Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Свою зрадницьку антинародну політику, свій зв'язок з міжнародним імперіалізмом, націоналістична Директорія намагалася маскувати демагогічними лозунгами, брехливими обіцянками.
В цих складних умовах більшовицькі організації розгорнули широку роз'яснювальну роботу серед населення, викривали контрреволюційний характер петлюрівської Директорії, закликали трудящих не
вірити петлюрівцям і вести боротьбу за Радянську владу. Проводячи велику роз'яснювальну роботу, більшовики ставили своїм головним завданням відколоти маси повсталих від Директорії, змінити співвідношення сил на свою користь і добитися відновлення Радянської влади. З цією метою Київською партійною організацією на місця боїв були послані представники ревкому, які, створили військово-політичний центр для ведення агітації серед повстанців.
В Київському підпіллі в цей час працювали члени ЦК КП(б)У С. В. Косіор, який був секретарем Київського обкому, та А. С. Бубнов. Крім них, активну участь у роботі підпілля брали М. Майоров, О. Ластовський, П. Слинько, П. Дехтяренко, В. Чернявський та інші.
У другій половині грудня 1918 року, незважаючи на репресії петлюрівців, Бюро по організації виборів до Київської Ради випустило звернення про проведення виборів.
До Київської Ради було обрано понад три чверті депутатів-більшовиків. На першому засіданні Київської Ради робітничих депутатів було обрано виконком в складі 11 членів, з них сім-комуністів: А. С. Бубнов, С. В. Косіор, О. К. Ластовський, М. Чорний, П. Дехтяренко та інші.
Ріст впливу більшовиків і наростання народної боротьби проти націоналістичної Директорії викликали посилення терору і звірства петлюрівських банд. За час з 20 по 28 грудня у Києві були розгромлені робітничі організації, розігнані профспілки, значно збільшилась кількість арештів і розстрілів без суду і слідства.
Так, в ніч з 24 на 25 грудня 1918 року загін «січовиків» Коновальця, що супроводжував від готелю «Версаль» до штабу корпусу на Печерськ групу заарештованих комуністів, дійшовши до Володимирської гірки почав у них стріляти і колоти багнетами. Серед закатованих були: М. Врублевський (Сергій), Д. Шуцький, О. Юрковський і Г. Тимофеева.
Ввечері 27 грудня були заарештовані на Подолі учасники підпільних більшовицьких зборів. Зразу ж частину з них було розстріляно.
С. В. Косіор пізніше так говорив про жахливий терор Директорії: «Останні півтора місяця були кошмарні. Мені ніколи не доводилося переживати того, що в цей час,-такого полювання на людей... Хапали без розбору робітників,
і майже кожну ніч знаходили кілька трупів на звалищі». : . ,
Щоб послабити розмах боротьби широких :народних 1 мас, верховоди Директорії вирішили провести вибори до так званого «трудового конгресу». Цим вони розраховували підмінити Ради робітничих і селянських депутатів куркульськими.
Київські більшовики провели велику роботу по зриву намірів націоналістів у зв'язку з скликанням «Трудового конгресу». У газеті «Киевский коммунист» були опубліковані статті «Геть куркульський парламент!», «Директорія і куркульський конгрес», в яких була викрита класова суть політики буржуазно-націоналістичної Директорії. На другий день роботи конгресу більшовики міста розповсюдили серед його делегатів спеціальну прокламацію. В ній писалося: «Київський міський комітет (більшовиків) на Україні повідомляє робітників міста Києва про нову зраду Директорії. Зрада ця полягає в тому, що Директорія склала такий договір з союзниками. Вміщаємо його без коментарів, бо договір цей говорить сам за себе...». Далі йшов текст секретної угоди, яку підписали Директорія і керівники Антанти.
Трудящі Києва під керівництвом більшовиків все більше розгортали боротьбу проти петлюрівської Директорії..
Успішний наступ радянських військ, визволення ними міст і сіл України викликав нову хвилю повстанського руху в тилу Директорії. До Києва наближалися радянські війська. Розгромивши петлюрівців у районі Димерки, вони 5 лютого 1919 року вступили в Київ.
Після вигнання з Києва петлюрівців владу в місті взяли в свої руки виконком Ради робітничих депутатів, що до цього діяв у підпіллі. 6 лютого 1919 року було опубліковано звернення Ради до населення Києва, в якому було закликано трудящих всемірно підтримувати Радянську владу та дотримуватися дисципліни і порядку.
Велику допомогу в налагодженні нормального життя та встановленні революційного порядку в місті подав М. Щорс, що став першим комендантом Києва.
