Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У 1936 році в Києві була проведена Перша республіканська олімпіада самодіяльного мистецтва. З того часу щорічні огляди художньої самодіяльності стали справжніми святами народного мистецтва. Для постійного керівництва і методичної допомоги масовому мистецькому руху наприкінці 20-х років створені т. зв. Станції самодіяльного мистецтва, а в другій половині 30-х років в усіх областях уже працювали будинки народної творчості.
Виникнення нових музично-творчих організацій, створення оперного театру, об'єднання концертної роботи в Українській державній філармонії, зростання творчих кадрів у вищих музично-учбових закладах сприяли активізації діяльності композиторів.
На початку 20-х років на музично-творчу арену вийшли молоді українські композитори, міцно зв'язані з масовим хоровим мистецтвом. Серед них значне місце посіли композитори-кияни М. Вериківський, П. Козицький, Г. Верьовка, Л. Ревуцький. У своїй творчості вони спирались на традиції видатних попередників - Лисенка, Стеценка і Леонтовича. Народна пісня була для композиторської молоді тією основою, на якій розвивалися різні жанри хорової творчості.
У 1921 році Державне видавництво України надрукувало збірник для хору а капела «10 народних пісень» в гармонізації та обробці Вериківського. Цим збірником була, власне, відкрита нова сторінка у творчості композиторської молоді, яка оголосила себе послідовником методу Леонтовича. Видатним вкладом у хорову літературу були «8 прелюдій-пісень» (1921 р.) для хору а капела П. Козицького. Полум'яний пропагандист і послідовник Леонтовича, П. Козицький використав і розвинув прийоми хорового стилю і поліфонічного письма свого видатного сучасника. Хорові твори Козицького, як і переважна більшість творів Леонтовича, побудовані на основі народних пісень. До збірника ввійшли прекрасні обробки обрядових, ліричних і побутових пісень - «Ой у полі, полі світлиця стояла». «Болить, болить голівонька», «Ой коляда, колядниця», «Ой дуб, дуба» та інші. Всі вони користувались великою популярністю, а остання стала класичним зразком віртуозної обробки гумористично-побутової пісні. Подальшим етапом у жанрі концертної гармонізації і обробки народної пісні були збірники «Сонечко», «Галицькі пісні» та «Козацькі пісні», створені Л. Ревуцьким у середині 20-х років.
У 20-х роках зазвучали аранжировані композитором Г. Верьовкою революційні пісні-хори - італійська революційна «Вперед, народе, йди!» і пісня паризького пролетаріату «Чого бажає комунар?», а також його популярна оригінальна «Пісня комсомольців». Ці твори ніби відкрили нову сторінку в т. зв. жанрі масових агітаційних пісень-хорів композиторів нової генерації. З'явилося багато пісень на революційну тему, про творчу працю трудящих, хори про Леніна, про молодь - видані у різних широкодоступних збірниках. Серед них слід відзначити пісні-хори «Прапор червоний», «Під прапором чорним», «В час пожеж» М. Вериківського, «Пісня незаможниці», «Пісня колективу», «Молотки», «Могутній орел» П. Козицького. Почали з'являтися і складні хорові твори. До них, в першу чергу, необхідно віднести «Дивний флот» П. Козицького (1924 p.), що був прикладом значної майстерності й віртуозного володіння хоровою палітрою.
Розвиток хорового мистецтва на Україні зумовив створення великих вокально- симфонічних форм. Найбільші творчі досягнення в цьому жанрі належали Л. Ревуцькому (лірико-епічна поема-кантата «Хустина» на текст поеми Т. Шевченка) та М. Вериківському (героїко-епічна ораторія на сюжет народної думи про Марусю Богуславку).
Жанр кантати в 30-х роках відіграє дедалі більшу роль, особливо під час відзначення різних урочистих всенародних свят. Зміст їх відтворював образи тяжкого життя українського народу в минулому, перемоги радянського народу в роки революції і на трудовому фронті. В українську музику, як кращі твори цього жанру, ввійшли «Жовтнева кантата» (1935 p.) М. Вериківського та «Урочиста кантата» (1939 р.) Б. Лятошинського.
Розгортання концертної діяльності українських філармоній викликав розвиток жанру сольної пісні та романсу. Найбільші досягнення в галузі концертного вокального репертуару належали, насамперед, чудовому знавцю камерної музики В. Косенкові. Він створив цикл перших високохудожніх солоспівів на слова П. Тичини («На майдані», «Мобілізуються тополі», «Іду з роботи я, з заводу»), Пушкіна («Я вас кохав», «Я пережив свої бажання», «Вечірня пісня», «Послання в Сибір» та інші). Чимало ліричних романсів написав інший знавець камерно-вокального стилю Ф. Надененко. Його романси на слова Т. Шевченка, І. Франка, М. Лєрмонтова, О. Пушкіна характеризуються виразною мелодійністю. Своєрідні були солоспіви на слова І. Франка та О. Пушкіна композитора Б. Лятошинського, який в ряді творів тяжів до узагальнено-філософського трактування ліричної теми.
У галузі гармонізації та обробки радянських народних пісень працювали Л.
