольська армія Пілсудського без оголошення війни напала на Радянську Україну. «У нас немає сумніву,-говорив В. І. Ленін 29 квітня 1920 року,-що польський уряд почав цю наступальну війну проти волі своїх робітників». Трудящі маси Польщі, керовані Комуністичною партією, виступали проти авантюристичної політики кліки Пілсудського та її хазяїв-імперіалістів Антанти, прагнули до встановлення добросусідських відносин з Радянською країною.
Разом з білопольськими загарбниками на Україну прийшли буржуазно-націоналістичні банди, очолювані Петлюрою. У квітні 1920 року Петлюра уклав з Пілсудським так звану «Варшавську угоду», згідно з якою Україна перетворювалася на протекторат Польщі, в колонію імперіалістів Антанти. Незабаром з Криму на Україну почали наступати білогвардійські війська Врангеля. Як зазначав В. І. Ленін, Врангель і поляки-це дві руки міжнародного імперіалізму.
Київська губернська партійна конференція, що відбулася в перші дні наступу польських інтервентів, закликала комуністів і всіх трудящих піднятися на відсіч ворогу. При губкомі партії було створено мобілізаційний відділ для мобілізації комуністів. Лише в перші дні після нападу з Києва було відправлено на фронт 212 комуністів. У цей же час на засіданні Київської Ради було обрано губревком у складі А. Іванова, П. Любченка, І. Вардіна, В. Балицького і К. Чернова. Губревком безпосередньо здійснював всю роботу