Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
В національному відношенні населення Києва складалося переважно з українців і росіян та інших. За даними перепису 1874 року, українською мовою розмовляло 30,3 проц., російською мовою - 38 проц., іншими мовами майже 32 проценти.
Територія міста в другій половині XIX століття значно збільшилася. Якщо в 1874 році місто займало 7,5 тис.
Після селянської реформи 1861 року в Росії було проведено ще ряд реформ, в тому числі у 1870 році і реформа міського самоврядування. За нею скасовувався становий принцип виборів у думу і вводився майновий ценз. Право обирати в думу одержали тільки ті жителі міст, якґплатили податки. Всі виборці поділялися на три курії, однакові за сумою сплачуваних податків. Це призводило до того, що кількість виборців у кожній курії була неоднакова. Найменше виборців було у першій курії, куди входили найбільші багатії, і найбільше було у третій, куди входили виборці, що платили невеликі податки. Кожна з цих трьох курій обирала однакову кількість гласних. Такі вибори забезпечували найбільше місць у думі великим підприємцям, домовласникам, купцям та іншим представникам панівної верхівки.
Дума складалася з 72 гласних, обраних на 4 роки. Виконавчим органом її була міська управа, очолювана міським головою, який затверджувався на посаді міністром внутрішніх справ. Першим головою думи став російський купець П. П. Демидов.
Правом участі у виборах гласних користувалася лише незначна частина міського населення. З 127,2 тис. жителів Києва у 1874 році виборчі права мали лише 2632 чоловіки, тобто 2 проц. від загального числа жителів міста. Значна частина виборців не з'являлася зовсім на вибори. Наприклад, у виборах 1879 року з 4157 виборців взяло участь лише 692 виборці, або 16,7 проц. Сенатор О. Половцов, що ревізував у 1880 році Київську губернію, прийшов до висновку, що міське положення 1870 року «діє незадовільно» не лише в повітових містах, алей у Києві.
У період політичної реакції 80 - початку 90-х років міське положення 1870 року було переглянуте і замінене новим, більш реакційним (1892 p.). Це положення ще більше зменшило число виборців. Право обрання гласних мали тепер лише власники великого нерухомого майна (підприємств, будинків) і купці першої та другої гільдій. Кількість виборців за цим положенням значно скоротилася. З 247,7 тис. жителів Києва у 1897 році правом участі у виборах користувалось лише 3 тисячі.
Функції міського самоврядування обмежувалися чисто господарськими питан
нями. Зовнішній благоустрій міста, водопровід, каналізація, піклування про розвиток торгівлі і промисловості, протипожежна охорона, міський транспорт, організація народної освіти і охорони здоров'я - ось те коло питань, яким займалась міська дума. Пореформена дума одержала в спадщину від старої думи порожню касу і зовсім неупорядковане місто - незабруковані вулиці, відсутність тротуарів, водопроводу, каналізації, лікарень тощо. Але вже в перші кілька років після міської реформи фінансові справи думи поліпшились: прибутки міста зросли з 197 тис. крб. у 1870 році до 411,7 тис. крб. у 1873 році, тобто більше ніж удвоє, а витрати з 196 тис. до 342 тис. крб.. В кінці XIX століття (1899 р.) прибутки Києва становили 2988 тис. крб., хоча це ще не дає вірного уявлення про дійсний стан міських фінансів. На прибутки тут записано кілька позик, реалізованих містом, а також суми, одержані думою від казни для розквартирування військ. Власні прибутки міста у 1899 році становили лише 1392 тис. крб. і складалися з податків, сплачуваних власниками нерухомого майна, купцями, промисловцями (576 тис. крб.), прибутків від підприємств