Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Справжній розквіт кіно на Україні почався після встановлення Радянської влади. У березні 1922 року було утворене Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), якому підпорядковувалися всі кінопідприємства і
кінотеатри України.
Особливо важливе значення для розвитку радянської кінематографії мала резолюція XIII з'їзду партії, яка містила спеціальний розділ про кіно.
Наприкінці 1926 року, після переїзду в Київ правління ВУФКУ, кінематографічне життя в місті пожвавлюється. 21 січня 1927 року в Києві виходить перший номер газети ВУФКУ «Кінотиждень», а в березні починається будівництво найбільшої в країні кінофабрики, архітектурне оформлення якої здійснювалося за проектом професора В. Рикова. В грудні 1927 року вже розпочато постановку першого фільму «Ванька і месник» за сценарієм Л. Лукова і Д. Мухи (режисер А. Лундін, оператор А. Майне, художник С. Зарицький).
З розвитком виробництва фільмів на Київській кінофабриці зростав її творчий колектив. Сюди приходять сценаристи М. Бажан, В. Охріменко, режисер А. Кордюм, пробують свої сили режисери Є. Косухін, К. Болотов, Я. Печорін. Поряд з старими операторами І. Роною і Я. Краєвським починають самостійну роботу молоді спеціалісти О. Панкратьев, Г. Химченко та інші. До оформлення постановок залучаються художники В. Кричевський і В. Каплуновський.
У січні 1928 року відбулася Всеукраїнська нарада з питань кіно, скликана ЦК КП(б)У, а в березні - Всесоюзна нарада при ЦК ВКП(б). Відмітивши досягнення і вказавши на невдачі української радянської кінематографії, Всеукраїнська нарада поставила вимогу, щоб кінотвори були не тільки високоідейними, а й високохудожніми, зрозумілими мільйонам глядачів.
Виконуючи вказівки Комуністичної партії, працівники кіно прагнули показати радянське життя, народ, що бореться за здійснення комуністичних ідей. Це був період гострої боротьби за утвердження методу соціалістичного реалізму, період подолання чужих ідейних впливів та буржуазних естетичних поглядів. У гарячих дискусіях українські кінематографісти відстоювали реалістичні принципи. У своїх творах вони намагалися ближче підійти до життя, побачити і зрозуміти суперечності часу. Багатьом з них, особливо молодим, що прийшли на Київську кінофабрику з Одеського кінотехнікуму ВУФКУ1, бракувало досвіду; вони ще не володіли майстерністю, але в їх творах, часто ще наївних і недосконалих, відчувалась щира зацікавленість у вирішенні сучасних проблем. У фільмах «Контакт» режисера . Косухіна, «Трансбалт» М. Білінського, «Комсомолія» Я. Печоріна, «Секрет рапіда» П. Долини і, особливо, «Джальма» і «Вітер з порогів» А. Кордюма кінематографісти прагнули створити образи сучасників - робітників, селян, інтелігентів, які віддають усі свої сили та ентузіазм молодості будівництву соціалізму. Однак художня кінематографія в Києві мала ще дуже скромні успіхи.
Становлення української радянської кінематографічної школи пов'язане з творчістю О. Довженка. У 1928 році в Києві були закінчені зйомки фільму «Арсенал», поставленого О. Довженком на Одеській кінофабриці. Цей сповнений поезії, глибокий за задумом, пройнятий національною своєрідністю фільм свідчив про те, що українське кіномистецтво знайшло в особі О. Довженка великого народного художника. «Арсенал» оспівував безсмертні подвиги українського народу в його боротьбі за Радянську владу. Довженко виступив у ньому «поетом і співцем робітничого класу України, який здійснив соціальну революцію». Кожен кадр фільму насичений революційним пафосом. Виступаючи в «Арсеналі» як політичний боєць, Довженко викривав у ньому зрадницьку, антинародну суть українського буржуазного націоналізму.
Художня форма «Арсеналу» несла в собі традиції народного епосу, народної поетичної творчості. Героєм фільму був народ, головним персонажем - робітник Тиміш, який уособлював робітничий клас України, був символом його непереможності.
Після «Арсеналу» ім'я Довженка стало в ряд з іменами основоположників радянської кінематографії. Наступний свій фільм «Земля», що був вершинним досягненням українського німого кіно, О. Довженко ставить на Київській кінофабриці «У країнфільму».
У «Землі» О. Довженко відображає дуже важливу сторону соціалістичного перетворення суспільства - колгоспне будівництво. Звертаючись до животрепетних проблем радянської дійсності кінця 20-х років, він на перший план висуває людину, показує, .як вона перемагає в класовій боротьбі, як будує нове життя. Герой фільму - комсомолець Василь, роль якого виконував артист С. Свашенко, гине від руки класового ворога, але його загибель не ослаблює, а ще більш згуртовує ряди колгоспників.
«Земля» - твір глибоко філософський. Його художні образи втілюють типове в житті, являють собою великі ї важливі узагальнення. Довженко показав у
Київ у період завершення соціалістичної реконструкції народного господарства (1933—червень 1941 pp.)
