Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
голосів на пленарному засіданні київських Рад 4 листопада 1917 року.
Прийняття такого рішення не було визнанням буржуазно-націоналістичної Ради. Цей крок більшовиків був проявом гнучкої тактики, розрахованої на звільнення мас з-під впливу Центральної ради, на скликання з'їзду Рад. Така лінія українських більшовиків підтримувалась ЦК РСДРП (б) і Раднаркомом.
Центральна рада не зважувалась зразу відкрито виступити проти робітників Києва і гарячково плела тенета змови проти пролетарської революції, продовжували існувати і органи революційних мас: міська і районна Ради робітничих депутатів та міський і районні військово-революційні комітети, які не припиняли своєї .діяльності по організації робітничих і солдатських мас на боротьбу за владу Рад. Між цими органами, з одного боку, та Центральною радою-з другого, розгорнулась боротьба за вплив на маси. Центральна рада 7 листопада опублікувала свій третій універсал, яким проголошувала утворення «Української Народної Республіки» (УНР), і, щоб відвернути маси від революційної боротьби, обіцяла передати землю селянам, запровадити 8-годинний робочий день, встановити державний контроль над виробництвом і поліпшити матеріальне становище трудящих.
Цих обіцянок Центральна рада не збиралась виконувати. А коли селяни почали захоплювати поміщицькі землі та реманент, розіслала циркуляр, яким під загрозою покарання забороняла це робити. Робітникам Центральна рада не дозволяла встановлювати робітничий контроль над підприємствами. Така політика, що різко розходилася з словами, показувала трудящим її справжню суть як захисниці інтересів буржуазії.
Більшовики Києва в своїй газеті «Пролетарская мысль» викривали демагогічні обіцянки Центральної ради, а штаб Червоної гвардії звернувся до робітників Києва з закликом зміцнювати ряди червоногвардійців.
Активно діяв у Києві Військово-революційний комітет на чолі з більшовиком J. П'ятаковим. 9 листопада він видав наказ військам Київського гарнізону про негайне проведення виборів командирів і комісарів військових частин. Військовим частинам наказувалось встановити тісний контакт з Військово-революційним комітетом і повністю йому підкоритись. Ревком займався також продовольчим питанням, охороною мирних жителів, боротьбою із спекуляцією та мародерством.
Всі спроби Центральної ради паралізувати діяльність Київського ВРК викликали рішучий опір з боку революційних робітників і солдатів. Вони заявляли про
свою підтримку більшовицького ревкому. Характерною в цьому відношенні є резолюція наради комісарів Київського гарнізону, схвалена в останніх числах листопада 1917 року. В ній, зокрема, говорилося; «Відмовити у підтримці теперішній Центральній раді, як захисниці розгромленої буржуазії, і вжити всіх заходів проти контрреволюційних кроків Центральної ради і Генерального Секретаріату...
Визнаючи Военно-революційний комітет Ради робітничих і солдатських депутатів дійсним захисником робітничого пролетаріату і солдатів, надати йому всемірну підтримку і безумовно виконувати його накази». Резолюція вимагала найшвидшого скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
Резолюції з вимогами скликати з'їзд Рад приймались на робітничих і солдатських мітингах, на селянських сходах по всій Україні.
Підготовка до скликання з'їзду проходила в надзвичайно складній обстановці. Зросло невдоволення мас політикою Центральної ради, наслідками її панування. На цей час небувалих розмірів досягла дорожнеча. На початок 1918 року кількість безробітних у Києві перебільшувала 10 тис. чоловік. Центральна рада в цей час відкрито стала на шлях боротьби з Радянською владою в Росії і на Україні. За її наказом гайдамаки розганяли Ради, роззброювали революційні військові частини, червоногвардійські загони, заарештовували більшовиків, революційних робітників і солдатів.
В ніч з 29 на ЗО листопада війська Центральної ради раптово роззброїли більшовицькі війська у Києві і відправили роззброєних солдатів за межі України. На другий день в Києві був заарештований Військово-революційний комітет.
Центральна рада надавала допомогу генералу Каледіну. Вона пропускала білокозачі частини на Дон і відмовилась пропускати туди червоногвардійські загони, які йшли на допомогу шахтарям Донбасу в їх боротьбі з бандами Каледіна. За допомогою Центральної ради каледінці перетворювали Донську область у плацдарм для організації походу проти Радянської Росії.
