Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Командування окупаційної армії намагалось шляхом застосування масових репресій примусити залізничників стати до рбботи. У Києві в ніч з 28 на 29 липня німецькі війська оточили район Солом'янки, де жили залізничники, і провели масові арешти. Особливо багато було заарештовано машиністів, помічникій машиністів і кочегарів. Окупанти силою зброї намагалися примусити залізничників стати до роботи. Багатьох з заарештованих було відправлено у Німеччину на примусові роботи.
Трудящі під керівництвом більшовиків робили все, щоб зірвати плани окупантів щодо пограбування українського народу. Вони підпалювали вагони, навантажені зерном, різними сільськогосподарськими продуктами, устаткуванням підприємств, обстрілювали і висаджували в повітря ешелони, залізничні мости, лінії.
Незважаючи на жорстокі переслідування революційних робітників і, особливо більшовиків, на провал окремих партійних організацій у Києві, підпільна робота провадилась дуже інтенсивно. Послані ЦК КП(б)У на підпільну роботу у Київ досвідчені партійні працівники С. В. Косіор, М. М. Майоров та інші вели велику роботу по зміцненню і створенню нових партійних осередків на найваж
ливіших підприємствах міста. Посилюється агітація серед робітників, селян приміських сіл і у військах окупантів.
Восени 1918 року українські робітники і селяни готувалися до вирішальних боїв проти окупантів. Партійні організації України, виконуючи рішення II з'їзду КП(б)У, роз'яснювали трудящим всесвітньо-історичне значення Жовтневої революції і вказували, що час загальної боротьби за відновлення Радянської влади на Україні настав. Зокрема, відозва Київського більшовицького комітету, яка закликала робітників до одноденного страйку на честь першої річниці Великого Жовтня, закінчувалась закликом: «Хай живе загальне повстання на Україні!». Більшовицьку відозву було розповсюджено на заводах «Арсенал», Гретера і Кривенка (тепер «Більшовик») та інших підприємствах міста, а також на вулицях.
Весь апарат гетьманської охорони і окупантів було кинуто на розгром більшовицьких організацій. Вживалося суворих заходів, щоб не допустити страйків і мітингів, присвячених славним роковинам. У Києві в ніч на б листопада було проведено 150 обшуків і арештовано близько 100 чоловік активних учасників революційної боротьби. Ранком 6 листопада окупанти влаштували наскок на правління київських профспілок металістів, автомобілістів, деревообробників, заарештували працівників цих профспілок і опечатали приміщення.
Але окупантам і їх посібникам нічого не допомогло. 7 листопада 1918 року в Києві було проведено одноденний страйк. Страйкувало більшість підприємств.
Святкування першої річниці Великого Жовтня стало початком розгортання повсюдної боротьби за'відновлення Радянської влади на Україні.
У листівках і відозвах, що були випущені до річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, відмічались вірність братерству і дружбі українського народу з російським народом, трудящі закликалися до рішучої боротьби з окупантами.
Під ударами трудящих України, в результаті широкої агітаційної роботи більшовиків і діяльності німецьких спартаківців, а також в зв'язку з поразкою Німеччини у першій світовій війні та революції в Німеччині німецько-австрійська окупація зазнала повного краху. Німецькі солдати створюють Ради солдатських депутатів. 13 листопада 1918 року в Києві в казармі на Хрещатику відбулося перше засідання Ради солдатських депутатів німецьких військ, що були розташовані в районі міста. Було прийнято рішення про невтручання «у внутрішні справи українського населення». Війська окупантів розкладалися і революціонізувалися. Вони прагнули якнайшвидше повернутися на батьківщину.
Бачачи, що окупаційна політика повністю провалилася, українські буржуазно-націоналістичні партії 13 листопада 1918 року створили свій уряд-Директорію, на чолі якої стали Винниченко, Петлюра та інші зрадники українського народу. Зразу ж Директорія виїхала в Білу Церкву, де, зібравши надійні війська, почала
наступ на Київ, демагогічно проголошуючи лозунги проти влади царського генерала Скоропадського за «незалежність України».
14 грудня 1918 року петлюрівці вступили в Київ і в, цей же день гетьман Скоропадський відмовився від влади і втік до Німеччини.
