Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Протягом 20-х і початку 30-х років мистецьке життя Києва відігравало важливу роль у всьому культурному будівництві республіки. Але значно збільшується його питома вага з 1934 року після перенесення з Харкова до Києва столиці Радянської України. Чимало діячів культури і мистецтва в той час ділили свою творчу долю між обома згаданими містами.
Музичне життя Києва у першій половині 20-х років відзначалося достатньою різноманітністю. Проводилися численні концерти хорових колективів міста, в яких незмінний успіх завжди мали капела «Думка», що в ті
роки досягла визначного рівня майстерності, та 1-а капела кобзарів. Організовувались виступи різних артистичних бригад.. Профспілкове об'єднання «Посередробмис» влаштовувало за завданням органів народної освіти концерти камерної та симфонічної музики, якими керували диригенти Києва та інших міст України. Київський філіал Російської, а далі Союзної філармонії («Росфіл» і «Софіл») розгорнули велику роботу по обміну виконавцями між РРФСР і Україною. Концерти української музики нерідко влаштовувало музично-громадське товариство ім. М. Леонтовича. Значну за обсягом концертну діяльність у робітничих районах міста і в селах Київщини провадили педагоги і студенти Київського музично-театрального інституту ім. М. Лисенка. В приміщенні оперного театру відбувалися сезонні вистави оперних труп.
Партійні й державні організації приділяли велику увагу справі музичної освіти, бо від стану підготовки висококваліфікованих музичних кадрів (виконавських, теоретичних і творчих) залежала дальша доля всіх галузей української музики. Значним центром вищої музичної професіональної освіти на Україні став музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенка, який готував композиторів теоретиків, диригентів хорів і оркестрів, музикантів-організаторів і керівників культосвітніх установ, викладачів учбових закладів, а також наукових працівників у галузі історії і теорії музики. Крім інституту, в Києві існували музичний технікум, який випускав, виконавців, вищої, кваліфікації, а також муз профшколи, що готували виконавців середньої кваліфікації.
На базі цих учбових закладів у 1934 році створено Київську консерваторію, музичне училище, музичну десятирічку та мережу дитячих районних музичних шкіл і музшкіл для дорослих. Київська консерваторія мала тоді аспірантуру для підготовки кадрів вищої кваліфікації з історії і теорії музики, а також «Школу вищої майстерності» - для, удосконалення виконавського мистецтва. Дуже добре було поставлене в консерваторії викладання співу і виховання оперних артистів.
З часу запрошення в 1924 році на педагогічну роботу Ревуцького виростає значення факультету теорії та композиції. А в другій половині 30-х років, завдяки багаторічній плодотворній педагогічній діяльності видатного композитора, починає викристалізовуватися яскрава українська музично-творча реалістична школа. Вихованцями Л. М. Ревуцького були нині відомі композитори: О. Андреева, В. Гомоляка, М. Дремлюга, С. Жданов, Г. Жуковський, О. Зноско-Боровський, В. Кирейко, А. Коломієць, брати Г. і П. Майбороди, В. Рождественський, А. Свечников, А. Філіпенко та
інші. Педагогічна діяльність таких київських композиторів і теоретиків, як Б. Лятошинський, В. Косенко, Г. Таранов, також значною мірою сприяла справі підготовки на Україні висококваліфікованих теоретиків і композиторів.
З метою консолідувати творчі кадри для будівництва вогнищ радянської музичної культури, в Києві у 1923 році музичний комітет пам'яті Леонтовича був перетворений на Всеукраїнське музичне товариство ім. М. Д. Леонтовича, яке стало першою на Україні організацією композиторів і виконавців. Об'єднавши провідних діячів музики і чимало художніх колективів, товариство провадило тоді значну за обсягом концертну роботу в Києві і на периферії, виявило плідну ініціативу щодо організації музичного життя, створення репертуару для хорових капел та гуртків самодіяльності, провадило музично-видавничу діяльність, спрямовувало розгортання наукової думки в галузі музикознавства. Так, за ініціативою музичного товариства з 1923 року став виходити фаховий журнал «Музика», що проіснував з річною перервою до 1927 року. Його замінив науково-популярний журнал «Музика масам», який друкувався з 1928 до 1931 року в Харкові.
