Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Героїчною драмою на історично близьку тему «Загибель ескадри» (1933 р.) починає свій шлях не тільки по театрах Союзу, а й світу драматургія О. Корнійчука. «Платон Кречет», «Богдан Хмельницький», «Правда», «В степах України» - твори, що відразу зайняли визначне, місце в класичному фонді радянської багатонаціональної драматургії.
На початку 30-х років, подолавши труднощі перебудови і знайшовши свою дорогу в новій радянській драматургії, з талановитими п'єсами виступив найстаріший український драматург І. Кочерга. Його драматична поема «Свіччине весілля» («Пісня про Свічку») і філософська комедія «Майстри часу»
(премійована разом з «Загибеллю ескадри» Корнійчука на Всесоюзному конкурсі) поповнили скарбницю найвидатніших творів радянської драматургії.
До репертуару київських театрів дедалі більше входять нові п'єси: М. Ірчана «Плацдарм», Ю. Яновського «Дума про Британку», М. Куліша «Комуна в степах», «Маклена Граса», Л. Первомайського «Ваграмова ніч», «Невідомі солдати» та інші. За вже визнаними драматургами йшла ціла когорта нового талановитого покоління письменників-драматургів: Ю. Мокрієв («Віддай партквиток», «Скрипка гуцула»), Ю. Дольд-Михайлик («Щорс»), В. Собко («Весна Орини»), В. Суходольський («Устим Кармелюк») та багато інших. У сценічному втіленні п'єс згаданих драматургів панують реалістичні принципи режисури і акторського мистецтва. В центрі вистави неодмінно стоїть образ радянської людини з багатством її духовного світу, її волею до будівництва нового суспільства.
Репертуарна афіша театрів значно поповнюється також п'єсами класичної і радянської багатонаціональної драматургії, особливо російської.
Творча практика театру ім. І. Франка стає взірцем високоідейного і художньо довершеного мистецтва. Він дає сценічне життя майже всім п'єсам Микитенка і Корнійчука. Такі, наприклад, вистави, як «Кадри», «Справа честі», «Соло на флейті», «Загибель ескадри», «Платон Кречет», «В степах України», «Богдан Хмельницький», стали видатними художніми явищами. Душею їх була ідейна і художня сила драматичної поезії талановитих письменників, твори яких великою мірою зумовлювали визначення нових етапів дальшого розвитку українського і навіть всього радянського театру. До 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції театр показав п'єсу «Правда» О. Корнійчука, в якій вперше ожив на українській сцені в натхненному виконанні А. Бучми образ вождя революції Володимира Ілліча Леніна.
Театр російської драми ім. Лесі Українки також продовжує працювати над радянською п'єсою, зосереджуючи увагу на найважливіших питаннях сучасності. На його сцені знайшли яскраве відображення і героїка революції та громадянської війни, і індустріалізація країни. Вистави «Перша кінна» та «Оптимістична трагедія» В. Вишневського, «Страх» О. Афіногенова, «Слава» В. Гусєва, «Кремлівські „ куранти» М. Погодіна, «На березі Неви» К. Треньова свідчили про ідейно-художню зрілість театру.
Високих зразків сценічного втілення досягає в ці роки класика. Таким виставам, як «Украдене щастя» І. Франка, «Останні» та «Діти сонця» М. Горького, «Суєта», «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Остання жертва» О. Островського, «Борис Годунов» О. Пушкіна, «Ревізор» М. Гоголя, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Дон Карлос» Ф. Шіллера, «Багато галасу даремно» В. Шекспіра, «Пригоди бравого солдата Швейка» за Я. Гашеком, «Кам'яний господар» Лесі Українки, «Живий труп» Л. Толстого, як і образам, створеним у них А. Бучмою (Микола Задорожний, Коломійцев), Н. Ужвій (Анна, Софія, Тугіна, Марина Мнішек, Беатрічче), Ю. Шумським (Годунов, Городничий, Філіп), Г. Юрою (Терешко, Швейк), Г. Борисоглібською (Тетяна, Вустя), М. Романовим (Протасов) судилося стати класичними в радянському театрі, подібно до того, як класичними увійшли в історію образи Платона і Галушки («Платон Кречет», «В степах України» Корнійчука), створені Ю. Шумським.
У театральному житті Києва в цей період помітну роль відіграють також театр Червоної Армії, створений в 1931 році, і ТЮГ. До репертуару театрів входили вистави різних жанрів і різних стильових рішень. У ньому представлені були світова й вітчизняна класика і кращі твори радянської драматургії.
Декади мистецтв, взаємні гастролі й обмін творчим досвідом, зміцнення зв'язків театральних культур братніх соціалістичних республік красномовно свідчили про високі успіхи мистецтва соціалістичного реалізму в передвоєнні роки.
Розвивається й художня самодіяльність, яка завдяки постійному піклуванню Комуністичної партії досягла в передвоєнний період великого розмаху. На чолі драматичних гуртків ставали досвідчені мистецькі керівники. Розширювався репертуар. Поряд з агітп'єсами і класичними творами дедалі більше з'являється самодіяльних вистав радянської драматургії.
Розквіт художньої самодіяльності України продемонструвала Перша республіканська олімпіада, що відбулась у Києві в листопаді 1936 року. В ній взяли участь і драматичні гуртки київських підприємств. Олімпіада сприяла дальшому розвитку творчості народу.
