Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Музика
Готовність віддати всі свої сили і здібності справі всенародної боротьби з німецькими загарбниками виявили працівники мистецтва з першого дня Великої Вітчизняної війни. Управління в справах мистецтв при РНК УРСР сформувало штаб по художньому обслуговуванню Червоної Армії. Мистецькі організації і театри Києва посилали на фронт десятки концертних бригад.
Коли загроза столиці України з боку німецько-фашистських військ стала реальною, партія і уряд зробили все можливе в тих умовах для збереження основних художніх колективів і талановитих мистецьких кадрів. Чимало театрів, музичних ансамблів та композиторів було евакуйовано в глибокий тил. У братніх республіках вони знайшли теплий прийом, матеріальну й моральну підтримку. В свою чергу українські діячі мистецтва, натхнені великим почуттям дружби народів, доклали немало зусиль для розвитку культури і мистецтва братніх республік. Незважаючи на величезні труднощі, українські діячі мистецтва в міру сил і можливостей розвивали й далі свою національну музику.
В Російській Федерації (в Саратові) почала функціонувати українська радіостанція ім. Т. Г. Шевченка, яка поряд з політичним мовленням щодня передавала концерти української музики, що були своєрідним музикальним голосом України. Велику роботу по організації художнього радіомовлення провадив диригент і композитор П. Поляков. Композитор Б. Лятошинський, який викладав у саратовському філіалі Московської консерваторії, багато працював над обробками українських пісень, що виконувалися по радіо. Він створив численні солоспіви, камерно-інструментальні ансамблі, зокрема відомий фортепіанний «Український квінтет» відзначений в 1943 році Державною премією.
У Свердловську налагодила навчальну роботу Київська консерваторія. В Уфі, а потім в Іркутську працював Київський театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка. Поряд з російським і зарубіжним класичним репертуаром театр успішно ставив українські опери «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», уривки з опери «Катерина». За час евакуації колектив театру провів 1800 шефських концертів у військових частинах, госпіталях, у колгоспах, на підприємствах.
В Уфі, де перебувало правління Спілки радянських композиторів України, при Академії наук УРСР на базі Інституту фольклору засновано Інститут мистецтвознавства і фольклору. У відділі музики цього інституту вели наукову роботу композитори М. Вериківський, П. Козицький, Г. Верьовка, С. Добровольсвкий, фольклорист М. Береговський та інші. Українські композитори і музикознавці разом з башкирською мистецькою інтелігенцією влаштовували літературно-музичні вечори,, концерти, публічні наукові зібрання, присвячені актуальним проблемам національної культури і мистецтва. Зокрема, урочисто було відзначено 100-річчя з дня народження основоположника української музики М. Лисенка.
П. Козицький у співдружбі з башкирськими письменниками С. Кудашем і X. Ібрагімовим написав одноактну оперу «За Батьківщину», яка була поставлена на сцені башкирського театру опери та балету в 1942 році. П. Козицький написав також сюїту для струнного квартету на теми народних башкирських мелодій, створив чимало пісень і хорів про боротьбу і подвиги радянських воїнів.
Композитор М. Вериківський завершив в Уфі працю над новою оперою «Наймичка», яка була вперше поставлена Київським театром опери і балету в м. Іркутську. Глибоко реалістична його вокальна поема для баса і оркестру «Чернець» на текст Т. Шевченка, в якій композитор правдиво і схвильовано розкрив образ відважного запорожця Семена Палія, його спогади про боротьбу з іноземними загарбниками. Значний відгук мала і його «Дума про матір-Україну» на текст М. Рильського. Кілька пісень, написаних М. Вериківським у ці роки, у вигляді листівок розповсюджувалися серед партизанів.
Композитор Г. Верьовка керував жіночим вокальним ансамблем при Уфім- ському Будинку Червоної Армії. Йому належить ряд популярних патріотичних пісень, зокрема пісня «Клятва» на слова М. Бажана. Після визволення від фашистських загарбників Харкова і Києва Г. Верьовка стає художнім керівником Українського державного народного хору.
В столиці Узбекистану - Ташкенті в роки війни перебувала значна група українських композиторів, теоретиків і педагогів. У Л. Ревуцького тоді навчалася талановита узбецька композиторська молодь - І. Акбаров, М. Мухамеджанова, Г. Кадиров, І. Хамраєв. Разом з творчими працівниками українського драматичного театру ім. І. Франка, що перебував на той час у