Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
поселень серед селянства, маючи на меті організацію збройних загонів для участі в «бунтах». Місцем своїх поселень бунтарі обрали Корсунь і його околиці в Канівському повіті на Київщині, де ще зовсім недавно відбувались масові селянські заворушення. Проте викликати нові селянські виступи народникам виявилось не під силу. Влітку 1876 року поселення були ліквідовані, і скоро гурток «південних бунтарів» фактично розпався.
Завдання організації збройного селянського повстання, яке ставили перед собою «південні бунтарі», спробували здійснити Я. Стефанович та його товариші Л. Дейч та І. Бохановський. Використовуючи царистські ілюзії селянських мас, за допомогою фальшивої «царської грамоти», їм вдалося у 1877 році організувати в Чигиринському повіті на Київщині так звану «Таємну дружину», до якої було залучено близько тисячі селян. Початок повстання планувався на 1 жовтня 1877 року. Але вже у серпні - вересні цього року «Таємна дружина» була розкрита, а її організатори заарештовані.
Майже до кінця 70-х років революційне народництво «стояло на утопічній, напіванархічній точці зору. Мужика-общинника вважали готовим соціалістом. За лібералізмом освіченого російського громадянства ясно бачили прагнення російської буржуазії. Боротьба за політичну свободу відкидалася, як боротьба за установи, вигідні буржуазії». Однак досвід «ходіння в народ» переконав народників у тому, що на шляху здійснення соціальної революції стоять царизм і його державна машина. Поступово народники приходили до висновку про необхідність у першу чергу повалити самодержавство і завоювати політичні свободи, як необхідну передумову проведення соціально-економічних перетворень. У кінці 70-х років у народництві зароджується «політичний» напрям. Але на відміну від лібералів народники прагнули вести політичну боротьбу «в ім'я соціалізму, спираючись на теорію, що народ готовий для соціалізму і що простим захопленням влади можна буде зробити не політичну тільки, а й соціальну революцію».
Взимку 1877-1878 pp. у Києві В. А. Осинський організував гурток, який визнавав необхідною боротьбу з урядом і називав себе «Виконавчим комітетом Російської соціально-революційної партії». У 1878 році членами гуртка було вчинено кілька терористичних актів. Так, В. А. Осинський стріляв у товариша прокурора Котляревського, Г. Попко вбив ад'ютанта жандармського управління Гейкінга, в ніч з 26 на 27 травня було влаштовано втечу з Лук'янівської тюрми Я. Стефановича, Л. Дейча та І. Бохановського.
Все частіше, щоб не потрапити у руки царських катів, революціонери вдавались до зброї під час арештів. 24 січня 1879 року під час арешту вчинив збройний опір В. А. Осинський. 11 лютого під час розгрому нелегальної квартири на Жилянській вулиці відбулася сутичка з жандармами, під час якої один жандарм був убитий, а два революціонери - брати Іван і Гнат Івичевичі - були смертельно поранені.
А у травні 1879 року військово-окружний суд у Києві засудив до страти В. А. Осинського і учасників збройного опору на Жилянській вулиці Л. Брандтнера і В. Свириденка.
На грунті різного ставлення до політичної боротьби у 1879 році народницька організація «Земля і воля» розпалася на дві організації - «Чорний переділ» і «Народна воля».
Переважна більшість народників влилася у «Народну волю», на чолі якої стояв Виконавчий комітет у складі О. Д. Михайлова,
А. I. Желябова, С. Л. Перовської, В. М. Фігнер та інших. Народовольці «постарались залучити до своєї організації всіх невдоволених і спрямувати цю організацію на рішучу боротьбу з самодержавством. В цьому полягає... їх велика історична заслуга».
