Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Велику, багату за формами агітаційно-пропагандистську роботу середа населення міста і губернії провели літературно-інструкторський поїзд ім. В. І. Леніна, що на початку липня прибув із Москви, та агітпароплав «Більшовик», який у травні-червні 1919 року ходив по Дніпру від Києва до Черкас.
З кожіїим місяцем все ширше розгортали роботу по виданню і пропаганді класичної та радянської літератури Всеукрлітком та Всеукрвидав. Українська секція Бюро пропаганди Всеукрліткому до дня 1 Травня (1919) видала збірник поезій «Веснянки» і підготувала до друку збірник «Революція» (твори П. Тичини, В. Ел-лана, В. Чумака, М. Семенка, В. Коряка, В. Ярошенка та інші), російська секція випустила збірник «Революционное искусство», видавала двотижневі журнали «Зори», «Рабочий журнал», єврейська-журнал «На зорі». В Києві у липні-серпні 1919 року друкувалися перші українські радянські журнали для дітей та юнацтва «Барвінок», «Весняні хвилі», «Червоний мак».
Наповнилися новим змістом у цей час життя і творчість київських письменників-професіоналів. Усі чесні літератори стали на бік Радянської влади і, будучи свідками її повсякденного піклування про культуру народу, активно включалися в процес творення нових художніх цінностей. Літературне життя набирало нових організаційних форм. Згуртуванню літературних сил сприяло створення навесні 1919 року профспілки художників слова, а також профспілки журналістів. Письменники Києва організували «Майстерню мистецького (художнього) слова» для «теоретичного й практичного студіювання красного письменства». Серед керівників її були П. Тичина, В. Ярошенко, Д. Загул та інші. Була створена спільна організація українських письменників і акторів-«Мистецький цех».
Важливими центрами об'єднання літературних сил дедалі більше ставали літературно-мистецький тижневик української секції Всеукрліткому «Мистецтво»-перший український радянський літературно-художній журнал-та Всеукрвидав. У «Мистецтві» з новими творами виступали П. Тичина, В. Еллан, В. Чумак, І. Кулик, М. Семенко, В. Ярошенко, М. Терещенко, Д. Загул та інші.
Але картина літературного життя в Києві лишалась дуже строкатою. Частина літераторів ще трималася групи «Музагет», інші-здебільшого представники старої, буржуазної інтелігенції-групувалися навколо «Літературно-наукового вісника», «Книгаря». Різке ідейне розмежування відбувалося і в середовищі російських письменників Києва. Кращі з них виступали в радянських газетах (М. Кольцов, Л. Нїкулін). Збірка Л. Нікуліна «Страдиварий» (1919 p.) дістала позитивну оцінку в пресі.
У Києві, як і в інших містах країни, в цей період виникли і такі специфічні форми літературного життя, як «літературні кафе» («ХЛАМ»-«художники, літератори, артисти, музиканти»), «Льох мистецтва».
У складній обстановці тогочасного літературного життя виникали численні літературні школи-одноденки, представники яких часто спекулювали на потребах створення мистецтва революційного часу. Деякі з них були активними учасниками Пролеткульту, організованого влітку 1919 року в Києві. Київська організація Пролеткульту чимало зробила для налагодження в місті культосвітньої роботи, . але разом з тим внесла багато плутанини й дезорієнтації, особливо в питаннях, що стосувалися класичної спадщини.
Денікінська навала перервала процес культурного будівництва в місті. Білогвардійці переслідували українську мову, закрили українські школи, видавництва, клуби, знищили пам'ятник Т. Г. Шевченкові. З визволенням Києва від білогвардійських банд у грудні 1919 року одразу ж почалася відбудова і дальший розвйток української радянської культури. Відновили роботу робітничі, червоноармійські клуби і народні будинки, що були важливими осередками партійно-політичної роботи, пропаганди літератури й мистецтва, зокрема самодіяльного. Для учасників , масового літературного руху відділ наросвіти губревкому відкрив студію, яка мала «виявляти творчі сили народу на полі художнього слова». Як і в 1919 році, велику роботу провадили редакції всіх газет. Гасло «Пишімо свою газету гуртом!» знаходило відгук серед найширших мас робітників міста, селянства губернії, червоно-армійців. Багато хто з них присилав і художні твори, які друкувалися в постійних рубриках-«Робітниче життя», «Голос з села», «Листи з села», на спеціальних сторінках. У другій половині 1920 року виникають нові організаційні форми самодіяльного літературного руху-т. зв. літературні колегії (при газетах «Коммунист», «Красный моряк» та інших).
Незважаючи на складні умови, розруху, будівництво нової культури в Києві весь час розширювалось. Провадилась різноманітна робота щодо організації книжкової торгівлі, збереження книжкових фондів та бібліотек.
При робітничих клубах, народних будинках, у всіх районах міста
Київ у роки Жовтневої революції та громадянської війни (1917—1920 pp.)
