Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
, Студент історико-філологічного факультету Є. Моссаковський провадив революційну пропаганду і поширював заборонені твори, в тому числі герценівські видання, серед учнів військового училища, де він був викладачем.
Прикомандирований до Київського кадетського корпусу підполковник А. О. Красовський у червні 1862
року, дізнавшись про те, що на придушення селянських заворушень у Канівському повіті буде відправлений 4-й резервний батальйон Житомирського піхотного полку, дислокований під Києвом, склав відозву до солдатів із закликом відмовитись від участі в екзекуціях. Красовського було заарештовано. Військово-польовий суд засудив його до розстрілу, заміненого 12-річною каторгою в рудниках.
Революційна агітація Красовського не залишилась безслідною, вона знайшла відгук з боку солдатів. В солдатському листі, переданому Красовському в каземат, повідомлялось, що властям вдалося знайти лише 6 відозв, решта залишилась у солдатів, які «їх напам'ять завчили і в інші полки, кому слід, передали». «Спасибі Вам, чесний, благородний страждалець, - писали солдати, - за Вашу любов до бідного солдата і його брата рідного мужика». Гаряче співчувала Красовському і передова студентська молодь. В університеті було вивішено оголошення, в якому студенти запрошувались взяти участь у проводах Красовського.
У вересні 1862 року біля містечка Богушкова Слобідка Золотоніського повіту на Полтавщині була знайдена прокламація «Усім добрим людям», в якій колишні поміщицькі селяни, козаки й міщани закликалися, наслідуючи приклад гайдамаків, повстати проти панів, за завоювання землі і волі. Прокламація була складена в Києві.
Київ був важливим центром польського національно-визвольного руху на Правобережній Україні. Тут відбувалися демонстрації-панахиди по загиблих у Варшаві учасниках маніфестацій, бурхливі студентські сходки в університеті. Організовані в кінці 50-х років польські студентські гміни (земляцтва) згодом перетворилися на таємну польську політичну організацію, що була Підпорядкована головному центру у Варшаві.
Серед офіцерів Кременчуцького піхотного полку, дислокованого в Києві, поляки поширювали літографовану статтю Герцена «Vivat Роїопіа», в якій містився заклик не стріляти в поляків, що домагаються своєї незалежності. Під керівництвом відомого діяча польського визвольного руху С. Бобровського в січні 1862 р. в літографії при друкарні Києво-Печерської лаври були надруковані три номери прокламації «Великорусе» і початок газети «Відродження» (польською мовою).
Підготовкою польського повстання на Правобережній Україні керував створений у Києві в 1862 році «Провінціальний комітет на Русі».
З метою залучення на бік повстання українського селянства у Києві в березні 1863 року була надрукована прокламація «Грамота сільському народу», в якій містилась обіцянка передати селянам у власність ті землі, якими вони вже володіли, ліквідації феодальних повинностей тощо.
Виступ польських повстанців у Києві, в основному студентів університету, відбувся в ніч з 26 на 27 квітня 1863 року. Однак недалеко від міста повстанці, яких налічувалось кількасот чоловік, були розгромлені царськими військами. Частину їх було вбито під час сутички, решта потрапила в полон. Українське селянство не підтримало польське повстання.
Демократичне піднесення початку 60-х років не переросло в революцію. За словами В. І. Леніна, «революційний рух у Росії був тоді слабий до мізерності, а революційного класу серед пригноблених мас зовсім ще не було». Селянські повстання були неорганізованими, роздробленими, стихійними «бунтами», і їх легко придушували. Царизму вдалося відбити перший революційно-демократичний натиск. Почалася жорстока політична реакція, що особливо посилилася після замаху Д. Каракозова на Олександра II (1866 p.).
Нове пожвавлення активності різночинної інтелігенції спостерігається лише в кінці 60-х років. Першим його проявом були студентські заворушення 1869 року в Петербурзі. Рух знайшов відгук і в Києві. В університеті відбувались бурхливі сходки, на яких обговорювались питання, що хвилювали студентів.
