Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У середині 20-х років точилася гостра ідейно-творча боротьба художників різних напрямів навколо питань про дальші шляхи розвитку українського радянського мистецтва, про методи і форми відображення революційної дійсності.
У Києві існували три, найбільші на Україні, асоціації художників: АХЧУ («Асоціація художників Червоної України»), АРМУ («Асоціація революційного мистецтва України») і ОСМУ («Об'єднання сучасних митців України»). Згодом виникли ще ОММУ («Об'єднання мистецької молоді України») і УМО («Українське
мистецьке об'єднання»). У цих творчих організаціях перебували художники різних мистецьких напрямів і поглядів.
Реалістичні, традиції російських та українських передвижників обстоювали художники, що групувалися, в основному, навколо АХЧУ, яка мала тісний контакт з російською АХРР («Асоціацією художників, революційної Росії»). Проте поряд з реалістами в АХЧУ біля керівництва були також модерністи і символісти.
Керівна група АРМУ складалась здебільшого з художників, послідовників М. Бойчука, які виступали проти реалістичних традицій українського, російського та зарубіжного мистецтва, вважаючи джерелом розвитку українського радянського мистецтва традиції візантійського монументального живопису.
Художники, об'єднані в ОСМУ, орієнтувались на тогочасне західноєвропейське мистецтво. Повторюючи зовнішні прийоми експресіоністів, дадаїстів та інших «новаторів», вони видавали свої твори за нібито нове слово «пролетарського мистецтва».
Бойчукісти з АРМУ і «новатори» з ОСМУ солідаризувалися з символістами з АХЧУ в запереченні української, російської і зарубіжної спадщини художниківреалістів.
Постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року про перебудову літературно- художніх організацій і утворення єдиної організації радянських художників, а також настанови партії про соціалістичний реалізм та творчий метод радянського мистецтва докорінно змінили напрям творчості радянських художників, у т. ч. київських, наблизивши їх до життя народу.
Ще до того в Києві роботам М. Бойчука, В. Седляра, Ю. Михайлова, В. Пальмова протистояла реалістична творчість Ф. Кричевського (картина «Довбуш»), М. Козика («Портрет матері»), К. Трохименка (картина «На Дніпрельстані»), портрети Ф. Красицького, пейзажі Г. Світлицького, ілюстрації І. їжакевича, гравюри В. Касіяна.
У 1928 році в Києві відкрилась виставка гравюри і рисунка київських митців АРМУ з участю майстрів графіки Москви, Ленінграда, Мінська, Тбілісі, Єревана, яка мала велике значення для дальшого розвитку радянського мистецтва - національного за формою, соціалістичного за змістом.
Переломним моментом на шляху до мистецтва соціалістичного реалізму стала Шоста українська художня виставка, відкрита в Києві у 1935 році. На ній вже майже не було праць формалістичного характеру. З творів київських художників виділялись картини Ф. Кричевського «Переможці Врангеля», Г. Світлицького «Колгосп у цвіту», В. Костецького «Прокламації в казармах інтервентів» і скульптура Б. Іванова «Снайпер».
З переведенням столиці України до Києва була реорганізована система вищої художньої освіти в республіці. На базі Київського, Харківського та Одеського художніх інститутів у столиці України створено. єдиний Київський державний художній інститут, викладачами до якого були запрошені провідні українські художники-реалісти Ф. Кричевський, М. Самокиш, О. Шовкуненко, М. Шаронов, П. Волокидін та художники П. Котов і М. Шервуд, які до цього працювали в Москві. Основою ідейно-творчого зростання київських художників, як і всіх радянських митців, які оволодівали методом соціалістичного реалізму, був тісний зв'язок з народом, з життям, з практикою соціалістичного будівництва, на що повсякденно спрямовувала їх Комуністична партія. Таким чином у республіці було забезпечено виховання нових кадрів на засадах соціалістичного реалізму.
Оволодіння методом соціалістичного реалізму вимагало глибокого творчого засвоєння кращих, традицій української, російської та зарубіжної реалістичної спадщини. У зв'язку з цим у Києві були влаштовані виставки творів І. Ю. Рєпіна, В. І. Сурікова, І. М. Крамського, утворений Державний музей українського мистецтва, поповнилась експозиція музею російського мистецтва. Почали виходити журнал «Малярство і скульптура» і щорічний альманах «Образотворче мистецтво».
У Києві була показана велика виставка українського народного мистецтва. Стали широко відомі імена майстра кераміки Івана Гончара, майстрів декоративного розпису Тетяни Пати, Параски Власенко, Ганни Собачко (Шостак), Наталії Вовк та інших, уперше в тісній співдружності художників і народних майстрів були виткані тематичні килими.
