Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Громадівці виступили ініціаторами відкриття у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873 p.), який перетворився на науковий центр по вивченню економіки, статистики і культури України, організував, зокрема, одноденний перепис населення Києва і його передмість (2 березня 1874 p.), результати якого опублікував. Учасники «громади» видали два томи історичних пісень українського
народу (за редакцією В. Антоновича і М. Драгоманова), кілька етнографічних та археографічних збірників, нарис історії української мови (П. Житецький), ряд музичних творів М. Лисенка, кілька популярних книжок для народу тощо. У 1874 році вони взяли активну участь в роботі III археологічного з'їзду, що відбувся у Києві.
В середині 70-х років під впливом загальноросійського народницького руху в київській «громаді» посилюються революційно-демократичні настрої. В ній утворюється ліве крило, що складалося з молоді (С. А. Подолинський, Ф. К. Вовк, Я. М. Шульгін та інші). До цього крила примкнув і М. Драгоманов.
Літературним органом «громади» з кінця 1874 року стала газета «Киевский телеграф». В оголошенні про видання «Киевского телеграфа» на 1875 рік говорилося, що співробітники газети будуть «звертати особливу увагу на потреби і прояви життя народної маси, яка становить головну силу нашої вітчизни як за чисельністю, так і за економічною продуктивністю» . У передових статтях і кореспонденціях, за словами М. Драгоманова, послідовно проводився «поступово демократичний і федеральний погляд». «Сміло скажу, - писав він, - що на Україні не було ніколи видання, котре так би підходило по своєму напрямку до програми Кирило-Мефодіївського братства 1847 p., звісно, з відповідними часу змінами, як наш «Киевский телеграф» 1875 р.» . Але окремі співробітники газети, звичайно, йшли значно далі від цієї програми.
Це стосується передусім С. А. Подолинського - видатного українського рево- люціонера-демократа і соціаліста, який у цей час надрукував у Відні свої перші українські соціалістичні брошури «Парова машина» та «Про бідність», а на сторінках газети опублікував ряд статей, написаних з революційно-демократичних позицій.
Відомий популяризатор економічного вчення К. Маркса М. Зібер на сторінках «Киевского телеграфа» піддав нищівній критиці працю буржуазного економіста П. Леонарда «Про найм робітників у сільському господарстві», в якій автор намагався довести, що нібито інтереси великих виробників товарного хліба в південних губерніях є загальнодержавні і загальнонародні. Значний інтерес становить також стаття (підписана: Ф. Новостроєнський) «До питання про найм робітників». Її автор висловлюється за скорочення робочого дня з 12 до 8 годин без зменшення заробітної плати, за заборону застосування дитячої праці на заводах тощо.
Посилення демократичних і соціалістичних тенденцій в київській «громаді» викликало занепокоєння у місцевих реакційних колах і жорстокі репресивні заходи царського уряду. Відомий київський українофоб М. Юзефович вже у квітні 1875 року назвав українофільство «демократичним соціалізмом». Через рік, у березні 1876 p., у своїй записці «Про так званий українофільський рух», надісланій міністру внутрішніх справ О. Тімашову, Юзефович писав, що сучасне йому українофільство «є не що інше, як засіб до здійснення внутрішнього заколоту для чисто революційних цілей». Він називає українофільство «покришкою, оздобленою чистісіньким соціалізмом». Як доказ цього, Юзефович згадує брошуру «Парова машина», цілісінький тюк якої було привезено, за його словами, до Києва у 1875 р. «В цій брошурі,-пише він, - робітник, покалічений поміщицькою наровою машиною, ходить по селах, розповідаючи народу пророчий сон про те, як селяни завоювали собі всю землю і благоденствують у своїй комуні без уряду, без податків, безо всякої над собою влади, крім обраних з свого середовища старшин». Донощику вже ввижалося, що на Україні завдяки українофілам зароджується гайдамаччина, і він вимагав рішучих заходів проти українофільського руху.