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 40 з 50
формування нової радянської людини. Кожну з цих п'єс радо приймали театри і глядачі.Героїчною драмою на історично близьку тему «Загибель ескадри» (1933 р.) починає свій шлях не тільки по театрах Союзу, а й світу драматургія О. Корнійчука. «Платон Кречет», «Богдан Хмельницький», «Правда», «В степах України» - твори, що відразу зайняли визначне, місце в класичному фонді радянської багатонаціональної драматургії.
На початку 30-х років, подолавши труднощі перебудови і знайшовши свою дорогу в новій радянській драматургії, з талановитими п'єсами виступив найстаріший український драматург І. Кочерга. Його драматична поема «Свіччине весілля» («Пісня про Свічку») і філософська комедія «Майстри часу»
До репертуару київських театрів дедалі більше входять нові п'єси: М. Ірчана «Плацдарм», Ю. Яновського «Дума про Британку», М. Куліша «Комуна в степах», «Маклена Граса», Л. Первомайського «Ваграмова ніч», «Невідомі солдати» та інші. За вже визнаними драматургами йшла ціла когорта нового талановитого покоління письменників-драматургів: Ю. Мокрієв («Віддай партквиток», «Скрипка гуцула»), Ю. Дольд-Михайлик («Щорс»), В. Собко («Весна Орини»), В. Суходольський («Устим Кармелюк») та багато інших. У сценічному втіленні п'єс згаданих драматургів панують реалістичні принципи режисури і акторського мистецтва. В центрі вистави неодмінно стоїть образ радянської людини з багатством її духовного світу, її волею до будівництва нового суспільства.
Репертуарна афіша театрів значно поповнюється також п'єсами класичної і радянської багатонаціональної драматургії, особливо російської.
Творча практика театру ім. І. Франка стає взірцем високоідейного і художньо довершеного мистецтва. Він дає сценічне життя майже всім п'єсам Микитенка і Корнійчука. Такі, наприклад, вистави, як «Кадри», «Справа честі», «Соло на флейті», «Загибель ескадри», «Платон Кречет», «В степах України», «Богдан Хмельницький», стали видатними художніми явищами. Душею їх була ідейна і художня сила драматичної поезії талановитих письменників, твори яких великою мірою зумовлювали визначення нових етапів дальшого розвитку українського і навіть всього радянського театру. До 20-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції театр показав п'єсу «Правда» О. Корнійчука, в якій вперше ожив на українській сцені в натхненному виконанні А. Бучми образ вождя революції Володимира Ілліча Леніна.
Театр російської драми ім. Лесі Українки також продовжує працювати над радянською п'єсою, зосереджуючи увагу на найважливіших питаннях сучасності. На його сцені знайшли яскраве відображення і героїка революції та громадянської війни, і індустріалізація країни. Вистави «Перша кінна» та «Оптимістична трагедія» В. Вишневського, «Страх» О. Афіногенова, «Слава» В. Гусєва, «Кремлівські „ куранти» М. Погодіна, «На березі Неви» К. Треньова свідчили про ідейно-художню зрілість театру.
Високих зразків сценічного втілення досягає в ці роки класика. Таким виставам, як «Украдене щастя» І. Франка, «Останні» та «Діти сонця» М. Горького, «Суєта», «Безталанна» І. Карпенка-Карого, «Остання жертва» О. Островського, «Борис Годунов» О. Пушкіна, «Ревізор» М. Гоголя, «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Дон Карлос» Ф. Шіллера, «Багато галасу даремно» В. Шекспіра, «Пригоди бравого солдата Швейка» за Я. Гашеком, «Кам'яний господар» Лесі Українки, «Живий труп» Л. Толстого, як і образам, створеним у них А. Бучмою (Микола Задорожний, Коломійцев), Н. Ужвій (Анна, Софія, Тугіна, Марина Мнішек, Беатрічче), Ю. Шумським (Годунов, Городничий, Філіп), Г. Юрою (Терешко, Швейк), Г. Борисоглібською (Тетяна, Вустя), М. Романовим (Протасов) судилося стати класичними в радянському театрі, подібно до того, як класичними увійшли в історію образи Платона і Галушки («Платон Кречет», «В степах України» Корнійчука), створені Ю. Шумським.
У театральному житті Києва в цей період помітну роль відіграють також театр Червоної Армії, створений в 1931 році, і ТЮГ. До репертуару театрів входили вистави різних жанрів і різних стильових рішень. У ньому представлені були світова й вітчизняна класика і кращі твори радянської драматургії.
Декади мистецтв, взаємні гастролі й обмін творчим досвідом, зміцнення зв'язків театральних культур братніх соціалістичних республік красномовно свідчили про високі успіхи мистецтва соціалістичного реалізму в передвоєнні роки.
Розвивається й художня самодіяльність, яка завдяки постійному піклуванню Комуністичної партії досягла в передвоєнний період великого розмаху. На чолі драматичних гуртків ставали досвідчені мистецькі керівники. Розширювався репертуар. Поряд з агітп'єсами і класичними творами дедалі більше з'являється самодіяльних вистав радянської драматургії.
Розквіт художньої самодіяльності України продемонструвала Перша республіканська олімпіада, що відбулась у Києві в листопаді 1936 року. В ній взяли участь і драматичні гуртки київських підприємств. Олімпіада сприяла дальшому розвитку творчості народу.