Постановою Київської міськради від 8 лютого 1919 року було оголошено про
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 17 з 44
була до 1 серпня 1919 року створити 300-тисячну регулярну армію і в боротьбі з Радянською республікою діяти під єдиним командуванням, призначеним Антантою.Свою зрадницьку антинародну політику, свій зв'язок з міжнародним імперіалізмом, націоналістична Директорія намагалася маскувати демагогічними лозунгами, брехливими обіцянками.
В цих складних умовах більшовицькі організації розгорнули широку роз'яснювальну роботу серед населення, викривали контрреволюційний характер петлюрівської Директорії, закликали трудящих не
В Київському підпіллі в цей час працювали члени ЦК КП(б)У С. В. Косіор, який був секретарем Київського обкому, та А. С. Бубнов. Крім них, активну участь у роботі підпілля брали М. Майоров, О. Ластовський, П. Слинько, П. Дехтяренко, В. Чернявський та інші.
У другій половині грудня 1918 року, незважаючи на репресії петлюрівців, Бюро по організації виборів до Київської Ради випустило звернення про проведення виборів.
До Київської Ради було обрано понад три чверті депутатів-більшовиків. На першому засіданні Київської Ради робітничих депутатів було обрано виконком в складі 11 членів, з них сім-комуністів: А. С. Бубнов, С. В. Косіор, О. К. Ластовський, М. Чорний, П. Дехтяренко та інші.
Ріст впливу більшовиків і наростання народної боротьби проти націоналістичної Директорії викликали посилення терору і звірства петлюрівських банд. За час з 20 по 28 грудня у Києві були розгромлені робітничі організації, розігнані профспілки, значно збільшилась кількість арештів і розстрілів без суду і слідства.
Так, в ніч з 24 на 25 грудня 1918 року загін «січовиків» Коновальця, що супроводжував від готелю «Версаль» до штабу корпусу на Печерськ групу заарештованих комуністів, дійшовши до Володимирської гірки почав у них стріляти і колоти багнетами. Серед закатованих були: М. Врублевський (Сергій), Д. Шуцький, О. Юрковський і Г. Тимофеева.
Ввечері 27 грудня були заарештовані на Подолі учасники підпільних більшовицьких зборів. Зразу ж частину з них було розстріляно.
С. В. Косіор пізніше так говорив про жахливий терор Директорії: «Останні півтора місяця були кошмарні. Мені ніколи не доводилося переживати того, що в цей час,-такого полювання на людей... Хапали без розбору робітників,
і майже кожну ніч знаходили кілька трупів на звалищі». : . ,
Щоб послабити розмах боротьби широких :народних 1 мас, верховоди Директорії вирішили провести вибори до так званого «трудового конгресу». Цим вони розраховували підмінити Ради робітничих і селянських депутатів куркульськими.
Київські більшовики провели велику роботу по зриву намірів націоналістів у зв'язку з скликанням «Трудового конгресу». У газеті «Киевский коммунист» були опубліковані статті «Геть куркульський парламент!», «Директорія і куркульський конгрес», в яких була викрита класова суть політики буржуазно-націоналістичної Директорії. На другий день роботи конгресу більшовики міста розповсюдили серед його делегатів спеціальну прокламацію. В ній писалося: «Київський міський комітет (більшовиків) на Україні повідомляє робітників міста Києва про нову зраду Директорії. Зрада ця полягає в тому, що Директорія склала такий договір з союзниками. Вміщаємо його без коментарів, бо договір цей говорить сам за себе...». Далі йшов текст секретної угоди, яку підписали Директорія і керівники Антанти.
Трудящі Києва під керівництвом більшовиків все більше розгортали боротьбу проти петлюрівської Директорії..
Успішний наступ радянських військ, визволення ними міст і сіл України викликав нову хвилю повстанського руху в тилу Директорії. До Києва наближалися радянські війська. Розгромивши петлюрівців у районі Димерки, вони 5 лютого 1919 року вступили в Київ.
Після вигнання з Києва петлюрівців владу в місті взяли в свої руки виконком Ради робітничих депутатів, що до цього діяв у підпіллі. 6 лютого 1919 року було опубліковано звернення Ради до населення Києва, в якому було закликано трудящих всемірно підтримувати Радянську владу та дотримуватися дисципліни і порядку.
Велику допомогу в налагодженні нормального життя та встановленні революційного порядку в місті подав М. Щорс, що став першим комендантом Києва.
Постановою Київської міськради від 8 лютого 1919 року було оголошено про