Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Києва, надано форму, характерну для стилю барокко. Внутрішнє вирішення вокзалу вигідне і раціональне. Закінчено будівництво в 1932 році. В ті часи це був один з найбільших вокзалів у Радянському Союзі.
У роки другої і третьої п'ятирічок розвивається далі промисловість Києва, будуються великі заводи - верстатобудівний, вагоноремонтний та інші. У зв'язку з цим освоюються нові території міста, розвивається житлове будівництво.
Значним рубежем в історії планування і забудови Києва став 1934 рік, Коли сюди було перенесено столицю Української РСР. З Харкова в Київ були переведені установи та різні відомства. Виникла необхідність спорудження великих урядових і адміністративних будівель, розширення житлового фонду столиці та мережі культурних і торговельних установ. Нове будівництво вимагало єдиного генерального плану реконструкції міста, який намітив би напрямки забудови окремих територій, розвиток внутріміського транспорту, водопостачання тощо. Такий план був складений під керівництвом професора П. П. Хаустова. В ньому врахувалось політичне, адміністративне і культурне значення міста як столиці республіки, а також дальший розвиток промислового, житлового і культурного будівництва;
Нове планування зберігало історично складену структуру вулиць і площ на основі плану 1837 року і послідуючих його доробок, але одночасно вносило і, нові риси, які вважались необхідними для сучасного міста. Територія значно розширювалась, намічалось раціональне освоєння нових районів.
Найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні частини міста - Лук'янівка і південний Печерсько-Звіринецький район- відводились під Житлове будівництво. У районі Телички передбачалось будівництво люртових споруд і промислових підприємств, які споживають багато води і довозять сировину і паливо водним шляхом. За Дніпром, на схід від міста, почала швидко зростати і впорядковуватись колись занедбана Дарниця, яку в 1935 році включили в межі міста.
Перепланування вулиць мало створити зручний зв'язок між окремими районами. Рух міського транспорту передбачалося організувати так, щоб максимально розвантажити центр столиці.
Київ завжди був відомий, як місто-сад. У генеральному плані передбачалося зберегти і значно розширити його зелені багатства, зокрема озеленити схили Дніпра, а також реконструювати всі існуючі парки.
В 1931 році на мальовничій території колишнього Видубицького та Іонівського монастирів, а також урочищ «Землянки» і «Телички» на площі 117 га було закладено Ботанічний сад Академії наук УРСР. Рельєф території з низинними ділянками і пагорбами, з крутими і пологими схилами створили сприятливі умови для акліматизації рослин і розподілу їх по географічно-природних зонах (Україна, Урал, Середня Азія, Кавказ, Сибір, Алтай тощо).
За генеральним планом розкривались чудові природні умови Києва, зокрема велика увага приділялась розчищенню і впорядкуванню берегів Дніпра, які в минулому були забудовані майстернями, складами та іншими непоказними будівлями, що відрізали ріку від міста. В 1937-1938 pp. на ділянці в 3 км створено гранітну набережну, яка не тільки прикрашала місто, а й виконувала функції підпірної стіни, запобігаючи руйнуванню схилів.
Дуже цінною в плані реконструкції міста була пропозиція про збудування на Трухановому острові величезного гідропарку для відпочинку трудящих.
Після перенесення до Києва столиці постала проблема створення центральної урядової площі. Місце для неї вибрали на території Старого міста, над Дніпром, де стояв Михайлівський монастир. Внаслідок проведеного конкурсу було прийнято проект ленінградського професора Й. Г. Лангбарда, який передбачав спорудження біля дніпровських схилів двох однакових будинків ЦК КП(б) У та РНК УРСР, які утворили б напівкруглу частину площі, звернену в бік міста. Між основними будинками проектувалось встановлення величного монумента В. І. Леніну. З усього запроектованого ансамблю зведено до Вітчизняної війни лише один будинок (тепер Київський обком КП України). Але, як виявилось, невдало було визначено центральну площу, де мали відбуватися демонстрації - до неї важко було прокласти широкі магістралі, щоб організувати під час парадів великі потоки людёй та військової техніки. Тому ця архітектурно-планувальна ідея після війни була відхилена.