Сторінка 43 з 50
Кіно
Справжній розквіт кіно на Україні почався після встановлення Радянської влади. У березні 1922 року було утворене Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), якому підпорядковувалися всі кінопідприємства і
Особливо важливе значення для розвитку радянської кінематографії мала резолюція XIII з'їзду партії, яка містила спеціальний розділ про кіно.
Наприкінці 1926 року, після переїзду в Київ правління ВУФКУ, кінематографічне життя в місті пожвавлюється. 21 січня 1927 року в Києві виходить перший номер газети ВУФКУ «Кінотиждень», а в березні починається будівництво найбільшої в країні кінофабрики, архітектурне оформлення якої здійснювалося за проектом професора В. Рикова. В грудні 1927 року вже розпочато постановку першого фільму «Ванька і месник» за сценарієм Л. Лукова і Д. Мухи (режисер А. Лундін, оператор А. Майне, художник С. Зарицький).
З розвитком виробництва фільмів на Київській кінофабриці зростав її творчий колектив. Сюди приходять сценаристи М. Бажан, В. Охріменко, режисер А. Кордюм, пробують свої сили режисери Є. Косухін, К. Болотов, Я. Печорін. Поряд з старими операторами І. Роною і Я. Краєвським починають самостійну роботу молоді спеціалісти О. Панкратьев, Г. Химченко та інші. До оформлення постановок залучаються художники В. Кричевський і В. Каплуновський.
У січні 1928 року відбулася Всеукраїнська нарада з питань кіно, скликана ЦК КП(б)У, а в березні - Всесоюзна нарада при ЦК ВКП(б). Відмітивши досягнення і вказавши на невдачі української радянської кінематографії, Всеукраїнська нарада поставила вимогу, щоб кінотвори були не тільки високоідейними, а й високохудожніми, зрозумілими мільйонам глядачів.
Виконуючи вказівки Комуністичної партії, працівники кіно прагнули показати радянське життя, народ, що бореться за здійснення комуністичних ідей. Це був період гострої боротьби за утвердження методу соціалістичного реалізму, період подолання чужих ідейних впливів та буржуазних естетичних поглядів. У гарячих дискусіях українські кінематографісти відстоювали реалістичні принципи. У своїх творах вони намагалися ближче підійти до життя, побачити і зрозуміти суперечності часу. Багатьом з них, особливо молодим, що прийшли на Київську кінофабрику з Одеського кінотехнікуму ВУФКУ1, бракувало досвіду; вони ще не володіли майстерністю, але в їх творах, часто ще наївних і недосконалих, відчувалась щира зацікавленість у вирішенні сучасних проблем. У фільмах «Контакт» режисера . Косухіна, «Трансбалт» М. Білінського, «Комсомолія» Я. Печоріна, «Секрет рапіда» П. Долини і, особливо, «Джальма» і «Вітер з порогів» А. Кордюма кінематографісти прагнули створити образи сучасників - робітників, селян, інтелігентів, які віддають усі свої сили та ентузіазм молодості будівництву соціалізму. Однак художня кінематографія в Києві мала ще дуже скромні успіхи.
Становлення української радянської кінематографічної школи пов'язане з творчістю О. Довженка. У 1928 році в Києві були закінчені зйомки фільму «Арсенал», поставленого О. Довженком на Одеській кінофабриці. Цей сповнений поезії, глибокий за задумом, пройнятий національною своєрідністю фільм свідчив про те, що українське кіномистецтво знайшло в особі О. Довженка великого народного художника. «Арсенал» оспівував безсмертні подвиги українського народу в його боротьбі за Радянську владу. Довженко виступив у ньому «поетом і співцем робітничого класу України, який здійснив соціальну революцію». Кожен кадр фільму насичений революційним пафосом. Виступаючи в «Арсеналі» як політичний боєць, Довженко викривав у ньому зрадницьку, антинародну суть українського буржуазного націоналізму.
Художня форма «Арсеналу» несла в собі традиції народного епосу, народної поетичної творчості. Героєм фільму був народ, головним персонажем - робітник Тиміш, який уособлював робітничий клас України, був символом його непереможності.
Після «Арсеналу» ім'я Довженка стало в ряд з іменами основоположників радянської кінематографії. Наступний свій фільм «Земля», що був вершинним досягненням українського німого кіно, О. Довженко ставить на Київській кінофабриці «У країнфільму».
У «Землі» О. Довженко відображає дуже важливу сторону соціалістичного перетворення суспільства - колгоспне будівництво. Звертаючись до животрепетних проблем радянської дійсності кінця 20-х років, він на перший план висуває людину, показує, .як вона перемагає в класовій боротьбі, як будує нове життя. Герой фільму - комсомолець Василь, роль якого виконував артист С. Свашенко, гине від руки класового ворога, але його загибель не ослаблює, а ще більш згуртовує ряди колгоспників.
«Земля» - твір глибоко філософський. Його художні образи втілюють типове в житті, являють собою великі ї важливі узагальнення. Довженко показав у