Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
21 вересня 1941 року німецько-фашистські війська вдерлися в столицю Радянської України. 778 днів перебував Київ під п'ятою окупантів. Це були дні руйнування і грабування міста, нечуваних знущань з радянських людей.
На окунованій українській землі німецько-фашистські загарбники почали нищити все, що було досягнуто радянським народом за роки Радянської влади. Вони вживали всіх заходів, щоб перетворити Радянську Україну з її високорозви- нуищи народним господарством і культурою на свою колонію, а волелюбних українців та інші радянські народи - на безправних рабів.
У Києві, як і в інших тимчасово захоплених містах і селах, окупанти встановили кривавий фашистський режим. Населення було позбавлене всіх політичних і взагалі людських прав. Всіляко придушуючи і знищуючи культуру українського народу, гітлерівці ліквідували вищі учбові заклади, а приміщення середніх та початкових шкіл зайняли під казарми, склади й майстерні. Вони видали цілу серію наказів і за порушення встановленого режиму кидали в концтабір і страчували.
З перших же годин захоплення міста окупанти почали поголовне грабування народного добра і особистого майна населення. Фашисти тягли з квартир все, що потрапляло під руки: взуття, одяг, білизну, посуд, продукти, навіть дитячі іграшки. 21 вересня 1941 року німецько-фашистське командування видало наказ про здачу населенням усіх лишків продовольства. Дозволялось залишити тільки 24-годинний запас. За невиконання наказу окупанти загрожували розстрілом.
Фашисти запровадили примусову працю. Киян примушували працювати на підприємствах, що їх прибрали до своїх рук гітлерівські комерсанти і спекулянти. Умови праці на підприємствах були неймовірно тяжкі. Тривалість робочого дня становила 14-16 годин на добу. За важку працю робітникам платили по 200- 300 крб. на місяць, на які нічого не можна було купити.
Робітники зазнавали нечуваних знущань. Так, на заводі «Більшовик» майстер-фашист по-звірячому побив робітницю С. Павловську, яка стала калікою. Підліткові Петі Вільховському майстер-гітлерівець завдав смертельної рани металевою палицею. Колишній волинський поміщик барон фон Рентель, господарюючи на заводі «Ленінська кузня», запровадив дикі, кріпосницькі порядки. Коли робітник заводу Іванов захворів і не вийшов на роботу, фашисти приволокли його з Дому в цех, прив'язали до верстата і примусили працювати. За найменшу «провину» окупанти влаштовували над робітниками прилюдні катування.
Фашисти зневажали радянських людей, принижували їх гідність. У Києві, де частково був відновлений трамвайний рух, користуватись трамваєм могли тільки гітлерівці та їх прислужники. Кращі квартали були заселені німецько-фашистськими загарбниками. На громадських будинках рясніли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.
Гітлерівці навмисно створювали у місті безробіття і голод. Запровадивши каторжний режим, фашисти мали на меті викликати масове вимирання радянських людей. На судовому процесі у Києві в 1946 році генерал-лейтенант Шеєр, який у 1942-1943 pp. був начальником поліції і жандармерії по Київській області, зізнався, що керівники фашистської Німеччини після окупації України поставили перед усіма німецькими військами завдання нещадно знищувати українське населення, щоб звільнити її територію для майбутнього переселення сюди німців. З цією метою провадилось масове винищення радянських людей. У першу чергу окупанти прагнули знищити партійно-радянський актив та інтелігенцію.
Наприкінці вересня 1941 року фашистські звірі зігнали в урочище Бабин Яр понад 70 тис. киян - жінок, дітей, стариків - і протягом кількох днів розстріляли їх. Постріли в Бабиному Ярі не вщухали два роки. Він став місцем масових страт радянських людей - комуністів і комсомольців, службовців державних установ та членів їх сімей, які залишалися у місті, бійців і командирів Червоної Армії, які не змогли вийти з оточення. За два роки в Бабиному Ярі було по-звірячому вбито понад 100 тис. чоловік. Чимало киян загинуло в так званих душогубках - спеціально обладнаних автомашинах, де їх умертвляли газом. Всього за час окупації гітлерівські розбійники знищили у Києві близько 200 тис. радянських громадян. .
