Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Напад фашистських орд на нашу країну порушив творчі плани літераторів Києва. З перших днів війни сотні письменників і журналістів пішли на фронт, щоб зброєю слова, гвинтівкою й гранатою відстоювати здобутки соціалізму. Письменники Києва виступали по радіо, на численних мітингах і зборах.
Газета «Комуніст» надрукувала в ті дні вірші П. Тичини «Ми йдемо на бій», М. Рильського «Згинете від меча», Л. Первомайського «В бій». Настрій всенародної мобілізованості й твердої віри в перемогу добре
передав М. Рильський:
Як мужня, одностайна сила, Плече зрівнявши до плеча, І хай рука, що меч схопила, Сама загине від меча.
Письменники шукали все нових і нових форм боротьби з ворогом. У листі, схваленому на зборах київських літераторів 3 липня 1941 року, відбиті їхні думки й почуття перших днів війни: «Ми, українські письменники, представники радянської інтелігенції, вливаємо всі свої сили в єдину могутню течію, яка змиє з лиця землі ганьбу фашистського варварства. Слово радянського письменника-патріота - це бомба і прапор, це штик, спрямований в чорне серце ворога. Не лише словом, але й зброєю ми захищаємо свою землю до останньої краплі крові».
На відкритих партійних зборах київських письменників 7 липня 1941 року було організовано три бригади (понад 50 чоловік), які провадили агітаційно-масову роботу на підприємствах, в установах, госпіталях столиці. 20 липня 1941 року М. Бажан надрукував у газеті «Комуніст» вірш «Клятва», який швидко став одним з найпопулярніших творів початку війни. Пізніше його часто зачитували на мітингах трудящих та у військових частинах Червоної Армії. Рядки цього вірша «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів» стали справжньою клятвою воїнів і трудівників тилу.
Щодня в Діючу армію виїздило все більше письменників (А. Головко, Іван Лет А. Малишко, М. Тардов та інші), щоб узяти безпосередню участь у боях. Найчастіше вони ставали військовими кореспондентами, писали нариси, вірші, пісні про героїв фронту. Чимало тоді друкувалося також творів, присвячених народним месникам («Старий партизан» Л. Первомайського, «Мар'яна» А. Шияна, «Партизанська пісня» А. Малишка, «Партизани» Л. Дмитерка).
Ні на одну хвилину не припинялася робота київських редакцій - регулярно виходили газети «Комуніст» і «Советская Украина» (органи ЦК КП(б)У), «Літературна газета» (орган Спілки письменників України), обласна «Пролетарська правда», комсомольські та молодіжні видання. Працювали всі міські та районні бібліотеки. З матриць друкувалися «Правда», «Известия», «Красная звезда». Щоденно листоноші столиці розносили передплатникам понад 170 тис. примірників одних лише газет, а в області України з Києва відправлялося їх 1,8 млн. примірників (16 назв).
Навіть у ці напружені дні літератори міста не забували про славні роковини великих митців минулого: в газетах, по радіо, в бібліотеках були відзначені 100-річчя з дня смерті Лєрмонтова та 85-річчя з дня народження І. Франка.
У липні 1941 року фашистські війська підійшли до Києва. Місто перетворилося на неприступну фортецю. В рядах захисників столиці було багато письменників - одні на передньому краї, інші - у прифронтовому тилу. В місті продовжували виходити газети, друкувалися плакати, листівки, працювала радіостанція. В ці героїчні і суворі дні відбувалося багато мітингів трудящих, зборів молоді, на яких з полум'яними патріотичними промовами виступали митці художнього слова.
Після запеклих боїв радянські війська залишили Київ. Загарбникам та українським буржуазним націоналістам не вдалося втягнути у співробітництво чесних працівників радянської культури, які з тих чи інших причин не могли евакуюватися на Схід. Київські літератори - поет Микола Шпак та прозаїк Петро Радченко - пішли в підпілля, брали активну участь у партизанському русі. Влітку 1942 року вони героїчно загинули в гестапівських катівнях. Цього ж року восени в Києві був страчений гітлерівцями поет Євген Фомін.
Київські літератори напружено працювали на багатьох фронтах і в радянському тилу. В Москві, Воронежі та Уфі, де перебувало правління СРПУ, виходили газети, журнали, альманахи, збірки оповідань, нарисів, поезій, в яких письменники столиці України вміщували твори, присвячені боротьбі радянських людей проти гітлерівських загарбників, про нескорений Київ та його героїчне минуле. Тверда віра у швидке визволення рідного міста проймала кожен з цих творів. Щодня радіостанції ім. Шевченка та «Дніпро» передавали вірші, оповідання, нариси київських письменників - М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, П. Панча, Ю. Яновського та багатьох інших. Літератори Києва брали активну участь у проведенні всіх антифашистських мітингів українського народу.
Київ у роки Великої Вітчизняної війни (1941—1945 pp.)
