Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Весною 1883 року народовольська організація була розгромлена. Ті, хто уник арешту, в тому числі О. М. Бах, виїхали з Києва.
В наступні роки були спроби створити нові групи народовольців. Але всі вони закінчилися невдачею. Царська охранка заарештовувала всіх, хто був зв'язаний з народовольцями. І після 1884 року організований народовольський рух у Києві фактично припинився.
Важливе місце в суспільно-політичному русі і культурному житті Києва 60 - 80-х років посідала київська «громада», у складі якої в другій половині 1862 року було не менше 60 чоловік. Поряд з ліберально настроєними діячами до «громади» були близькі або входили до її складу Є. Моссаковський, Я. Лободовський, А. Красовський, В. Синьогуб та деякі інші. Весною 1863 року до «громади» увійшов М. Драгоманов, що згодом відіграв важливу роль у суспільно-політичному русі на Україні. З київською «громадою» встановили зв'язок керівники товариства «Земля і воля», намагаючись залучити її членів до боротьби проти царизму.
У відповідь на поширювані реакційними колами чутки про революційні заміри членів київської української «громади» вони в листопаді 1862 року опублікували на сторінках «Современной летописи» (додаток до московського журналу «Русский вестник») відкритого листа («Отзыв из Киева»), в якому проголосили себе противниками насильствених методів боротьби, зокрема, засудили прокламацію П. Заїчневського «Молодая Россия», в якій містився заклик до кривавої революції і знищення «імператорської партії». Вони спростовували також обвинувачення у антицоміщицькій пропаганді і сепаратистських намірах. За словами М. Драгоманова, погляди, викладені в «Отзыве из Киева», «витікали досить логічно із консервативного, безполітичного народовства», а погляди «Молодой России» - з «соціально-революційного народництва».
Незважаючи на поміркований і лояльний тон листа, невдовзі після його опублікування начальник III відділу Долгоруков наказав київському генерал-губернатору Васильчикову припинити будь-яку діяльність «громади». Гоніння на український національний рух особливо посилилися після вибуху польського повстання 1863 року. Хоча громадівці виступали проти домагань поляків на Правобережну Україну, російські великодержавні шовіністи оголосили український рух «польською інтригою» і повели наступ проти української мови і культури. М. Катков у червні 1863 року опублікував у своїй газеті «Московские ведомости» статтю, в якій заперечував саме існування українського народу та його мови. Аналогічної думки був і царський уряд. Міністр внутрішніх справ П. Валуев в листі до міністра народної освіти О. Головніна (липень 1863 р.) писав, що «ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути». Він наказав цензорам, щоб «до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства», тобто твори художньої літератури. Але царські цензори, керуючись загальним тоном валуевського розпорядження, почали забороняти друкування українською мовою й художніх творів. З 1 липня 1864 року у Києві почала виходити великодержавно-шовіністична газета «Киевлянин», видавець і редактор якої В. Шульгін з номера в номер цькував усе українське, прагнучи представити Київ і Правобережну Україну «російським краєм».
Валуєвська постанова завдала величезної шкоди розвиткові української культури. В умовах посилення політичної реакції і жорстокого переслідування національно-визвольного руху київська «громада» восени 1863 року фактично припинила своє існування як політична організація. Відновлення її діяльності, в дещо зміненому складі, припадає лише на початок 70-х років.
Діяльність київської «громади» в 70-х роках була складовою і невід'ємною частиною широкого суспільно-політичного руху цього періоду. До її складу входив ряд визначних діячів українського національного руху і української культури, в тому числі М. П. Драгоманов, М. В. Лисенко, В. Б. Антонович, П. Г. Житецький,
М. П. Старицький, В. Л. Беренштам, Ф. Т. Панченко, П. А. Косач, О. I. Лоначевський, I. Я. Рудченко, К. П. Михальчук, Ю. Ю. Цвїтковський, О. О. Русов та інші. Але, як і в 60-х роках, діяльність більшості громадівців обмежувалася питаннями розвитку