Всенародною трагедією був насильницький вивіз радянських людей у фашистську неволю. Понад 100 тис. киян, переважно молодь, насильно вигнали в Німеччину, де вони перебували на становищі рабів, виконували найважчі роботи у промисловості і сільському господарстві, жили в бараках, обнесених колючим дротом. Кілька місяців рабської праці на фашистській каторзі робили з людей інвалідів. Вони втрачали зір, ставали каліками,
Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Сторінка 10 з 42
Тимчасова окупація Києва і боротьба трудящих проти фашистського кривавого режиму. Героїчна праця трудящих Києва в східних районах СРСР
21 вересня 1941 року німецько-фашистські війська вдерлися в столицю Радянської України. 778 днів перебував Київ під п'ятою окупантів. Це були дні руйнування і грабування міста, нечуваних знущань з радянських людей.
На окунованій українській землі німецько-фашистські загарбники почали нищити все, що було досягнуто радянським народом за роки Радянської влади. Вони вживали всіх заходів, щоб перетворити Радянську Україну з її високорозви- нуищи народним господарством і культурою на свою колонію, а волелюбних українців та інші радянські народи - на безправних рабів.
З перших же годин захоплення міста окупанти почали поголовне грабування народного добра і особистого майна населення. Фашисти тягли з квартир все, що потрапляло під руки: взуття, одяг, білизну, посуд, продукти, навіть дитячі іграшки. 21 вересня 1941 року німецько-фашистське командування видало наказ про здачу населенням усіх лишків продовольства. Дозволялось залишити тільки 24-годинний запас. За невиконання наказу окупанти загрожували розстрілом.
Фашисти запровадили примусову працю. Киян примушували працювати на підприємствах, що їх прибрали до своїх рук гітлерівські комерсанти і спекулянти. Умови праці на підприємствах були неймовірно тяжкі. Тривалість робочого дня становила 14-16 годин на добу. За важку працю робітникам платили по 200- 300 крб. на місяць, на які нічого не можна було купити.
Робітники зазнавали нечуваних знущань. Так, на заводі «Більшовик» майстер-фашист по-звірячому побив робітницю С. Павловську, яка стала калікою. Підліткові Петі Вільховському майстер-гітлерівець завдав смертельної рани металевою палицею. Колишній волинський поміщик барон фон Рентель, господарюючи на заводі «Ленінська кузня», запровадив дикі, кріпосницькі порядки. Коли робітник заводу Іванов захворів і не вийшов на роботу, фашисти приволокли його з Дому в цех, прив'язали до верстата і примусили працювати. За найменшу «провину» окупанти влаштовували над робітниками прилюдні катування.
Фашисти зневажали радянських людей, принижували їх гідність. У Києві, де частково був відновлений трамвайний рух, користуватись трамваєм могли тільки гітлерівці та їх прислужники. Кращі квартали були заселені німецько-фашистськими загарбниками. На громадських будинках рясніли написи: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.
Гітлерівці навмисно створювали у місті безробіття і голод. Запровадивши каторжний режим, фашисти мали на меті викликати масове вимирання радянських людей. На судовому процесі у Києві в 1946 році генерал-лейтенант Шеєр, який у 1942-1943 pp. був начальником поліції і жандармерії по Київській області, зізнався, що керівники фашистської Німеччини після окупації України поставили перед усіма німецькими військами завдання нещадно знищувати українське населення, щоб звільнити її територію для майбутнього переселення сюди німців. З цією метою провадилось масове винищення радянських людей. У першу чергу окупанти прагнули знищити партійно-радянський актив та інтелігенцію.
Наприкінці вересня 1941 року фашистські звірі зігнали в урочище Бабин Яр понад 70 тис. киян - жінок, дітей, стариків - і протягом кількох днів розстріляли їх. Постріли в Бабиному Ярі не вщухали два роки. Він став місцем масових страт радянських людей - комуністів і комсомольців, службовців державних установ та членів їх сімей, які залишалися у місті, бійців і командирів Червоної Армії, які не змогли вийти з оточення. За два роки в Бабиному Ярі було по-звірячому вбито понад 100 тис. чоловік. Чимало киян загинуло в так званих душогубках - спеціально обладнаних автомашинах, де їх умертвляли газом. Всього за час окупації гітлерівські розбійники знищили у Києві близько 200 тис. радянських громадян. .
Всенародною трагедією був насильницький вивіз радянських людей у фашистську неволю. Понад 100 тис. киян, переважно молодь, насильно вигнали в Німеччину, де вони перебували на становищі рабів, виконували найважчі роботи у промисловості і сільському господарстві, жили в бараках, обнесених колючим дротом. Кілька місяців рабської праці на фашистській каторзі робили з людей інвалідів. Вони втрачали зір, ставали каліками,