Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
На 19 листопада 1879 року гуртком була підготовлена збройна демонстрація на Подолі, під час якої члени гуртка мали пояснити народу обставини і причини замаху на Олександра II, який мав на той час відбутися. Але народовольцям не вдалося здійснити замах на царя під Олександровськом (нині Запоріжжя), і тому демонстрація не відбулася.
Гуртківці, зокрема М. Попов, дізнавшись від Г. В. Плеханова, який приїздив у цей час в Київ, про створення у Петербурзі «Північного союзу російських робітників», вирішили «по тому ж плану організувати Південноросійський робітничий союз». Була розпочата робота серед робітників. Але закінчити її не вдалося. На початку 1880 року гурток було розгромлено, а його членів заарештовано. У липні відбувся суд, і всі заарештовані гуртківці були засуджені до різних строків каторжних робіт.
На посилення революційного руху царський уряд відповів жорстокими репресіями. Так, лише у 1879-1880 pp. у Києві було засуджено 70 чоловік. Проте ніякі репресії не змогли припинити дальшого розгортання боротьби проти царизму, яка проходила в умовах нового демократичного піднесення в країні.
Влітку 1880 року в Києві виникла нова народницька організація - «Південноросійський робітничий союз», організаторами якого були Є. М. Ковальська і М. П. Щедрін, колишні чорнопередільці. Вони були противниками політичної боротьби, однак на перший план висували необхідність організації робітничих союзів і застосування терору щодо підприємців. У програмі «Союзу»
висловлювалась віра у здійснення в близькому майбутньому самим народом «економічного перевороту», слідом за яким «з'являться й політичні пільги».
«Південноросійський робітничий союз» провадив пропаганду в основному серед арсенальців і залізничників. Керівники «Союзу» Є. М. Ковальська і М. П. Щедрін на сходках, які спочатку відбувалися майже щодня, провадили з робітниками бесіди В дусі програми «Союзу». Як згадувала згодом Є. М. Ковальська, «наше головне завдання полягало в тому, щоб викликати ініціативу у робітників, домогтися, щоб вони самі взяли в свої руки свою справу».
У жовтні 1880 року керівники «Союзу» . М. Ковальська і М. П. Щедрін були заарештовані. Проте «Союз» не припинив своєї роботи. На чолі його стали С. М. Богомолець, П. О. Іванов, І. М. Кашинцев, О. І. Преображенський. Ними було вироблено нову програму «Союзу», в якій намітився відхід від економічного терору і посилення пропаганди та агітації серед робітників і селян. «Союз» намагався поширити свій вплив і на інші міста України (Одеса, Бердянськ). Однак у першій половині 1881 року почалася нова хвиля арештів, і «Союз» був розгромлений. Більшість його членів була заарештована і засуджена.
Але і після розгрому «Союзу» пропаганда і агітація серед робітників Києва не припиняється. Київ у цей час стає одним з центрів народовольської пропаганди і агітації. За свідченням сучасника, на початку 80-х років «всіх розпропагованих робітників на Півдні» було «не менше тисячі чоловік», з них у Києві майже сотня.
До 1882 року в Києві існувало кілька розрізнених народовольських гуртків і груп, до складу яких входили переважно студенти. На чолі однієї групи стояли В. І. Бичков та І. Я. Левінський, друга склалась навколо П. В. Гортинського. Між ними нерідко траплялися незгоди. Група Бичкова - Левінського налагодила пропаганду серед робітників, військових, учнівської молоді, встановила зв'язки з деякими іншими містами України (Кременчук, Полтава, Новгород-Сіверський). Однак на весну 1882 року обидві групи були розгромлені, уціліло лише по 2-3 чоловіки з кожної. Влітку цього року до Києва прибули О. М. Бах, О. О. Спандоні, М. Д. Захар'їн, С. В. Нікітіна та інші народовольці, які, об'єднавшись з уцілілими від арештів членами народовольських груп, утворили єдину організацію «Народної волі». Вона' розгорнула значну агітаційно-пропагандистську діяльність серед різних верств населення. Значну діяльність тут провадив О. М. Бах, згодом відомий
Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Сторінка 10 з 33
прагнув відновити єдину народницьку організацію. Київський гурток саме і мав бути її зародком, повинен був «об'єднати під лозунгом «Земля і воля» діяльність народників, або чорнопередільців, і народовольців». Найбільш активним членом його був студент Г. К. Іванов.На 19 листопада 1879 року гуртком була підготовлена збройна демонстрація на Подолі, під час якої члени гуртка мали пояснити народу обставини і причини замаху на Олександра II, який мав на той час відбутися. Але народовольцям не вдалося здійснити замах на царя під Олександровськом (нині Запоріжжя), і тому демонстрація не відбулася.
