Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У зв'язку з освітньо-виховними проблемами постало питання організації театру для дітей із спеціальним репертуаром, який відповідав би завданням комуністичного виховання майбутніх будівників соціалістичного суспільства. У. 1924 році був створений в Києві перший Державний театр для дітей, який відкрився виставою «Мауглі» за Кіплінгом (режисер І. Дєєва, художник С. Зарицький).
Репертуар театру юного глядача в перші роки його існування становили переважно класичні твори, інсценізовані народні казки, дитячі буффонади, сценічні ігри, імпровізації та пригодницькі твори. Серед них «Тіль Уленшпігель» Де Костера, «Дон Кіхот» за Сервантесом, «Бум і Юла» Д. Шкляра, «Ревізор» та
«Одруження» М. Гоголя, «Вільгельм Тель» Ф. Шіллера, «По зорі» В. Гжицького та інші.
Проблема репертуару для дитячих театрів у той час стояла особливо гостро. Радянської п'єси для дітей, яка відбивала б сучасну дійсність, майже не було. Щоб у якійсь мірі задовольнити запити молодого покоління, театр іноді помилково вдавався до штучного осучаснення казки або класичного твору. Але тісний зв'язок з школами, піонерськими та комсомольськими організаціями допомагав колективу театру ближче познайомитись із своїм глядачем, глибше зрозуміти його художні смаки і запити. Театр влаштовував творчі зустрічі акторів з юними глядачами, дитячі конференції, на яких обговорювались вистави, провадив велику шефську роботу. При театрі працювали групи шкільної художньої самодіяльності і спеціальна дитяча студія художнього виховання. Він допомагав гурткам художньої самодіяльності у школах, піонерських і комсомольських клубах.
З 1928 року київський ТЮГ починає приділяти більше уваги п'єсам радянської драматургії, присвяченим зображенню життя нового суспільства, формуванню нової людини. Протягом 1923-1930 pp. театр показав «Так було» О. Бруштейн, «Гвинтівка» О. Крона, «На грані» і «Штурм» О. Корнійчука.
Активну позицію в боротьбі за радянський театр, за мистецтво соціалістичного реалізму зайняв з перших кроків свого існування Київський державний російський драматичний театр (названий у 1940 році ім'ям великої української поетеси Лесі Українки). Театр розпочав творче життя 15 жовтня 1926 року (в приміщенні колишнього театру «Бергоньє») комедією Б. Ромашова «Кінець Криворильська».
Творчий шлях театру також був надзвичайно складний. Колективу в перші роки його існування доводилось перемагати значні організаційні та художні труднощі, вести наполегливу боротьбу з наслідками приватної антрепризи, за пролетарського глядача. До того ж естетсько-формалістичні захоплення окремих режисерів театру негативно відбивались на формуванні його творчого обличчя.
Хоч у першому сезоні переважна більшість вистав ще припадала на такі п'єси, як «Любов під в'язами» О. Нейля чи «Міс Гобс» Д. Джерома, але вже в наступні роки головне місце в його репертуарі зайняли твори радянської драматургії: «Луна зліва» В. Білль-Білоцерківського, «Квадратура круга» і «Авангард» В. Катаева, «Людина з портфелем» А. Файка, «Інженер Мерд» Л. Нікуліна, «Дивак» О. Афіногенова. Найвизначнішими виставами, які розкривали славні сторінки героїчної боротьби народу за перемогу пролетарської революції, були «Любов Ярова» К. Треньова, «Розлом» Б. Лавреньова, «Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова, «Вогняний міст» Б. Ромашова. У цей же період театр здійснив цікаві постановки класичних творів - «На дні» М. Горького, «Горе з розуму» О. Грибоедова, «Воскресіння» Л. Толстого та «Собор Паризької богоматері» за В. Гюго.
Активну роботу провадили також театральні колективи, які працювали в районах міста, при заводських клубах та будинках культури. Особливу увагу звертали на себе як певною упорядкованістю репертуару, так і досить злагодженим акторським ансамблем, кваліфікованою режисурою районні театри ім. Лесі Українки (на Лук'янівці) та ім. І. Карпенка-Карого (на Куренівці).
У 1928 році в місті розпочали свою діяльність театр робітничої молоді (ТРОМ) та Київський обласний український драматичний театр.
Високого рівня ідейності і художності досягає український театр у 30-х - на початку 40-х років. Цьому сприяли великі успіхи в економічному і культурному будівництві країни, а в літературі і мистецтві - остаточна перемога принципів і методу соціалістичного реалізму. Українська драматургія широко виходить на всесоюзну арену, а театр займає почесне місце серед театрів братніх республік.
