Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Благоустрій міста провадився вкрай повільно. Міська дума звертала увагу на упорядкування лише центральних районів, де жили представники буржуазії й великого чиновництва. Що ж до окраїн і околиць, заселених робітниками і ремісниками, то вони перебували в занедбаному, неупорядкованому стані. На брукування вулиць дума щорічно витрачала по 100-150 тис. крб., це поглинуло кілька позик, але значна частина київських вулиць ще і на кінець XIX століття залишалась незабрукованою. Освітлення вулиць почалося лише з 70-х років, коли було встановлено 1500 газових ліхтарів. Якщо пригадати, що загальна довжина київських вулиць становила 120 верст, то доведеться визнати, що цих ліхтарів було дуже замало. Із спорудженням у Києві в 1890 році першої електростанції з'явилися електричні ліхтарі. Проте до кінця століття їх було встановлено лише 400. Місто продовжувало освітлюватися в основному газовими і гасовими ліхтарями.
У 1872 році у Києві був споруджений водопровід, що постачав у центральні райони міста профільтровану дніпровську воду. Пізніше почалося буріння артезіанських свердловин. Каналізаційна система була збудована лише 1894-1895 pp. і обслуговувала райони міста, що мали водопровідну мережу.
Дума мало дбала про поліпшення санітарно-гігієнічного стану міста. За свідченням сучасника, у Києві 80-х років «чистого повітря не було, тому що на кожному кроці траплялися урвища, завалені нечистотами; було багато садиб, де розводили свиней, які поширювали навколо жахливий сморід; випускання на вулиці забруднених вод з подвір'їв, а під час дощів і нечистот - вважалося звичайним і не викликало ні з чийого боку протесту: ні адміністрації, ні міського управління».
Мало турбувалася дума й про медичне обслуговування населення. Проте у Києві становище було дещо кращим, ніж в інших містах. Справа в тому, що тут великий позитивний вплив на розвиток медичної мережі справляли видатні вчені М. І. Пирогов, В. П. Образцов та інші. Лікарні, що існували тоді у місті, належали різним відомствам, товариствам і приватним особам. Серед них Олександрівська (тепер ім. Жовтневої революції), лікарня Зайцева (власника цегельних заводів) та інші.
Б 1885 році у місті було сім лікарень на 723 ліжка. Звичайно, ці лікарні не могли задовольнити потреб жителів міста, і вони змушені були звертатися до приватних лікарів.
На утримання лікарень і медичне обслуговування міська дума витрачала мізерну суму - по 56 коп. на рік на одного киянина. Важке матеріальне становище, недостатня забезпеченість медичною допомогою, майже повна відсутність охорони праці на фабриках і заводах зумовили поширення інфекційних захворювань і високу смертність серед трудящих.
Передова медична громадськість Києва докладала чимало зусиль до поширення .медичних і гігієнічних знань у місті. З ініціативи прогресивного вченого, професора медичного факультету Київського університету Н. А. Хржонщевського в Києві вперше в світі з 1886 року почалися народні медичні читання. З лекціями на популярні медичні теми виступали кращі лікарі і вчені. Лише за три роки (1886-1889) було влаштовано 64 медичні читання, з них 24 проведено особисто професором Хржонщевським. Лекції читалися в різних районах міста і користувалися великою популярністю серед населення.