У передвоєнні роки значна увага приділялася реконструкції Хрещатика. З об'єктів будівництва того періоду слід згадати Будинок оборони, будинок Радіоцентру, вхід у Пасаж, споруджений за проектом О. В. Линецького, п'ятиповерховий будинок на площі Калініна, зведений за проектом архітекторів П. Ф. Альошина та О. О. Колесниченка, та інші будівлі. З них
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 48 з 50
нового пасажирського залізничного вокзалу. В модерністському стилі подав свій проект П. Ф. Альошин, у стилі конструктивізму представили проект інженер П. П. Роттерт і архітектор О. М. Вербицький, а Д. М. Дяченко, вірний своїм переконанням, дав фасади в стилі українського барокко. Прийнятий був проект Вербицького. Під час будівництва його трохи змінили. Фронтону, як данину архітектурним традиціям У роки другої і третьої п'ятирічок розвивається далі промисловість Києва, будуються великі заводи - верстатобудівний, вагоноремонтний та інші. У зв'язку з цим освоюються нові території міста, розвивається житлове будівництво.
Значним рубежем в історії планування і забудови Києва став 1934 рік, Коли сюди було перенесено столицю Української РСР. З Харкова в Київ були переведені установи та різні відомства. Виникла необхідність спорудження великих урядових і адміністративних будівель, розширення житлового фонду столиці та мережі культурних і торговельних установ. Нове будівництво вимагало єдиного генерального плану реконструкції міста, який намітив би напрямки забудови окремих територій, розвиток внутріміського транспорту, водопостачання тощо. Такий план був складений під керівництвом професора П. П. Хаустова. В ньому врахувалось політичне, адміністративне і культурне значення міста як столиці республіки, а також дальший розвиток промислового, житлового і культурного будівництва;
Нове планування зберігало історично складену структуру вулиць і площ на основі плану 1837 року і послідуючих його доробок, але одночасно вносило і, нові риси, які вважались необхідними для сучасного міста. Територія значно розширювалась, намічалось раціональне освоєння нових районів.
Найбільш сприятливі в гігієнічному відношенні частини міста - Лук'янівка і південний Печерсько-Звіринецький район- відводились під Житлове будівництво. У районі Телички передбачалось будівництво люртових споруд і промислових підприємств, які споживають багато води і довозять сировину і паливо водним шляхом. За Дніпром, на схід від міста, почала швидко зростати і впорядковуватись колись занедбана Дарниця, яку в 1935 році включили в межі міста.
Перепланування вулиць мало створити зручний зв'язок між окремими районами. Рух міського транспорту передбачалося організувати так, щоб максимально розвантажити центр столиці.
Київ завжди був відомий, як місто-сад. У генеральному плані передбачалося зберегти і значно розширити його зелені багатства, зокрема озеленити схили Дніпра, а також реконструювати всі існуючі парки.
В 1931 році на мальовничій території колишнього Видубицького та Іонівського монастирів, а також урочищ «Землянки» і «Телички» на площі 117 га було закладено Ботанічний сад Академії наук УРСР. Рельєф території з низинними ділянками і пагорбами, з крутими і пологими схилами створили сприятливі умови для акліматизації рослин і розподілу їх по географічно-природних зонах (Україна, Урал, Середня Азія, Кавказ, Сибір, Алтай тощо).
За генеральним планом розкривались чудові природні умови Києва, зокрема велика увага приділялась розчищенню і впорядкуванню берегів Дніпра, які в минулому були забудовані майстернями, складами та іншими непоказними будівлями, що відрізали ріку від міста. В 1937-1938 pp. на ділянці в 3 км створено гранітну набережну, яка не тільки прикрашала місто, а й виконувала функції підпірної стіни, запобігаючи руйнуванню схилів.
Дуже цінною в плані реконструкції міста була пропозиція про збудування на Трухановому острові величезного гідропарку для відпочинку трудящих.
Після перенесення до Києва столиці постала проблема створення центральної урядової площі. Місце для неї вибрали на території Старого міста, над Дніпром, де стояв Михайлівський монастир. Внаслідок проведеного конкурсу було прийнято проект ленінградського професора Й. Г. Лангбарда, який передбачав спорудження біля дніпровських схилів двох однакових будинків ЦК КП(б) У та РНК УРСР, які утворили б напівкруглу частину площі, звернену в бік міста. Між основними будинками проектувалось встановлення величного монумента В. І. Леніну. З усього запроектованого ансамблю зведено до Вітчизняної війни лише один будинок (тепер Київський обком КП України). Але, як виявилось, невдало було визначено центральну площу, де мали відбуватися демонстрації - до неї важко було прокласти широкі магістралі, щоб організувати під час парадів великі потоки людёй та військової техніки. Тому ця архітектурно-планувальна ідея після війни була відхилена.
У передвоєнні роки значна увага приділялася реконструкції Хрещатика. З об'єктів будівництва того періоду слід згадати Будинок оборони, будинок Радіоцентру, вхід у Пасаж, споруджений за проектом О. В. Линецького, п'ятиповерховий будинок на площі Калініна, зведений за проектом архітекторів П. Ф. Альошина та О. О. Колесниченка, та інші будівлі. З них