Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В. І. Ленін в промові на з'їзді комісарів праці 28 травня 1918 року відмічав, що на Україні відбуваються нечувані звірства, ллється море крові, якими «буржуазія та її прихильники від кадетів до есерів заливають міста, перемагаючи їх з допомогою своїх союзників». Всі завоювання робітників і селян, здобуті за Радянської влади, були знищені.
Проти робітничого класу застосовувалися локаути, їх заарештовували, розстрілювали без суду і слідства. Закривалися підприємства, зростало безробіття.. За неповними даними у Києві в липні 1918 року
налічувалось 15 тис. безробітних.
Пограбування окупантами України, вивезення ними продовольства призвело до того, що вже влітку 1918 року населення Києва та інших міст залишилося без. хліба. На кінець липня норма видачі хліба в Києві була значно зменшена і за офіціальними даними доходила до півфунта на робітника і чверть фунта іншим на два дні.
Проти трудящих і, особливо комуністів, проводився жорстокий терор. Переслідувалися і висилалися за межі України робітники-учасники січневого повстання проти Центральної ради. Більшовицькі організації міста змушені були піти в підпілля. Але й у цій обстановці вони не склали зброї. Уже в кінці квітня 1918 року на загальних зборах київських більшовиків було обрано тимчасовий комітет, який став організуючим Центром по розгортанню політичної роботи в масах.
Необхідно було об'єднати підпільні організації, посилити їх керівництво виступами робітників і селян проти окупантів і надати їм організованого характеру. З цією метою 26 травня 1918 року в Києві під час з'їзду профспілок, за ініціативою київського комітету більшовиків, представники підпільних більшовицьких організацій зібрались на партійну нараду, на якій було обрано Тимчасовий всеукраїнський комітет робітничої комуністичної партії в складі Л. Й. Картвелішвілі (Лаврентій), М. М. Майорова, М. В. Реута та інших. На цей партійний центр було покладено керівництво всією роботою більшовицького підпілля і підготовка до скликання партійного з'їзду більшовиків України. Місцем перебування Тимчасового партійного центру був обраний Київ.
Тимчасовий Всеукраїнський партійний центр незабаром встановив зв'язок з ЦК РКП(б) і місцевими підпільними організаціями. Він випускав листівки, посилав на місця своїх представників для подання допомоги партійним організаціям.
Київський партійний комітет в організованих ним двох підпільних друкарнях видавав листівки до робітників і селян, в яких закликав до нещадної боротьби з інтервентами.
Велике значення в дальшій діяльності комуністичних організацій, згуртованості їх сил і посиленні керівництва боротьбою трудящих мас проти окупантів і буржуазно-націоналістичної контрреволюції мав І з'їзд КП(б)У, який відбувся в Москві 5-12 липня 1918 року. Від київської організації на з'їзді було 7 делегатів, в тому числі В. Затонський, М. Майоров, Л. Картвелішвілі (Лаврентій), П. Слинько (Петро) та інші.
Озброєні рішеннями з'їзду, партійні організації України розгорнули широку роботу, спрямовану на підготовку повстання проти окупантів та їх буржуазно-націоналістичних прислужників, за відновлення Радянської влади.
В Києві вже на час відкриття І з'їзду КП(б)У підпільні партійні організації Деміївська, Подільська, Шулявська, Лук'янівська, Міська та Печерська розгорнули значну роботу.
Підпільні організації Києва мали тісний зв'язок з повстанцями Звенигородського, Таращанського і Васильківського повітів, виділяли їм на допомогу партійних працівників.
Значну роль у мобілізації трудящих на боротьбу проти окупантів відіграла більшовицька преса. У Передмістнїй слобідці під керівництвом члена партії з 1910 року М. О. Алексеева працювала підпільна друкарня, де видавалася газета «Киевский коммунист»-нелегальний орган Київського комітету КП(б)У.
Посилення діяльності більшовицького підпілля активізувало боротьбу робітничого класу. Відбувалися мітинги, збори, страйки. Так, починаючи з кінця червня і до середини вересня у Києві було проведено кілька страйків, в яких взяли участь кілька тисяч робітників підприємств. Страйкуючі вимагали збільшення заробітної плати, визнання прав профспілок, покращання свого становища.
Київські робітники-залізничники взяли найактивнішу участь у всеукраїнському страйку залізничників, що почався в середині липня 1918 року і тривав понад місяць. Цей страйк мав політичний характер і був спрямований проти окупаційно-гетьманського кривавого режиму. Першими припинили роботу робітники Головних залізничних майстерень. Гетьманський міністр шляхів наказав закрити Головні залізничні майстерні, а всіх майстрів і робітників-звільнити з роботи. 29 липня були поновлені
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 15 з 44
Почався широкий наступ експлуататорських класів на життєві права робітників і трудящих селян України.В. І. Ленін в промові на з'їзді комісарів праці 28 травня 1918 року відмічав, що на Україні відбуваються нечувані звірства, ллється море крові, якими «буржуазія та її прихильники від кадетів до есерів заливають міста, перемагаючи їх з допомогою своїх союзників». Всі завоювання робітників і селян, здобуті за Радянської влади, були знищені.