Доноси реакціонерів і шовіністів не залишилися без уваги з боку царського уряду. За розпорядженням Олександра II у серпні 1875
Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Сторінка 12 з 33
української мови, літератури, культури, науки, збиранням і виданням народних пісень, вивченням української історії та етнографії тощо. Як і раніше, значна частина громадівців виступала проти революційних методів боротьби, дотримувалася легальних форм діяльності.Громадівці виступили ініціаторами відкриття у Києві Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873 p.), який перетворився на науковий центр по вивченню економіки, статистики і культури України, організував, зокрема, одноденний перепис населення Києва і його передмість (2 березня 1874 p.), результати якого опублікував. Учасники «громади» видали два томи історичних пісень українського
В середині 70-х років під впливом загальноросійського народницького руху в київській «громаді» посилюються революційно-демократичні настрої. В ній утворюється ліве крило, що складалося з молоді (С. А. Подолинський, Ф. К. Вовк, Я. М. Шульгін та інші). До цього крила примкнув і М. Драгоманов.
Літературним органом «громади» з кінця 1874 року стала газета «Киевский телеграф». В оголошенні про видання «Киевского телеграфа» на 1875 рік говорилося, що співробітники газети будуть «звертати особливу увагу на потреби і прояви життя народної маси, яка становить головну силу нашої вітчизни як за чисельністю, так і за економічною продуктивністю» . У передових статтях і кореспонденціях, за словами М. Драгоманова, послідовно проводився «поступово демократичний і федеральний погляд». «Сміло скажу, - писав він, - що на Україні не було ніколи видання, котре так би підходило по своєму напрямку до програми Кирило-Мефодіївського братства 1847 p., звісно, з відповідними часу змінами, як наш «Киевский телеграф» 1875 р.» . Але окремі співробітники газети, звичайно, йшли значно далі від цієї програми.
Це стосується передусім С. А. Подолинського - видатного українського рево- люціонера-демократа і соціаліста, який у цей час надрукував у Відні свої перші українські соціалістичні брошури «Парова машина» та «Про бідність», а на сторінках газети опублікував ряд статей, написаних з революційно-демократичних позицій.
Відомий популяризатор економічного вчення К. Маркса М. Зібер на сторінках «Киевского телеграфа» піддав нищівній критиці працю буржуазного економіста П. Леонарда «Про найм робітників у сільському господарстві», в якій автор намагався довести, що нібито інтереси великих виробників товарного хліба в південних губерніях є загальнодержавні і загальнонародні. Значний інтерес становить також стаття (підписана: Ф. Новостроєнський) «До питання про найм робітників». Її автор висловлюється за скорочення робочого дня з 12 до 8 годин без зменшення заробітної плати, за заборону застосування дитячої праці на заводах тощо.
Посилення демократичних і соціалістичних тенденцій в київській «громаді» викликало занепокоєння у місцевих реакційних колах і жорстокі репресивні заходи царського уряду. Відомий київський українофоб М. Юзефович вже у квітні 1875 року назвав українофільство «демократичним соціалізмом». Через рік, у березні 1876 p., у своїй записці «Про так званий українофільський рух», надісланій міністру внутрішніх справ О. Тімашову, Юзефович писав, що сучасне йому українофільство «є не що інше, як засіб до здійснення внутрішнього заколоту для чисто революційних цілей». Він називає українофільство «покришкою, оздобленою чистісіньким соціалізмом». Як доказ цього, Юзефович згадує брошуру «Парова машина», цілісінький тюк якої було привезено, за його словами, до Києва у 1875 р. «В цій брошурі,-пише він, - робітник, покалічений поміщицькою наровою машиною, ходить по селах, розповідаючи народу пророчий сон про те, як селяни завоювали собі всю землю і благоденствують у своїй комуні без уряду, без податків, безо всякої над собою влади, крім обраних з свого середовища старшин». Донощику вже ввижалося, що на Україні завдяки українофілам зароджується гайдамаччина, і він вимагав рішучих заходів проти українофільського руху.
Доноси реакціонерів і шовіністів не залишилися без уваги з боку царського уряду. За розпорядженням Олександра II у серпні 1875