Дальший розвиток міста і збільшення його населення настійно вимагали створення міського транспорту. Але лише в 1889 році виникло товариство міської залізниці. Наступного року почала діяти споруджена ним лінія кінного трамваю - конка. Трамвайних маршрутів було два. Один починався на Подолі і йшов по вулицях Олександрівській (тепер вул. Жданова) і Володимирський узвіз, Хрещатику, Великій Васильківській (тепер Червоноармійська), Караваївській (тепер ім. Льва Толстого), Володимирській, Мало-
Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Сторінка 4 з 33
і нерухомого майна, що належали містові (710 тис. крб.), та деяких інших джерел. Якщо згадати, що місто мусило витрачати значні кошти на утримання міського самоврядування (155 тис. крб.), поліції (159 тис. крб.), протипожежної охорони (55 тис. крб.), міського нерухомого майна і підприємств (268 тис. крб.), то на всі інші видатки залишалось менше 800 тис. крб. З цієї суми місто витрачало лише 161 тис. крб. на народну освіту, 200 тис. крб. на утримання лікарень, решту на інші міські потреби. Зрозуміло, що цих коштів було дуже замало для міста з населенням в чверть мільйона чоловік.Благоустрій міста провадився вкрай повільно. Міська дума звертала увагу на упорядкування лише центральних районів, де жили представники буржуазії й великого чиновництва. Що ж до окраїн і околиць, заселених робітниками і ремісниками, то вони перебували в занедбаному, неупорядкованому стані. На брукування вулиць дума щорічно витрачала по 100-150 тис. крб., це поглинуло кілька позик, але значна частина київських вулиць ще і на кінець XIX століття залишалась незабрукованою. Освітлення вулиць почалося лише з 70-х років, коли було встановлено 1500 газових ліхтарів. Якщо пригадати, що загальна довжина київських вулиць становила 120 верст, то доведеться визнати, що цих ліхтарів було дуже замало. Із спорудженням у Києві в 1890 році першої електростанції з'явилися електричні ліхтарі. Проте до кінця століття їх було встановлено лише 400. Місто продовжувало освітлюватися в основному газовими і гасовими ліхтарями.
У 1872 році у Києві був споруджений водопровід, що постачав у центральні райони міста профільтровану дніпровську воду. Пізніше почалося буріння артезіанських свердловин. Каналізаційна система була збудована лише 1894-1895 pp. і обслуговувала райони міста, що мали водопровідну мережу.
Дума мало дбала про поліпшення санітарно-гігієнічного стану міста. За свідченням сучасника, у Києві 80-х років «чистого повітря не було, тому що на кожному кроці траплялися урвища, завалені нечистотами; було багато садиб, де розводили свиней, які поширювали навколо жахливий сморід; випускання на вулиці забруднених вод з подвір'їв, а під час дощів і нечистот - вважалося звичайним і не викликало ні з чийого боку протесту: ні адміністрації, ні міського управління».
Мало турбувалася дума й про медичне обслуговування населення. Проте у Києві становище було дещо кращим, ніж в інших містах. Справа в тому, що тут великий позитивний вплив на розвиток медичної мережі справляли видатні вчені М. І. Пирогов, В. П. Образцов та інші. Лікарні, що існували тоді у місті, належали різним відомствам, товариствам і приватним особам. Серед них Олександрівська (тепер ім. Жовтневої революції), лікарня Зайцева (власника цегельних заводів) та інші.
Б 1885 році у місті було сім лікарень на 723 ліжка. Звичайно, ці лікарні не могли задовольнити потреб жителів міста, і вони змушені були звертатися до приватних лікарів.
На утримання лікарень і медичне обслуговування міська дума витрачала мізерну суму - по 56 коп. на рік на одного киянина. Важке матеріальне становище, недостатня забезпеченість медичною допомогою, майже повна відсутність охорони праці на фабриках і заводах зумовили поширення інфекційних захворювань і високу смертність серед трудящих.
Передова медична громадськість Києва докладала чимало зусиль до поширення .медичних і гігієнічних знань у місті. З ініціативи прогресивного вченого, професора медичного факультету Київського університету Н. А. Хржонщевського в Києві вперше в світі з 1886 року почалися народні медичні читання. З лекціями на популярні медичні теми виступали кращі лікарі і вчені. Лише за три роки (1886-1889) було влаштовано 64 медичні читання, з них 24 проведено особисто професором Хржонщевським. Лекції читалися в різних районах міста і користувалися великою популярністю серед населення.
Дальший розвиток міста і збільшення його населення настійно вимагали створення міського транспорту. Але лише в 1889 році виникло товариство міської залізниці. Наступного року почала діяти споруджена ним лінія кінного трамваю - конка. Трамвайних маршрутів було два. Один починався на Подолі і йшов по вулицях Олександрівській (тепер вул. Жданова) і Володимирський узвіз, Хрещатику, Великій Васильківській (тепер Червоноармійська), Караваївській (тепер ім. Льва Толстого), Володимирській, Мало-