Визначними п'єсами поповнився драматургічний доробок уже відомих авторів. «Кадри», «Справа честі», «Дівчата нашої країни», «Соло на флейті», «Дні юності» - неповний перелік драм і комедій відомого драматурга І. Микитенка, присвячених актуальним проблемам будівництва соціалізму і
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 39 з 50
ставав вірним і активним помічником Комуністичної партії в будівництві української соціалістичної культури, театром справді революційної сучасності.У зв'язку з освітньо-виховними проблемами постало питання організації театру для дітей із спеціальним репертуаром, який відповідав би завданням комуністичного виховання майбутніх будівників соціалістичного суспільства. У. 1924 році був створений в Києві перший Державний театр для дітей, який відкрився виставою «Мауглі» за Кіплінгом (режисер І. Дєєва, художник С. Зарицький).
Репертуар театру юного глядача в перші роки його існування становили переважно класичні твори, інсценізовані народні казки, дитячі буффонади, сценічні ігри, імпровізації та пригодницькі твори. Серед них «Тіль Уленшпігель» Де Костера, «Дон Кіхот» за Сервантесом, «Бум і Юла» Д. Шкляра, «Ревізор» та
Проблема репертуару для дитячих театрів у той час стояла особливо гостро. Радянської п'єси для дітей, яка відбивала б сучасну дійсність, майже не було. Щоб у якійсь мірі задовольнити запити молодого покоління, театр іноді помилково вдавався до штучного осучаснення казки або класичного твору. Але тісний зв'язок з школами, піонерськими та комсомольськими організаціями допомагав колективу театру ближче познайомитись із своїм глядачем, глибше зрозуміти його художні смаки і запити. Театр влаштовував творчі зустрічі акторів з юними глядачами, дитячі конференції, на яких обговорювались вистави, провадив велику шефську роботу. При театрі працювали групи шкільної художньої самодіяльності і спеціальна дитяча студія художнього виховання. Він допомагав гурткам художньої самодіяльності у школах, піонерських і комсомольських клубах.
З 1928 року київський ТЮГ починає приділяти більше уваги п'єсам радянської драматургії, присвяченим зображенню життя нового суспільства, формуванню нової людини. Протягом 1923-1930 pp. театр показав «Так було» О. Бруштейн, «Гвинтівка» О. Крона, «На грані» і «Штурм» О. Корнійчука.
Активну позицію в боротьбі за радянський театр, за мистецтво соціалістичного реалізму зайняв з перших кроків свого існування Київський державний російський драматичний театр (названий у 1940 році ім'ям великої української поетеси Лесі Українки). Театр розпочав творче життя 15 жовтня 1926 року (в приміщенні колишнього театру «Бергоньє») комедією Б. Ромашова «Кінець Криворильська».
Творчий шлях театру також був надзвичайно складний. Колективу в перші роки його існування доводилось перемагати значні організаційні та художні труднощі, вести наполегливу боротьбу з наслідками приватної антрепризи, за пролетарського глядача. До того ж естетсько-формалістичні захоплення окремих режисерів театру негативно відбивались на формуванні його творчого обличчя.
Хоч у першому сезоні переважна більшість вистав ще припадала на такі п'єси, як «Любов під в'язами» О. Нейля чи «Міс Гобс» Д. Джерома, але вже в наступні роки головне місце в його репертуарі зайняли твори радянської драматургії: «Луна зліва» В. Білль-Білоцерківського, «Квадратура круга» і «Авангард» В. Катаева, «Людина з портфелем» А. Файка, «Інженер Мерд» Л. Нікуліна, «Дивак» О. Афіногенова. Найвизначнішими виставами, які розкривали славні сторінки героїчної боротьби народу за перемогу пролетарської революції, були «Любов Ярова» К. Треньова, «Розлом» Б. Лавреньова, «Бронепоїзд 14-69» Вс. Іванова, «Вогняний міст» Б. Ромашова. У цей же період театр здійснив цікаві постановки класичних творів - «На дні» М. Горького, «Горе з розуму» О. Грибоедова, «Воскресіння» Л. Толстого та «Собор Паризької богоматері» за В. Гюго.
Активну роботу провадили також театральні колективи, які працювали в районах міста, при заводських клубах та будинках культури. Особливу увагу звертали на себе як певною упорядкованістю репертуару, так і досить злагодженим акторським ансамблем, кваліфікованою режисурою районні театри ім. Лесі Українки (на Лук'янівці) та ім. І. Карпенка-Карого (на Куренівці).
У 1928 році в місті розпочали свою діяльність театр робітничої молоді (ТРОМ) та Київський обласний український драматичний театр.
Високого рівня ідейності і художності досягає український театр у 30-х - на початку 40-х років. Цьому сприяли великі успіхи в економічному і культурному будівництві країни, а в літературі і мистецтві - остаточна перемога принципів і методу соціалістичного реалізму. Українська драматургія широко виходить на всесоюзну арену, а театр займає почесне місце серед театрів братніх республік.
Визначними п'єсами поповнився драматургічний доробок уже відомих авторів. «Кадри», «Справа честі», «Дівчата нашої країни», «Соло на флейті», «Дні юності» - неповний перелік драм і комедій відомого драматурга І. Микитенка, присвячених актуальним проблемам будівництва соціалізму і