У Києві виник об'єднаний гурток, до якого входили і народовольці, і чорнопередільці. Створив цей гурток відомий землеволець М. Р. Попов, який після розколу «Землі і волі» примкнув до чорнопередільців. Він вважав, що розкол був великою помилкою, і
Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Сторінка 9 з 33
незрозумілих для нього ідей народницького соціалізму і вирішили «стояти на грунті найближчих народних вимог», здійснити назрілі вимоги народу. Оскільки селянство пристрасно прагнуло до завоювання землі і волі, то цей лозунг був висунутий і народниками. «Південні бунтарі» слідом за Бакуйіним вважали потрібним організовувати селянські «бунти». Замість мандрівної агітації вони перейшли до створення Завдання організації збройного селянського повстання, яке ставили перед собою «південні бунтарі», спробували здійснити Я. Стефанович та його товариші Л. Дейч та І. Бохановський. Використовуючи царистські ілюзії селянських мас, за допомогою фальшивої «царської грамоти», їм вдалося у 1877 році організувати в Чигиринському повіті на Київщині так звану «Таємну дружину», до якої було залучено близько тисячі селян. Початок повстання планувався на 1 жовтня 1877 року. Але вже у серпні - вересні цього року «Таємна дружина» була розкрита, а її організатори заарештовані.
Майже до кінця 70-х років революційне народництво «стояло на утопічній, напіванархічній точці зору. Мужика-общинника вважали готовим соціалістом. За лібералізмом освіченого російського громадянства ясно бачили прагнення російської буржуазії. Боротьба за політичну свободу відкидалася, як боротьба за установи, вигідні буржуазії». Однак досвід «ходіння в народ» переконав народників у тому, що на шляху здійснення соціальної революції стоять царизм і його державна машина. Поступово народники приходили до висновку про необхідність у першу чергу повалити самодержавство і завоювати політичні свободи, як необхідну передумову проведення соціально-економічних перетворень. У кінці 70-х років у народництві зароджується «політичний» напрям. Але на відміну від лібералів народники прагнули вести політичну боротьбу «в ім'я соціалізму, спираючись на теорію, що народ готовий для соціалізму і що простим захопленням влади можна буде зробити не політичну тільки, а й соціальну революцію».
Взимку 1877-1878 pp. у Києві В. А. Осинський організував гурток, який визнавав необхідною боротьбу з урядом і називав себе «Виконавчим комітетом Російської соціально-революційної партії». У 1878 році членами гуртка було вчинено кілька терористичних актів. Так, В. А. Осинський стріляв у товариша прокурора Котляревського, Г. Попко вбив ад'ютанта жандармського управління Гейкінга, в ніч з 26 на 27 травня було влаштовано втечу з Лук'янівської тюрми Я. Стефановича, Л. Дейча та І. Бохановського.
Все частіше, щоб не потрапити у руки царських катів, революціонери вдавались до зброї під час арештів. 24 січня 1879 року під час арешту вчинив збройний опір В. А. Осинський. 11 лютого під час розгрому нелегальної квартири на Жилянській вулиці відбулася сутичка з жандармами, під час якої один жандарм був убитий, а два революціонери - брати Іван і Гнат Івичевичі - були смертельно поранені.
А у травні 1879 року військово-окружний суд у Києві засудив до страти В. А. Осинського і учасників збройного опору на Жилянській вулиці Л. Брандтнера і В. Свириденка.
На грунті різного ставлення до політичної боротьби у 1879 році народницька організація «Земля і воля» розпалася на дві організації - «Чорний переділ» і «Народна воля».
Переважна більшість народників влилася у «Народну волю», на чолі якої стояв Виконавчий комітет у складі О. Д. Михайлова,
А. I. Желябова, С. Л. Перовської, В. М. Фігнер та інших. Народовольці «постарались залучити до своєї організації всіх невдоволених і спрямувати цю організацію на рішучу боротьбу з самодержавством. В цьому полягає... їх велика історична заслуга».
У Києві виник об'єднаний гурток, до якого входили і народовольці, і чорнопередільці. Створив цей гурток відомий землеволець М. Р. Попов, який після розколу «Землі і волі» примкнув до чорнопередільців. Він вважав, що розкол був великою помилкою, і