Сторінка 35 з 44
Святкування Дня пролетарської культури проходило на вулицях, площах, у парках, робітничих і червоноармійських клубах. Сотні людей власними силами виготовляли декорації, картини. У святі взяли участь численні самодіяльні хори, оркестри, драматичні трупи, початкуючі і професіональні композитори, художники, поети.З кожіїим місяцем все ширше розгортали роботу по виданню і пропаганді класичної та радянської літератури Всеукрлітком та Всеукрвидав. Українська секція Бюро пропаганди Всеукрліткому до дня 1 Травня (1919) видала збірник поезій «Веснянки» і підготувала до друку збірник «Революція» (твори П. Тичини, В. Ел-лана, В. Чумака, М. Семенка, В. Коряка, В. Ярошенка та інші), російська секція випустила збірник «Революционное искусство», видавала двотижневі журнали «Зори», «Рабочий журнал», єврейська-журнал «На зорі». В Києві у липні-серпні 1919 року друкувалися перші українські радянські журнали для дітей та юнацтва «Барвінок», «Весняні хвилі», «Червоний мак».
Наповнилися новим змістом у цей час життя і творчість київських письменників-професіоналів. Усі чесні літератори стали на бік Радянської влади і, будучи свідками її повсякденного піклування про культуру народу, активно включалися в процес творення нових художніх цінностей. Літературне життя набирало нових організаційних форм. Згуртуванню літературних сил сприяло створення навесні 1919 року профспілки художників слова, а також профспілки журналістів. Письменники Києва організували «Майстерню мистецького (художнього) слова» для «теоретичного й практичного студіювання красного письменства». Серед керівників її були П. Тичина, В. Ярошенко, Д. Загул та інші. Була створена спільна організація українських письменників і акторів-«Мистецький цех».
Важливими центрами об'єднання літературних сил дедалі більше ставали літературно-мистецький тижневик української секції Всеукрліткому «Мистецтво»-перший український радянський літературно-художній журнал-та Всеукрвидав. У «Мистецтві» з новими творами виступали П. Тичина, В. Еллан, В. Чумак, І. Кулик, М. Семенко, В. Ярошенко, М. Терещенко, Д. Загул та інші.
Але картина літературного життя в Києві лишалась дуже строкатою. Частина літераторів ще трималася групи «Музагет», інші-здебільшого представники старої, буржуазної інтелігенції-групувалися навколо «Літературно-наукового вісника», «Книгаря». Різке ідейне розмежування відбувалося і в середовищі російських письменників Києва. Кращі з них виступали в радянських газетах (М. Кольцов, Л. Нїкулін). Збірка Л. Нікуліна «Страдиварий» (1919 p.) дістала позитивну оцінку в пресі.
У Києві, як і в інших містах країни, в цей період виникли і такі специфічні форми літературного життя, як «літературні кафе» («ХЛАМ»-«художники, літератори, артисти, музиканти»), «Льох мистецтва».
У складній обстановці тогочасного літературного життя виникали численні літературні школи-одноденки, представники яких часто спекулювали на потребах створення мистецтва революційного часу. Деякі з них були активними учасниками Пролеткульту, організованого влітку 1919 року в Києві. Київська організація Пролеткульту чимало зробила для налагодження в місті культосвітньої роботи, . але разом з тим внесла багато плутанини й дезорієнтації, особливо в питаннях, що стосувалися класичної спадщини.
Денікінська навала перервала процес культурного будівництва в місті. Білогвардійці переслідували українську мову, закрили українські школи, видавництва, клуби, знищили пам'ятник Т. Г. Шевченкові. З визволенням Києва від білогвардійських банд у грудні 1919 року одразу ж почалася відбудова і дальший розвйток української радянської культури. Відновили роботу робітничі, червоноармійські клуби і народні будинки, що були важливими осередками партійно-політичної роботи, пропаганди літератури й мистецтва, зокрема самодіяльного. Для учасників , масового літературного руху відділ наросвіти губревкому відкрив студію, яка мала «виявляти творчі сили народу на полі художнього слова». Як і в 1919 році, велику роботу провадили редакції всіх газет. Гасло «Пишімо свою газету гуртом!» знаходило відгук серед найширших мас робітників міста, селянства губернії, червоно-армійців. Багато хто з них присилав і художні твори, які друкувалися в постійних рубриках-«Робітниче життя», «Голос з села», «Листи з села», на спеціальних сторінках. У другій половині 1920 року виникають нові організаційні форми самодіяльного літературного руху-т. зв. літературні колегії (при газетах «Коммунист», «Красный моряк» та інших).
Незважаючи на складні умови, розруху, будівництво нової культури в Києві весь час розширювалось. Провадилась різноманітна робота щодо організації книжкової торгівлі, збереження книжкових фондів та бібліотек.
При робітничих клубах, народних будинках, у всіх районах міста