Петлюрівська Директорія підписала ряд договорів з Антантою, за якими вона повністю продавала Україну, її волелюбний народ на пограбування англо-французько-американським імперіалістам. Вона зобов'язалась разом з інтервентами Антанти; та білогвардійськими військами взяти участь у боротьбі проти Радянської влади в Росії. З цією метою Директорія повинна
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 16 з 44
тимчасові правила від 2 грудня 1905 року про покарання за участь у страйках. Страйк залізничників підтримали робітники ряду підприємств міста.Командування окупаційної армії намагалось шляхом застосування масових репресій примусити залізничників стати до рбботи. У Києві в ніч з 28 на 29 липня німецькі війська оточили район Солом'янки, де жили залізничники, і провели масові арешти. Особливо багато було заарештовано машиністів, помічникій машиністів і кочегарів. Окупанти силою зброї намагалися примусити залізничників стати до роботи. Багатьох з заарештованих було відправлено у Німеччину на примусові роботи.
Незважаючи на жорстокі переслідування революційних робітників і, особливо більшовиків, на провал окремих партійних організацій у Києві, підпільна робота провадилась дуже інтенсивно. Послані ЦК КП(б)У на підпільну роботу у Київ досвідчені партійні працівники С. В. Косіор, М. М. Майоров та інші вели велику роботу по зміцненню і створенню нових партійних осередків на найваж
ливіших підприємствах міста. Посилюється агітація серед робітників, селян приміських сіл і у військах окупантів.
Восени 1918 року українські робітники і селяни готувалися до вирішальних боїв проти окупантів. Партійні організації України, виконуючи рішення II з'їзду КП(б)У, роз'яснювали трудящим всесвітньо-історичне значення Жовтневої революції і вказували, що час загальної боротьби за відновлення Радянської влади на Україні настав. Зокрема, відозва Київського більшовицького комітету, яка закликала робітників до одноденного страйку на честь першої річниці Великого Жовтня, закінчувалась закликом: «Хай живе загальне повстання на Україні!». Більшовицьку відозву було розповсюджено на заводах «Арсенал», Гретера і Кривенка (тепер «Більшовик») та інших підприємствах міста, а також на вулицях.
Весь апарат гетьманської охорони і окупантів було кинуто на розгром більшовицьких організацій. Вживалося суворих заходів, щоб не допустити страйків і мітингів, присвячених славним роковинам. У Києві в ніч на б листопада було проведено 150 обшуків і арештовано близько 100 чоловік активних учасників революційної боротьби. Ранком 6 листопада окупанти влаштували наскок на правління київських профспілок металістів, автомобілістів, деревообробників, заарештували працівників цих профспілок і опечатали приміщення.
Але окупантам і їх посібникам нічого не допомогло. 7 листопада 1918 року в Києві було проведено одноденний страйк. Страйкувало більшість підприємств.
Святкування першої річниці Великого Жовтня стало початком розгортання повсюдної боротьби за'відновлення Радянської влади на Україні.
У листівках і відозвах, що були випущені до річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції, відмічались вірність братерству і дружбі українського народу з російським народом, трудящі закликалися до рішучої боротьби з окупантами.
Під ударами трудящих України, в результаті широкої агітаційної роботи більшовиків і діяльності німецьких спартаківців, а також в зв'язку з поразкою Німеччини у першій світовій війні та революції в Німеччині німецько-австрійська окупація зазнала повного краху. Німецькі солдати створюють Ради солдатських депутатів. 13 листопада 1918 року в Києві в казармі на Хрещатику відбулося перше засідання Ради солдатських депутатів німецьких військ, що були розташовані в районі міста. Було прийнято рішення про невтручання «у внутрішні справи українського населення». Війська окупантів розкладалися і революціонізувалися. Вони прагнули якнайшвидше повернутися на батьківщину.
Бачачи, що окупаційна політика повністю провалилася, українські буржуазно-націоналістичні партії 13 листопада 1918 року створили свій уряд-Директорію, на чолі якої стали Винниченко, Петлюра та інші зрадники українського народу. Зразу ж Директорія виїхала в Білу Церкву, де, зібравши надійні війська, почала
наступ на Київ, демагогічно проголошуючи лозунги проти влади царського генерала Скоропадського за «незалежність України».
14 грудня 1918 року петлюрівці вступили в Київ і в, цей же день гетьман Скоропадський відмовився від влади і втік до Німеччини.
Петлюрівська Директорія підписала ряд договорів з Антантою, за якими вона повністю продавала Україну, її волелюбний народ на пограбування англо-французько-американським імперіалістам. Вона зобов'язалась разом з інтервентами Антанти; та білогвардійськими військами взяти участь у боротьбі проти Радянської влади в Росії. З цією метою Директорія повинна