Але музичне товариство ім. Леонтовича неспроможне було об'єднати всі музично-творчі сили в період соціалістичного наступу по всьому фронту. Наприкінці 20-х років паралельно виникають інші музично-творчі організації: Асоціація революційних композиторів України (АРКУ), Асоціація пролетарських музик України (АПМУ). Саме ж товариство ім. Леонтовича реорганізується і прибирає нову назву - Всеукраїнське товариство революційних музик (ВУТОРМ), а далі - «Пролетмуз». Хоча кожне з названих
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 32 з 50
Музична культура
Протягом 20-х і початку 30-х років мистецьке життя Києва відігравало важливу роль у всьому культурному будівництві республіки. Але значно збільшується його питома вага з 1934 року після перенесення з Харкова до Києва столиці Радянської України. Чимало діячів культури і мистецтва в той час ділили свою творчу долю між обома згаданими містами.
Музичне життя Києва у першій половині 20-х років відзначалося достатньою різноманітністю. Проводилися численні концерти хорових колективів міста, в яких незмінний успіх завжди мали капела «Думка», що в ті
Партійні й державні організації приділяли велику увагу справі музичної освіти, бо від стану підготовки висококваліфікованих музичних кадрів (виконавських, теоретичних і творчих) залежала дальша доля всіх галузей української музики. Значним центром вищої музичної професіональної освіти на Україні став музично-драматичний інститут ім. М. В. Лисенка, який готував композиторів теоретиків, диригентів хорів і оркестрів, музикантів-організаторів і керівників культосвітніх установ, викладачів учбових закладів, а також наукових працівників у галузі історії і теорії музики. Крім інституту, в Києві існували музичний технікум, який випускав, виконавців, вищої, кваліфікації, а також муз профшколи, що готували виконавців середньої кваліфікації.
На базі цих учбових закладів у 1934 році створено Київську консерваторію, музичне училище, музичну десятирічку та мережу дитячих районних музичних шкіл і музшкіл для дорослих. Київська консерваторія мала тоді аспірантуру для підготовки кадрів вищої кваліфікації з історії і теорії музики, а також «Школу вищої майстерності» - для, удосконалення виконавського мистецтва. Дуже добре було поставлене в консерваторії викладання співу і виховання оперних артистів.
З часу запрошення в 1924 році на педагогічну роботу Ревуцького виростає значення факультету теорії та композиції. А в другій половині 30-х років, завдяки багаторічній плодотворній педагогічній діяльності видатного композитора, починає викристалізовуватися яскрава українська музично-творча реалістична школа. Вихованцями Л. М. Ревуцького були нині відомі композитори: О. Андреева, В. Гомоляка, М. Дремлюга, С. Жданов, Г. Жуковський, О. Зноско-Боровський, В. Кирейко, А. Коломієць, брати Г. і П. Майбороди, В. Рождественський, А. Свечников, А. Філіпенко та
інші. Педагогічна діяльність таких київських композиторів і теоретиків, як Б. Лятошинський, В. Косенко, Г. Таранов, також значною мірою сприяла справі підготовки на Україні висококваліфікованих теоретиків і композиторів.
З метою консолідувати творчі кадри для будівництва вогнищ радянської музичної культури, в Києві у 1923 році музичний комітет пам'яті Леонтовича був перетворений на Всеукраїнське музичне товариство ім. М. Д. Леонтовича, яке стало першою на Україні організацією композиторів і виконавців. Об'єднавши провідних діячів музики і чимало художніх колективів, товариство провадило тоді значну за обсягом концертну роботу в Києві і на периферії, виявило плідну ініціативу щодо організації музичного життя, створення репертуару для хорових капел та гуртків самодіяльності, провадило музично-видавничу діяльність, спрямовувало розгортання наукової думки в галузі музикознавства. Так, за ініціативою музичного товариства з 1923 року став виходити фаховий журнал «Музика», що проіснував з річною перервою до 1927 року. Його замінив науково-популярний журнал «Музика масам», який друкувався з 1928 до 1931 року в Харкові.
Але музичне товариство ім. Леонтовича неспроможне було об'єднати всі музично-творчі сили в період соціалістичного наступу по всьому фронту. Наприкінці 20-х років паралельно виникають інші музично-творчі організації: Асоціація революційних композиторів України (АРКУ), Асоціація пролетарських музик України (АПМУ). Саме ж товариство ім. Леонтовича реорганізується і прибирає нову назву - Всеукраїнське товариство революційних музик (ВУТОРМ), а далі - «Пролетмуз». Хоча кожне з названих