Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Київ у період боротьби проти іноземних інтервентів та внутрішньої контрреволюції (1918—1920 pp.)
З перших днів встановлення Радянської влади трудящі України, поряд з боротьбою проти буржуазно-націоналістичної та білогвардійської контрреволюції, приступили до державного будівництва і соціалістичної перебудови народного господарства. Але через зраду контрреволюційної Центральної ради мирне життя було порушено. 27 січня 1918 року розгромлена і вигнана з України Центральна рада уклала так званий мирний договір з Німеччиною та її союзниками, що надавав кайзерівським військам право окупувати Україну.
Для пограбування України і ліквідації на її території Радянської влади австро-німецьке командування кинуло величезні сили-більше 400 тис. солдатів.
З перших кроків німецькі окупанти наштовхнулись на жорстокий опір українських трудящих, які під керівництвом Комуністичної партії піднялися на боротьбу проти іноземного нашестя.
Уряд Радянської України, партійні організації провели велику роботу по організації оборони столиці республіки-Києва. Надзвичайний Комітет Оборони України, до складу якого входили С. С. Бакинський, Ю. М. Коцюбинський, В, М. Примаков, М. О. Скрипник та інші, ввів у Києві та його околицях стан облоги.
Для забезпечення керівництва обороною Києва було створено штаб, в якому активно працювали члени Українського уряду Є. Б. Бош, Ю. М. Коцюбинський, секретар Київського міськкому партії Я. Б. Гамарник, В. М. Примаков та інші.
В цей тривожний час в Києві організовуються загони Червоної гвардії, які очолюють Г. Чудновський, А. Дзедзієвський.
Особливо відзначився в боях за Київ загін Червоної гвардії Київського залізничного вузла під командуванням А. Дзедзієвського. Налічуючи кілька сот чоловік, цей загін мав на своєму озброєнні бронепоїзд, артилерію, кулемети.
На підступах до міста були також зосереджені загони Червоного козацтва під командуванням В. М. Примакова, Уманський загін під командуванням І. Ю. Кулика, Вінницький загін під командуванням Е. Едельштейна, Слов'янський загін під командуванням В. Марапульця, російсько-сербський загін Нехамкіна та А. В. Гриневича та інші. До Києва з боями відступили соціалістичний загін під командуванням В. Кіквідзе, підрозділи 2-го гвардійського корпусу і радянських революційних частин. Керівництво обороною міста було доручено начальнику оперативного штабу Південно-Західного фронту О. В. Павлову.
Червоногвардійці і революційні солдати вели вперті бої з ворогом. Наступ окупантів було затримано, що дало можливість організувати евакуацію з Києва в тил радянських установ, сімей червоногвардійців. З міста було вивезено цінності Державного банку, продовольство, військове спорядження. Залізничники відправили в тил велику кількість паровозів і вагонів. Евакуацією Києва керував народний секретар шляхів України С. С. Бакинський.
Тяжкі бої за Київ проходили кілька днів, але сили були нерівними. І 1 березня захисники Києва змушені були залишити місто. Війська німецьких окупантів захопили столицю України.
В обозі німецької армії повернулася в Київ буржуазно-націоналістична Центральна рада, що прикривала флагом «самостійності» встановлений німецькими імперіалістами режим кривавого терору, масових пограбувань і насильств над українськими трудящими.
Проте Центральна рада виявилась нездатною виконувати і ту чорну роботу, яку доручили їй окупанти. Не маючи ніякої підтримки з боку населення України, Центральна рада не могла бути прикриттям для окупантів в їх загарбницьких діях. Тому 28 квітня 1918 року інтервенти розігнали Раду. Замість неї до влади прийшов німецький ставленик Павло Скоропадський-один з найбільших поміщиків України, царський генерал. 29 квітня, на з'їзді «хліборобів» у київському цирку, що був оточений рядом німецьких військ, поміщики і куркулі проголосили Скоропадського «гетьманом всієї України». На Україні було відновлено буржуазно-поміщицьку владу.
У Київ з усіх кінців Росії з'їхалися розгромлені революцією капіталісти, поміщики та тисячі білогвардійських офіцерів. Тут виникає безліч контрреволюційних організацій, єдиною метою яких був розгром молодої Радянської республіки. Прикриваючись багнетами німецьких окупантів, російська контрреволюція, використовуючи гетьманщину, намагалась відродити «єдину неділиму Росію». Разом з українськими буржуазними націоналістами вони продавали інтереси народу іноземним імперіалістам.