Дальшим кроком на шляху до соціалістичного реалізму була Сьома
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 41 з 50
Образотворче мистецтвоУ середині 20-х років точилася гостра ідейно-творча боротьба художників різних напрямів навколо питань про дальші шляхи розвитку українського радянського мистецтва, про методи і форми відображення революційної дійсності.
У Києві існували три, найбільші на Україні, асоціації художників: АХЧУ («Асоціація художників Червоної України»), АРМУ («Асоціація революційного мистецтва України») і ОСМУ («Об'єднання сучасних митців України»). Згодом виникли ще ОММУ («Об'єднання мистецької молоді України») і УМО («Українське
Реалістичні, традиції російських та українських передвижників обстоювали художники, що групувалися, в основному, навколо АХЧУ, яка мала тісний контакт з російською АХРР («Асоціацією художників, революційної Росії»). Проте поряд з реалістами в АХЧУ біля керівництва були також модерністи і символісти.
Керівна група АРМУ складалась здебільшого з художників, послідовників М. Бойчука, які виступали проти реалістичних традицій українського, російського та зарубіжного мистецтва, вважаючи джерелом розвитку українського радянського мистецтва традиції візантійського монументального живопису.
Художники, об'єднані в ОСМУ, орієнтувались на тогочасне західноєвропейське мистецтво. Повторюючи зовнішні прийоми експресіоністів, дадаїстів та інших «новаторів», вони видавали свої твори за нібито нове слово «пролетарського мистецтва».
Бойчукісти з АРМУ і «новатори» з ОСМУ солідаризувалися з символістами з АХЧУ в запереченні української, російської і зарубіжної спадщини художниківреалістів.
Постанова ЦК ВКП(б) від 23 квітня 1932 року про перебудову літературно- художніх організацій і утворення єдиної організації радянських художників, а також настанови партії про соціалістичний реалізм та творчий метод радянського мистецтва докорінно змінили напрям творчості радянських художників, у т. ч. київських, наблизивши їх до життя народу.
Ще до того в Києві роботам М. Бойчука, В. Седляра, Ю. Михайлова, В. Пальмова протистояла реалістична творчість Ф. Кричевського (картина «Довбуш»), М. Козика («Портрет матері»), К. Трохименка (картина «На Дніпрельстані»), портрети Ф. Красицького, пейзажі Г. Світлицького, ілюстрації І. їжакевича, гравюри В. Касіяна.
У 1928 році в Києві відкрилась виставка гравюри і рисунка київських митців АРМУ з участю майстрів графіки Москви, Ленінграда, Мінська, Тбілісі, Єревана, яка мала велике значення для дальшого розвитку радянського мистецтва - національного за формою, соціалістичного за змістом.
Переломним моментом на шляху до мистецтва соціалістичного реалізму стала Шоста українська художня виставка, відкрита в Києві у 1935 році. На ній вже майже не було праць формалістичного характеру. З творів київських художників виділялись картини Ф. Кричевського «Переможці Врангеля», Г. Світлицького «Колгосп у цвіту», В. Костецького «Прокламації в казармах інтервентів» і скульптура Б. Іванова «Снайпер».
З переведенням столиці України до Києва була реорганізована система вищої художньої освіти в республіці. На базі Київського, Харківського та Одеського художніх інститутів у столиці України створено. єдиний Київський державний художній інститут, викладачами до якого були запрошені провідні українські художники-реалісти Ф. Кричевський, М. Самокиш, О. Шовкуненко, М. Шаронов, П. Волокидін та художники П. Котов і М. Шервуд, які до цього працювали в Москві. Основою ідейно-творчого зростання київських художників, як і всіх радянських митців, які оволодівали методом соціалістичного реалізму, був тісний зв'язок з народом, з життям, з практикою соціалістичного будівництва, на що повсякденно спрямовувала їх Комуністична партія. Таким чином у республіці було забезпечено виховання нових кадрів на засадах соціалістичного реалізму.
Оволодіння методом соціалістичного реалізму вимагало глибокого творчого засвоєння кращих, традицій української, російської та зарубіжної реалістичної спадщини. У зв'язку з цим у Києві були влаштовані виставки творів І. Ю. Рєпіна, В. І. Сурікова, І. М. Крамського, утворений Державний музей українського мистецтва, поповнилась експозиція музею російського мистецтва. Почали виходити журнал «Малярство і скульптура» і щорічний альманах «Образотворче мистецтво».
У Києві була показана велика виставка українського народного мистецтва. Стали широко відомі імена майстра кераміки Івана Гончара, майстрів декоративного розпису Тетяни Пати, Параски Власенко, Ганни Собачко (Шостак), Наталії Вовк та інших, уперше в тісній співдружності художників і народних майстрів були виткані тематичні килими.
Дальшим кроком на шляху до соціалістичного реалізму була Сьома