Сторінка 34 з 42
Література
Напад фашистських орд на нашу країну порушив творчі плани літераторів Києва. З перших днів війни сотні письменників і журналістів пішли на фронт, щоб зброєю слова, гвинтівкою й гранатою відстоювати здобутки соціалізму. Письменники Києва виступали по радіо, на численних мітингах і зборах.
Газета «Комуніст» надрукувала в ті дні вірші П. Тичини «Ми йдемо на бій», М. Рильського «Згинете від меча», Л. Первомайського «В бій». Настрій всенародної мобілізованості й твердої віри в перемогу добре
Як мужня, одностайна сила, Плече зрівнявши до плеча, І хай рука, що меч схопила, Сама загине від меча.
Письменники шукали все нових і нових форм боротьби з ворогом. У листі, схваленому на зборах київських літераторів 3 липня 1941 року, відбиті їхні думки й почуття перших днів війни: «Ми, українські письменники, представники радянської інтелігенції, вливаємо всі свої сили в єдину могутню течію, яка змиє з лиця землі ганьбу фашистського варварства. Слово радянського письменника-патріота - це бомба і прапор, це штик, спрямований в чорне серце ворога. Не лише словом, але й зброєю ми захищаємо свою землю до останньої краплі крові».
На відкритих партійних зборах київських письменників 7 липня 1941 року було організовано три бригади (понад 50 чоловік), які провадили агітаційно-масову роботу на підприємствах, в установах, госпіталях столиці. 20 липня 1941 року М. Бажан надрукував у газеті «Комуніст» вірш «Клятва», який швидко став одним з найпопулярніших творів початку війни. Пізніше його часто зачитували на мітингах трудящих та у військових частинах Червоної Армії. Рядки цього вірша «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою німецьких катів» стали справжньою клятвою воїнів і трудівників тилу.
Щодня в Діючу армію виїздило все більше письменників (А. Головко, Іван Лет А. Малишко, М. Тардов та інші), щоб узяти безпосередню участь у боях. Найчастіше вони ставали військовими кореспондентами, писали нариси, вірші, пісні про героїв фронту. Чимало тоді друкувалося також творів, присвячених народним месникам («Старий партизан» Л. Первомайського, «Мар'яна» А. Шияна, «Партизанська пісня» А. Малишка, «Партизани» Л. Дмитерка).
Ні на одну хвилину не припинялася робота київських редакцій - регулярно виходили газети «Комуніст» і «Советская Украина» (органи ЦК КП(б)У), «Літературна газета» (орган Спілки письменників України), обласна «Пролетарська правда», комсомольські та молодіжні видання. Працювали всі міські та районні бібліотеки. З матриць друкувалися «Правда», «Известия», «Красная звезда». Щоденно листоноші столиці розносили передплатникам понад 170 тис. примірників одних лише газет, а в області України з Києва відправлялося їх 1,8 млн. примірників (16 назв).
Навіть у ці напружені дні літератори міста не забували про славні роковини великих митців минулого: в газетах, по радіо, в бібліотеках були відзначені 100-річчя з дня смерті Лєрмонтова та 85-річчя з дня народження І. Франка.
У липні 1941 року фашистські війська підійшли до Києва. Місто перетворилося на неприступну фортецю. В рядах захисників столиці було багато письменників - одні на передньому краї, інші - у прифронтовому тилу. В місті продовжували виходити газети, друкувалися плакати, листівки, працювала радіостанція. В ці героїчні і суворі дні відбувалося багато мітингів трудящих, зборів молоді, на яких з полум'яними патріотичними промовами виступали митці художнього слова.
Після запеклих боїв радянські війська залишили Київ. Загарбникам та українським буржуазним націоналістам не вдалося втягнути у співробітництво чесних працівників радянської культури, які з тих чи інших причин не могли евакуюватися на Схід. Київські літератори - поет Микола Шпак та прозаїк Петро Радченко - пішли в підпілля, брали активну участь у партизанському русі. Влітку 1942 року вони героїчно загинули в гестапівських катівнях. Цього ж року восени в Києві був страчений гітлерівцями поет Євген Фомін.
Київські літератори напружено працювали на багатьох фронтах і в радянському тилу. В Москві, Воронежі та Уфі, де перебувало правління СРПУ, виходили газети, журнали, альманахи, збірки оповідань, нарисів, поезій, в яких письменники столиці України вміщували твори, присвячені боротьбі радянських людей проти гітлерівських загарбників, про нескорений Київ та його героїчне минуле. Тверда віра у швидке визволення рідного міста проймала кожен з цих творів. Щодня радіостанції ім. Шевченка та «Дніпро» передавали вірші, оповідання, нариси київських письменників - М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, А. Малишка, П. Панча, Ю. Яновського та багатьох інших. Літератори Києва брали активну участь у проведенні всіх антифашистських мітингів українського народу.