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 34 з 50
ансамблів на фабриках, заводах, при клубах, учбових закладах тощо.У 1936 році в Києві була проведена Перша республіканська олімпіада самодіяльного мистецтва. З того часу щорічні огляди художньої самодіяльності стали справжніми святами народного мистецтва. Для постійного керівництва і методичної допомоги масовому мистецькому руху наприкінці 20-х років створені т. зв. Станції самодіяльного мистецтва, а в другій половині 30-х років в усіх областях уже працювали будинки народної творчості.
Виникнення нових музично-творчих організацій, створення оперного театру, об'єднання концертної роботи в Українській державній філармонії, зростання творчих кадрів у вищих музично-учбових закладах сприяли активізації діяльності композиторів.
На початку 20-х років на музично-творчу арену вийшли молоді українські композитори, міцно зв'язані з масовим хоровим мистецтвом. Серед них значне місце посіли композитори-кияни М. Вериківський, П. Козицький, Г. Верьовка, Л. Ревуцький. У своїй творчості вони спирались на традиції видатних попередників - Лисенка, Стеценка і Леонтовича. Народна пісня була для композиторської молоді тією основою, на якій розвивалися різні жанри хорової творчості.
У 1921 році Державне видавництво України надрукувало збірник для хору а капела «10 народних пісень» в гармонізації та обробці Вериківського. Цим збірником була, власне, відкрита нова сторінка у творчості композиторської молоді, яка оголосила себе послідовником методу Леонтовича. Видатним вкладом у хорову літературу були «8 прелюдій-пісень» (1921 р.) для хору а капела П. Козицького. Полум'яний пропагандист і послідовник Леонтовича, П. Козицький використав і розвинув прийоми хорового стилю і поліфонічного письма свого видатного сучасника. Хорові твори Козицького, як і переважна більшість творів Леонтовича, побудовані на основі народних пісень. До збірника ввійшли прекрасні обробки обрядових, ліричних і побутових пісень - «Ой у полі, полі світлиця стояла». «Болить, болить голівонька», «Ой коляда, колядниця», «Ой дуб, дуба» та інші. Всі вони користувались великою популярністю, а остання стала класичним зразком віртуозної обробки гумористично-побутової пісні. Подальшим етапом у жанрі концертної гармонізації і обробки народної пісні були збірники «Сонечко», «Галицькі пісні» та «Козацькі пісні», створені Л. Ревуцьким у середині 20-х років.
У 20-х роках зазвучали аранжировані композитором Г. Верьовкою революційні пісні-хори - італійська революційна «Вперед, народе, йди!» і пісня паризького пролетаріату «Чого бажає комунар?», а також його популярна оригінальна «Пісня комсомольців». Ці твори ніби відкрили нову сторінку в т. зв. жанрі масових агітаційних пісень-хорів композиторів нової генерації. З'явилося багато пісень на революційну тему, про творчу працю трудящих, хори про Леніна, про молодь - видані у різних широкодоступних збірниках. Серед них слід відзначити пісні-хори «Прапор червоний», «Під прапором чорним», «В час пожеж» М. Вериківського, «Пісня незаможниці», «Пісня колективу», «Молотки», «Могутній орел» П. Козицького. Почали з'являтися і складні хорові твори. До них, в першу чергу, необхідно віднести «Дивний флот» П. Козицького (1924 p.), що був прикладом значної майстерності й віртуозного володіння хоровою палітрою.
Розвиток хорового мистецтва на Україні зумовив створення великих вокально- симфонічних форм. Найбільші творчі досягнення в цьому жанрі належали Л. Ревуцькому (лірико-епічна поема-кантата «Хустина» на текст поеми Т. Шевченка) та М. Вериківському (героїко-епічна ораторія на сюжет народної думи про Марусю Богуславку).
Жанр кантати в 30-х роках відіграє дедалі більшу роль, особливо під час відзначення різних урочистих всенародних свят. Зміст їх відтворював образи тяжкого життя українського народу в минулому, перемоги радянського народу в роки революції і на трудовому фронті. В українську музику, як кращі твори цього жанру, ввійшли «Жовтнева кантата» (1935 p.) М. Вериківського та «Урочиста кантата» (1939 р.) Б. Лятошинського.
Розгортання концертної діяльності українських філармоній викликав розвиток жанру сольної пісні та романсу. Найбільші досягнення в галузі концертного вокального репертуару належали, насамперед, чудовому знавцю камерної музики В. Косенкові. Він створив цикл перших високохудожніх солоспівів на слова П. Тичини («На майдані», «Мобілізуються тополі», «Іду з роботи я, з заводу»), Пушкіна («Я вас кохав», «Я пережив свої бажання», «Вечірня пісня», «Послання в Сибір» та інші). Чимало ліричних романсів написав інший знавець камерно-вокального стилю Ф. Надененко. Його романси на слова Т. Шевченка, І. Франка, М. Лєрмонтова, О. Пушкіна характеризуються виразною мелодійністю. Своєрідні були солоспіви на слова І. Франка та О. Пушкіна композитора Б. Лятошинського, який в ряді творів тяжів до узагальнено-філософського трактування ліричної теми.
У галузі гармонізації та обробки радянських народних пісень працювали Л.