Гуртківці, зокрема М. Попов, дізнавшись від Г. В. Плеханова, який приїздив у цей час в Київ, про створення у Петербурзі «Північного союзу російських робітників», вирішили «по тому ж плану організувати Південноросійський робітничий союз». Була розпочата робота серед робітників. Але закінчити її не вдалося. На початку 1880 року гурток було розгромлено, а його членів заарештовано. У липні відбувся суд, і всі заарештовані гуртківці були засуджені до різних строків каторжних робіт.
На посилення революційного руху царський уряд відповів жорстокими репресіями. Так, лише у 1879-1880 pp. у Києві було засуджено 70 чоловік. Проте ніякі репресії не змогли припинити дальшого розгортання боротьби проти царизму, яка проходила в умовах нового демократичного піднесення в країні.
Влітку 1880 року в Києві виникла нова народницька організація - «Південноросійський робітничий союз», організаторами якого були Є. М. Ковальська і М. П. Щедрін, колишні чорнопередільці. Вони були противниками політичної боротьби, однак на перший план висували необхідність організації робітничих союзів і застосування терору щодо підприємців. У програмі «Союзу»
висловлювалась віра у здійснення в близькому майбутньому самим народом «економічного перевороту», слідом за яким «з'являться й політичні пільги».
«Південноросійський робітничий союз» провадив пропаганду в основному серед арсенальців і залізничників. Керівники «Союзу» Є. М. Ковальська і М. П. Щедрін на сходках, які спочатку відбувалися майже щодня, провадили з робітниками бесіди В дусі програми «Союзу». Як згадувала згодом Є. М. Ковальська, «наше головне завдання полягало в тому, щоб викликати ініціативу у робітників, домогтися, щоб вони самі взяли в свої руки свою справу».
У жовтні 1880 року керівники «Союзу» . М. Ковальська і М. П. Щедрін були заарештовані. Проте «Союз» не припинив своєї роботи. На чолі його стали С. М. Богомолець, П. О. Іванов, І. М. Кашинцев, О. І. Преображенський. Ними було вироблено нову програму «Союзу», в якій намітився відхід від економічного терору і посилення пропаганди та агітації серед робітників і селян. «Союз» намагався поширити свій вплив і на інші міста України (Одеса, Бердянськ). Однак у першій половині 1881 року почалася нова хвиля арештів, і «Союз» був розгромлений. Більшість його членів була заарештована і засуджена.
Але і після розгрому «Союзу» пропаганда і агітація серед робітників Києва не припиняється. Київ у цей час стає одним з центрів народовольської пропаганди і агітації. За свідченням сучасника, на початку 80-х років «всіх розпропагованих робітників на Півдні» було «не менше тисячі чоловік», з них у Києві майже сотня.
До 1882 року в Києві існувало кілька розрізнених народовольських гуртків і груп, до складу яких входили переважно студенти. На чолі однієї групи стояли В. І. Бичков та І. Я. Левінський, друга склалась навколо П. В. Гортинського. Між ними нерідко траплялися незгоди. Група Бичкова - Левінського налагодила пропаганду серед робітників, військових, учнівської молоді, встановила зв'язки з деякими іншими містами України (Кременчук, Полтава, Новгород-Сіверський). Однак на весну 1882 року обидві групи були розгромлені, уціліло лише по 2-3 чоловіки з кожної. Влітку цього року до Києва прибули О. М. Бах, О. О. Спандоні, М. Д. Захар'їн, С. В. Нікітіна та інші народовольці, які, об'єднавшись з уцілілими від арештів членами народовольських груп, утворили єдину організацію «Народної волі». Вона' розгорнула значну агітаційно-пропагандистську діяльність серед різних верств населення. Значну діяльність тут провадив О. М. Бах, згодом відомий