Проти робітничого класу застосовувалися локаути, їх заарештовували, розстрілювали без суду і слідства. Закривалися підприємства, зростало безробіття.. За неповними даними у Києві в липні 1918 року
Пограбування окупантами України, вивезення ними продовольства призвело до того, що вже влітку 1918 року населення Києва та інших міст залишилося без. хліба. На кінець липня норма видачі хліба в Києві була значно зменшена і за офіціальними даними доходила до півфунта на робітника і чверть фунта іншим на два дні.
Проти трудящих і, особливо комуністів, проводився жорстокий терор. Переслідувалися і висилалися за межі України робітники-учасники січневого повстання проти Центральної ради. Більшовицькі організації міста змушені були піти в підпілля. Але й у цій обстановці вони не склали зброї. Уже в кінці квітня 1918 року на загальних зборах київських більшовиків було обрано тимчасовий комітет, який став організуючим Центром по розгортанню політичної роботи в масах.
Необхідно було об'єднати підпільні організації, посилити їх керівництво виступами робітників і селян проти окупантів і надати їм організованого характеру. З цією метою 26 травня 1918 року в Києві під час з'їзду профспілок, за ініціативою київського комітету більшовиків, представники підпільних більшовицьких організацій зібрались на партійну нараду, на якій було обрано Тимчасовий всеукраїнський комітет робітничої комуністичної партії в складі Л. Й. Картвелішвілі (Лаврентій), М. М. Майорова, М. В. Реута та інших. На цей партійний центр було покладено керівництво всією роботою більшовицького підпілля і підготовка до скликання партійного з'їзду більшовиків України. Місцем перебування Тимчасового партійного центру був обраний Київ.
Тимчасовий Всеукраїнський партійний центр незабаром встановив зв'язок з ЦК РКП(б) і місцевими підпільними організаціями. Він випускав листівки, посилав на місця своїх представників для подання допомоги партійним організаціям.
Київський партійний комітет в організованих ним двох підпільних друкарнях видавав листівки до робітників і селян, в яких закликав до нещадної боротьби з інтервентами.
Велике значення в дальшій діяльності комуністичних організацій, згуртованості їх сил і посиленні керівництва боротьбою трудящих мас проти окупантів і буржуазно-націоналістичної контрреволюції мав І з'їзд КП(б)У, який відбувся в Москві 5-12 липня 1918 року. Від київської організації на з'їзді було 7 делегатів, в тому числі В. Затонський, М. Майоров, Л. Картвелішвілі (Лаврентій), П. Слинько (Петро) та інші.
Озброєні рішеннями з'їзду, партійні організації України розгорнули широку роботу, спрямовану на підготовку повстання проти окупантів та їх буржуазно-націоналістичних прислужників, за відновлення Радянської влади.
В Києві вже на час відкриття І з'їзду КП(б)У підпільні партійні організації Деміївська, Подільська, Шулявська, Лук'янівська, Міська та Печерська розгорнули значну роботу.
Підпільні організації Києва мали тісний зв'язок з повстанцями Звенигородського, Таращанського і Васильківського повітів, виділяли їм на допомогу партійних працівників.
Значну роль у мобілізації трудящих на боротьбу проти окупантів відіграла більшовицька преса. У Передмістнїй слобідці під керівництвом члена партії з 1910 року М. О. Алексеева працювала підпільна друкарня, де видавалася газета «Киевский коммунист»-нелегальний орган Київського комітету КП(б)У.
Посилення діяльності більшовицького підпілля активізувало боротьбу робітничого класу. Відбувалися мітинги, збори, страйки. Так, починаючи з кінця червня і до середини вересня у Києві було проведено кілька страйків, в яких взяли участь кілька тисяч робітників підприємств. Страйкуючі вимагали збільшення заробітної плати, визнання прав профспілок, покращання свого становища.
Київські робітники-залізничники взяли найактивнішу участь у всеукраїнському страйку залізничників, що почався в середині липня 1918 року і тривав понад місяць. Цей страйк мав політичний характер і був спрямований проти окупаційно-гетьманського кривавого режиму. Першими припинили роботу робітники Головних залізничних майстерень. Гетьманський міністр шляхів наказав закрити Головні залізничні майстерні, а всіх майстрів і робітників-звільнити з роботи. 29 липня були поновлені