Контрреволюційна Центральна рада намагалась націоналістичною пропагандою посіяти ворожнечу між російським і українським пролетаріатом,
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 9 з 44
тимчасово визнати Центральну раду краевою владою на Україні, наполягаючи тут же на скликанні з'їзду Рад «для реорганізації Центральної ради в Центральну раду Рад робітничих і селянських депутатів». Крім того, в резолюції більшовицької «фракції підкреслювалось, що органами влади на місцях є Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Ця пропозиція більшовиків була прийнята більшістю Прийняття такого рішення не було визнанням буржуазно-націоналістичної Ради. Цей крок більшовиків був проявом гнучкої тактики, розрахованої на звільнення мас з-під впливу Центральної ради, на скликання з'їзду Рад. Така лінія українських більшовиків підтримувалась ЦК РСДРП (б) і Раднаркомом.
Центральна рада не зважувалась зразу відкрито виступити проти робітників Києва і гарячково плела тенета змови проти пролетарської революції, продовжували існувати і органи революційних мас: міська і районна Ради робітничих депутатів та міський і районні військово-революційні комітети, які не припиняли своєї .діяльності по організації робітничих і солдатських мас на боротьбу за владу Рад. Між цими органами, з одного боку, та Центральною радою-з другого, розгорнулась боротьба за вплив на маси. Центральна рада 7 листопада опублікувала свій третій універсал, яким проголошувала утворення «Української Народної Республіки» (УНР), і, щоб відвернути маси від революційної боротьби, обіцяла передати землю селянам, запровадити 8-годинний робочий день, встановити державний контроль над виробництвом і поліпшити матеріальне становище трудящих.
Цих обіцянок Центральна рада не збиралась виконувати. А коли селяни почали захоплювати поміщицькі землі та реманент, розіслала циркуляр, яким під загрозою покарання забороняла це робити. Робітникам Центральна рада не дозволяла встановлювати робітничий контроль над підприємствами. Така політика, що різко розходилася з словами, показувала трудящим її справжню суть як захисниці інтересів буржуазії.
Більшовики Києва в своїй газеті «Пролетарская мысль» викривали демагогічні обіцянки Центральної ради, а штаб Червоної гвардії звернувся до робітників Києва з закликом зміцнювати ряди червоногвардійців.
Активно діяв у Києві Військово-революційний комітет на чолі з більшовиком J. П'ятаковим. 9 листопада він видав наказ військам Київського гарнізону про негайне проведення виборів командирів і комісарів військових частин. Військовим частинам наказувалось встановити тісний контакт з Військово-революційним комітетом і повністю йому підкоритись. Ревком займався також продовольчим питанням, охороною мирних жителів, боротьбою із спекуляцією та мародерством.
Всі спроби Центральної ради паралізувати діяльність Київського ВРК викликали рішучий опір з боку революційних робітників і солдатів. Вони заявляли про
свою підтримку більшовицького ревкому. Характерною в цьому відношенні є резолюція наради комісарів Київського гарнізону, схвалена в останніх числах листопада 1917 року. В ній, зокрема, говорилося; «Відмовити у підтримці теперішній Центральній раді, як захисниці розгромленої буржуазії, і вжити всіх заходів проти контрреволюційних кроків Центральної ради і Генерального Секретаріату...
Визнаючи Военно-революційний комітет Ради робітничих і солдатських депутатів дійсним захисником робітничого пролетаріату і солдатів, надати йому всемірну підтримку і безумовно виконувати його накази». Резолюція вимагала найшвидшого скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.
Резолюції з вимогами скликати з'їзд Рад приймались на робітничих і солдатських мітингах, на селянських сходах по всій Україні.
Підготовка до скликання з'їзду проходила в надзвичайно складній обстановці. Зросло невдоволення мас політикою Центральної ради, наслідками її панування. На цей час небувалих розмірів досягла дорожнеча. На початок 1918 року кількість безробітних у Києві перебільшувала 10 тис. чоловік. Центральна рада в цей час відкрито стала на шлях боротьби з Радянською владою в Росії і на Україні. За її наказом гайдамаки розганяли Ради, роззброювали революційні військові частини, червоногвардійські загони, заарештовували більшовиків, революційних робітників і солдатів.
В ніч з 29 на ЗО листопада війська Центральної ради раптово роззброїли більшовицькі війська у Києві і відправили роззброєних солдатів за межі України. На другий день в Києві був заарештований Військово-революційний комітет.
Центральна рада надавала допомогу генералу Каледіну. Вона пропускала білокозачі частини на Дон і відмовилась пропускати туди червоногвардійські загони, які йшли на допомогу шахтарям Донбасу в їх боротьбі з бандами Каледіна. За допомогою Центральної ради каледінці перетворювали Донську область у плацдарм для організації походу проти Радянської Росії.
Контрреволюційна Центральна рада намагалась націоналістичною пропагандою посіяти ворожнечу між російським і українським пролетаріатом,