Кінець 60-х - початок 70-х років ознаменувався рядом важливих
Київ у період промислового капіталізму (60—90-ті роки XIX століття)
Сторінка 7 з 33
останнього було відібрано копію листа Герцена до Олександра II і два номери «Колокола» за 1859 рік., Студент історико-філологічного факультету Є. Моссаковський провадив революційну пропаганду і поширював заборонені твори, в тому числі герценівські видання, серед учнів військового училища, де він був викладачем.
Прикомандирований до Київського кадетського корпусу підполковник А. О. Красовський у червні 1862
Революційна агітація Красовського не залишилась безслідною, вона знайшла відгук з боку солдатів. В солдатському листі, переданому Красовському в каземат, повідомлялось, що властям вдалося знайти лише 6 відозв, решта залишилась у солдатів, які «їх напам'ять завчили і в інші полки, кому слід, передали». «Спасибі Вам, чесний, благородний страждалець, - писали солдати, - за Вашу любов до бідного солдата і його брата рідного мужика». Гаряче співчувала Красовському і передова студентська молодь. В університеті було вивішено оголошення, в якому студенти запрошувались взяти участь у проводах Красовського.
У вересні 1862 року біля містечка Богушкова Слобідка Золотоніського повіту на Полтавщині була знайдена прокламація «Усім добрим людям», в якій колишні поміщицькі селяни, козаки й міщани закликалися, наслідуючи приклад гайдамаків, повстати проти панів, за завоювання землі і волі. Прокламація була складена в Києві.
Київ був важливим центром польського національно-визвольного руху на Правобережній Україні. Тут відбувалися демонстрації-панахиди по загиблих у Варшаві учасниках маніфестацій, бурхливі студентські сходки в університеті. Організовані в кінці 50-х років польські студентські гміни (земляцтва) згодом перетворилися на таємну польську політичну організацію, що була Підпорядкована головному центру у Варшаві.
Серед офіцерів Кременчуцького піхотного полку, дислокованого в Києві, поляки поширювали літографовану статтю Герцена «Vivat Роїопіа», в якій містився заклик не стріляти в поляків, що домагаються своєї незалежності. Під керівництвом відомого діяча польського визвольного руху С. Бобровського в січні 1862 р. в літографії при друкарні Києво-Печерської лаври були надруковані три номери прокламації «Великорусе» і початок газети «Відродження» (польською мовою).
Підготовкою польського повстання на Правобережній Україні керував створений у Києві в 1862 році «Провінціальний комітет на Русі».
З метою залучення на бік повстання українського селянства у Києві в березні 1863 року була надрукована прокламація «Грамота сільському народу», в якій містилась обіцянка передати селянам у власність ті землі, якими вони вже володіли, ліквідації феодальних повинностей тощо.
Виступ польських повстанців у Києві, в основному студентів університету, відбувся в ніч з 26 на 27 квітня 1863 року. Однак недалеко від міста повстанці, яких налічувалось кількасот чоловік, були розгромлені царськими військами. Частину їх було вбито під час сутички, решта потрапила в полон. Українське селянство не підтримало польське повстання.
Демократичне піднесення початку 60-х років не переросло в революцію. За словами В. І. Леніна, «революційний рух у Росії був тоді слабий до мізерності, а революційного класу серед пригноблених мас зовсім ще не було». Селянські повстання були неорганізованими, роздробленими, стихійними «бунтами», і їх легко придушували. Царизму вдалося відбити перший революційно-демократичний натиск. Почалася жорстока політична реакція, що особливо посилилася після замаху Д. Каракозова на Олександра II (1866 p.).
Нове пожвавлення активності різночинної інтелігенції спостерігається лише в кінці 60-х років. Першим його проявом були студентські заворушення 1869 року в Петербурзі. Рух знайшов відгук і в Києві. В університеті відбувались бурхливі сходки, на яких обговорювались питання, що хвилювали студентів.
Кінець 60-х - початок 70-х років ознаменувався рядом важливих