Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
підприємствах.
Підступний напад на Радянську країну білополяків, наступ «чорного барона» Врангеля викликали до життя цілий потік фейлетонів, віршованих закликів, байок, пісень, віршованих переробок на мотиви народних пісень. Широке коло тем порушували у публіцистичних статтях, фейлетонах, гуморесках, віршах письменники-професіонали С. Пилипенко і М. Любченко (К. Котко), які були редакторами київських газет. Велику популярність здобули систематично вміщувані в газеті «Більшовик» вірші та байки автора, що підписувався «Червоний шершень», цикли поезій та байок на різні теми В. Поліщука (Микити Волокити), що друкувалися під спільною назвою «Теревені».
З відновленням у Харкові діяльності Всеукр-держвндаву в Києві на базі агітвидаввідділу губному було створено відділення (філію) Всеукрдержвидаву-Крайвидав. Велику організаторську і творчу роботу провадив його керівник-поет і громадський діяч Є. Григорук, автор одного з перших перекладів на українську мову «Інтернаціоналу», надрукованого в київських газетах у квітні 1920 року.
Цього ж року вийшло ще одне - шосте число журналу» «Мистецтво», в якому побачили світ славнозвісна поема П. Тичини «Псалом залізу», твори В. Чумака, В. Еллана, М. Семенка, О. Слісаренка, Д. Загула, Я. Савченко та інші.
Величезне політичне і культурне значення мало видання Київським крайвидавом творів К. Маркса, В. І. Леніна, книг М. Горького, в серії «Універсальна бібліотека»-творів І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, С. Васильченка, а також у перекладі на українську мову творів світової класики.
Для видавничої справи в Києві в 1920 році були особливо несприятливі умови. Газети протягом тривалого часу друкувалися на обгортковому папері різноманітних кольорів і напівкартоні, на чистих сторонах етикеткових листів. Йе вистачало поліграфічних фарб. Друкарські машини нерідко приводили в рух працівники редакцій і автори вручну. І все ж труднощі переборювалися. Читачі систематично одержували газети і журнали, книги і плакати.
Видавались і твори сучасних письменників. У 1920 році в Києві побачили світ збірка поезій В. Еллана «Удари молота і серця», посмертні збірки поезій В. Чумака «Заспів» та В. Кобилянського «Мій дар», публіцистична книжка «В польськім раю» І. Кулика, збірка «Сонячна міць» В. Поліщука, «Альманах трьох» (твори М. Любченка, М. Семенка, О. Слісаренка). В ці роки в Києві вийшло кілька збірок М. Рильського, в яких серед хороших ліричних поезій було чимало й таких, що свідчили про значні суперечності у творчості поета.
Видатною подією в українській радянській літературі була поява збірки поезій П. Тичини «Плуг», в якій вміщені його твори 1919-1920 pp. В героїко-ліро-епічних віршах «На майдані», «Як упав же він з коня...», поемі «Псалом залізу» та інших поет відобразив революційні події на Україні, розкрив народний характер соціалістичної революції,уславив переможні пролетарські батальйони будівничих нойого світу, керованих Комуністичною партією.
Наприкінці 1920 року деякі письменники об'єдналися організаційно. Виникла група «Гроно», яка видала під такою ж назвою альманах і опублікувала в пресі свою декларацію. Група виступала за «гармонійний синтез усіх існуючих течій» (від символізму до футуризму), проголошувала принцип «вільного вірша», без певного розміру й ритму, щось «на зразок морських хвиль», відкидала рими, як «непотрібні прикраси», намагаючись усім цим утвердити в поезії т. зв. «динамізм», що мав, на їх погляд, нібито якнайкраще відповідати революційній добі з її бурхливим розвитком і зміною, тобто динамікою, подій. До групи також входили київські художники та композитори. Угруповання «Гроно» в цілому стояло на революційних позиціях, свій художній метод визначало, як середнє між імпресіонізмом та футуризмом. Будучи строкате за складом, угруповання розпалося.
Постійне піклування Радянської влади про літературу і мистецтво, використання кращих художніх надбань минулих епох дали українській, як і всій радянській літературі, правильний орієнтир для її розвитку по шляху соціалістичного реалізму.
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 36 з 44
створюються нові бібліотеки, яким присвоювалися імена письменників-класиків: Шевченка, Котляревського, Франка, Гоголя, Коцюбинського, Грінченка, Ушинського та інших. Культосвітня секція Київської ради профспілок організувала в місті Центральну робітничу бібліотеку з відділеннями на околицях. Розширювала свою, роботу Всенародна бібліотека (тепер Центральна наукова бібліотека АН УРСР). При районних бібліотеках створювалися пересувні бібліотеки для обслуговування читачів на Підступний напад на Радянську країну білополяків, наступ «чорного барона» Врангеля викликали до життя цілий потік фейлетонів, віршованих закликів, байок, пісень, віршованих переробок на мотиви народних пісень. Широке коло тем порушували у публіцистичних статтях, фейлетонах, гуморесках, віршах письменники-професіонали С. Пилипенко і М. Любченко (К. Котко), які були редакторами київських газет. Велику популярність здобули систематично вміщувані в газеті «Більшовик» вірші та байки автора, що підписувався «Червоний шершень», цикли поезій та байок на різні теми В. Поліщука (Микити Волокити), що друкувалися під спільною назвою «Теревені».
З відновленням у Харкові діяльності Всеукр-держвндаву в Києві на базі агітвидаввідділу губному було створено відділення (філію) Всеукрдержвидаву-Крайвидав. Велику організаторську і творчу роботу провадив його керівник-поет і громадський діяч Є. Григорук, автор одного з перших перекладів на українську мову «Інтернаціоналу», надрукованого в київських газетах у квітні 1920 року.
Цього ж року вийшло ще одне - шосте число журналу» «Мистецтво», в якому побачили світ славнозвісна поема П. Тичини «Псалом залізу», твори В. Чумака, В. Еллана, М. Семенка, О. Слісаренка, Д. Загула, Я. Савченко та інші.
Величезне політичне і культурне значення мало видання Київським крайвидавом творів К. Маркса, В. І. Леніна, книг М. Горького, в серії «Універсальна бібліотека»-творів І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, С. Васильченка, а також у перекладі на українську мову творів світової класики.
Для видавничої справи в Києві в 1920 році були особливо несприятливі умови. Газети протягом тривалого часу друкувалися на обгортковому папері різноманітних кольорів і напівкартоні, на чистих сторонах етикеткових листів. Йе вистачало поліграфічних фарб. Друкарські машини нерідко приводили в рух працівники редакцій і автори вручну. І все ж труднощі переборювалися. Читачі систематично одержували газети і журнали, книги і плакати.
Видавались і твори сучасних письменників. У 1920 році в Києві побачили світ збірка поезій В. Еллана «Удари молота і серця», посмертні збірки поезій В. Чумака «Заспів» та В. Кобилянського «Мій дар», публіцистична книжка «В польськім раю» І. Кулика, збірка «Сонячна міць» В. Поліщука, «Альманах трьох» (твори М. Любченка, М. Семенка, О. Слісаренка). В ці роки в Києві вийшло кілька збірок М. Рильського, в яких серед хороших ліричних поезій було чимало й таких, що свідчили про значні суперечності у творчості поета.
Видатною подією в українській радянській літературі була поява збірки поезій П. Тичини «Плуг», в якій вміщені його твори 1919-1920 pp. В героїко-ліро-епічних віршах «На майдані», «Як упав же він з коня...», поемі «Псалом залізу» та інших поет відобразив революційні події на Україні, розкрив народний характер соціалістичної революції,уславив переможні пролетарські батальйони будівничих нойого світу, керованих Комуністичною партією.
Наприкінці 1920 року деякі письменники об'єдналися організаційно. Виникла група «Гроно», яка видала під такою ж назвою альманах і опублікувала в пресі свою декларацію. Група виступала за «гармонійний синтез усіх існуючих течій» (від символізму до футуризму), проголошувала принцип «вільного вірша», без певного розміру й ритму, щось «на зразок морських хвиль», відкидала рими, як «непотрібні прикраси», намагаючись усім цим утвердити в поезії т. зв. «динамізм», що мав, на їх погляд, нібито якнайкраще відповідати революційній добі з її бурхливим розвитком і зміною, тобто динамікою, подій. До групи також входили київські художники та композитори. Угруповання «Гроно» в цілому стояло на революційних позиціях, свій художній метод визначало, як середнє між імпресіонізмом та футуризмом. Будучи строкате за складом, угруповання розпалося.
Постійне піклування Радянської влади про літературу і мистецтво, використання кращих художніх надбань минулих епох дали українській, як і всій радянській літературі, правильний орієнтир для її розвитку по шляху соціалістичного реалізму.